Визначення напрямків, відстаней, площ, висот за топографічною картою

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає елементи топографічної карти;

• читає топографічні карти, плани міст;

• характеризує методи та засоби отримання інформації з топографічних карт;

• пояснює особливості читання топографічної карти;

• визначає об’єкти, напрямки, відстані, висоту точок за топографічною картою;

• вміє орієнтуватися на місцевості за допомогою топографічної карти, плану, схеми;

• оцінює значення топографічних карт для життєдіяльності людини.

Як вимірюють відстані та площі на топографічній карті. Визначення відстаней на топографічній карті по прямій лінії найзручніше зробити лінійкою з використанням числового, або іменованого, масштабу. Можна застосувати також циркуль-вимірювач і лінійний масштаб.

Для вимірювання звивистих ліній (наприклад річок, доріг) можна застосувати циркуль-вимірювач, установивши невеликий «крок» — сталу відстань між голками. «Крокуючи» вздовж об’єкта, обчислюють кількість кроків, а потім, користуючись масштабом, визначають відстань. Для більш точних вимірювань кривих ліній є спеціальний прилад курвіметр (з латини — крива та з грецької — вимірюю).

Для визначення площ використовують кілометрову сітку. Для цього обчислюють кількість повних кілометрових квадратів, які потрапили в межі контуру, що вимірюється. Квадрати, заповнені частково площевим об’єктом, оцінюють на око.

Як за топографічною картою визначають напрямки. З давніх-давен визначають напрямки за основними сторонами горизонту: північ, південь, захід, схід. Існують також проміжні сторони горизонту. Зорієнтуватися на місцевості — означає визначити своє положення щодо сторін горизонту.

Надійніше це зробити за компасом. Синя частина його стрілки завжди вказує на північ. Напрям руху встановлюють за шкалою компаса, визначивши азимут (з арабської — напрям, шлях) — кут між напрямом на північ і напрямом на певний предмет. Величину азимутів виражають у градусах і обчислюють за рухом стрілки годинника від 0° до 360°. Приміром, азимут предмета, розміщеного на північ від спостерігача — 0° або 360°, на південь — 180°, на схід — 90°, на захід — 270°.

Насправді стрілка компаса показує не на північний географічний полюс Землі, а на магнітний (78° пн. ш., 101° зх. д.), який перебуває в районі Канадського Арктичного архіпелагу. Тому розрізняють істинний (географічний) і магнітний азимути.

Істинним азимутом (Аі) визначають як кут між напрямом на північний географічний північний полюс і на певний предмет. Відповідно предмет з’єднує з географічним полюсом істинний меридіан. Саме такі меридіани позначають на карті.

Азимут, визначений за допомогою компаса, називають магнітним (Ам). Він є кутом між напрямом на північний магнітний полюс і на певний предмет. Лінію, що з’єднує цей предмет із магнітним полюсом, називають магнітним меридіаном.

Кут між істинним і магнітним азимутом називають магнітним схиленням (МС). Його враховують штурмани кораблів і літаків під час визначення курсу корабля, а також військові й туристи у разі орієнтування на місцевості. Магнітне схилення підписують на планах і топографічних картах. Воно буває західним і східним. Щоб знайти істинний азимут, слід визначити за компасом магнітний азимут і врахувати магнітне схилення. Якщо магнітне схилення східне, його слід додати до показника магнітного азимута, якщо західне — відняти.

Аі = Ам + МС західне

Аі = Ам - МС східне

Аі — істинний азимут

Ам — магнітний азимут

Д — дирекційний кут

ЗМ — зближення меридіанів

МС — магнітне схилення

Кути орієнтування ліній

Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт називають дирекційним кутом (Д). Він, як і азимут, вимірюється за ходом годинникової стрілки від 0 до 360°. Щоб перейти від дирекційного кута до істинного азимута слід врахувати зближення меридіанів (ЗМ) — кут між вертикальною лінією кілометрової сітки й істинним меридіаном.

Аі — Д ± ЗМ

Кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном називають поправкою напрямку (ПН). Вона може бути східною (її значення віднімають від значення дирекційного кута) і західною (відповідні значення додають).

Ам = Д + ПН західне

Ам = Д - ПН східне

Як визначають висоти на топографічній карті. Вам уже відомо, що форми рельєфу на топографічній карті показують горизонталями (ізогіпсами) — умовними лініями, що з’єднують точки місцевості з однаковою висотою. Висоти окремих точок, в яких проведені точні географічні вимірювання, підписують цифровими позначками. На картах позначають абсолютну висоту точок — перевищення точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря.

За розташуванням горизонталей можна визначити стрімкість схилу. Чим ближче підходять горизонталі одна до одної, тим стрімкіший схил, чим далі — тим схил більш пологий.

Щоб розрізняти зображення пагорбів чи западин, проводять бергштрихи — короткі лінії, що показують вільним кінцем напрям схилу. Якщо бергштрихи спрямовані всередину — це улоговина, якщо назовні — пагорб.

Точніше визначити стрімкість схилів у градусах дозволяє шкала закладання.

Шкала закладання у разі висоти перетину 5 м Визначення крутості схилу за топографічною картою

Закладанням називають відстань між сусідніми горизонталями на карті. Шкалу для його визначення вміщують знизу від топографічної карти, поряд із масштабом. За нею та за допомогою циркуля визначають стрімкість схилу або кут нахилу поверхні. Уздовж нижньої основи шкали закладань вказано цифри, які позначають крутизну схилів у градусах. На перпендикулярах до основи відкладено відповідні величини закладання в масштабі карти. Для визначення крутості схилу вимірюють циркулем відстань між горизонталями і за шкалою підбирають відповідне цій шкалі закладання, проти якого визначають крутість схилу в градусах.

Такі форми рельєфу, як урвища, яри, кар’єри, позначають особливими умовними знаками.