Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас
ДОДАТОК
КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
Вступ
Природні ресурси — властивості (компоненти, складові) природи, які на певному етапі науково-технічного розвитку використовуються у господарстві.
Природні умови — компоненти (складові) природи, які найбільше впливають на життя та господарську діяльність людини.
Суспільна географія — суспільна наука, об’єктами вивчення якої є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах і країнах.
Фізична географія — природнича наука, яка вивчає закономірності формування та розвитку географічної оболонки з притаманними їй загальнопланетарними процесами й особливостями прояву на конкретній території.
Розділ І. Географічна карта та робота з нею
Азимут істинний — кут між напрямом на Північний географічний полюс та на певний предмет.
Азимут магнітний — кут між напрямом на Північний магнітний полюс і на певний предмет.
Атлас (географічний) — систематичне зібрання географічних карт, виконане як єдиний картографічний твір.
Бергштрих — коротка лінія на горизонталі, що показує вільним кінцем напрям схилу.
Висота абсолютна — перевищення будь-якої точки земної поверхні над рівнем Балтійського моря.
Висота відносна — перевищення будь-якої точки земної поверхні над будь-якою іншою точкою.
Геоінформаційна система — сучасна комп’ютерна технологія, яка дозволяє поєднати модельне зображення території з інформаційними таблицями.
Генералізація (картографічна) — відбір основної інформації, узагальнення зображення на географічній карті.
Географічна карта — зменшене у масштабі зображення земної поверхні на площині, виконане умовними позначками.
Географічні координати — положення будь-якої точки на земній поверхні в градусах від екватора (географічна широта, φ) та нульового меридіана (географічна довгота, λ).
Градусна сітка — сітка на географічній карті та глобусі, що утворюється від перетину меридіанів і паралелей.
Дирекційний кут — кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та напрямком на об’єкт.
Закладання — відстань між сусідніми горизонталями на карті.
Ізобари — лінії на карті, які з’єднують точки однакового атмосферного тиску.
Ізобати — лінії на карті, які з’єднують точки з однаковою глибиною.
Ізогієти — лінії, які на карті з’єднують точки з однаковими показниками атмосферних опадів.
Ізогіпси, або горизонталі, — лінії на карті, які з’єднують точки з однаковими показниками абсолютних висот.
Ізолінія — лінія на картах та планах, які з’єднує точки з однаковим значенням будь-якої величини.
Ізотерми — уявні лінії, що з’єднують точки з однаковою середньою температурою повітря.
Картографічна проекція — математичний спосіб, який дозволяє перейти від кулястої поверхні до площини.
Кілометрова, або прямокутна сітка, — рівні квадрати на топографічній карті, які утворюють горизонтальні та вертикальні лінії, що перетинаються під прямим кутом.
Легенда карти — зібрання умовних позначок і пояснень до неї.
Магнітне схилення — кут між істинним і магнітним азимутом.
Масштаб — число, яке показує, у скільки разів зображення на карті чи глобусі зменшене щодо справжніх розмірів об’єкта на місцевості.
План місцевості — картографічне зображення невеликої ділянки, складене у дуже великому масштабі: 1:5000,1:2000, 1:1000, 1:500.
Поправка напрямку — кут між північним напрямком вертикальної лінії кілометрової сітки та магнітним меридіаном.
Прямокутні координати — відстань у метрах будь-якої точки від екватора (координата x) та від осьового меридіана певної геодезичної зони (координата у).
Топографічна карта — географічна карта, складена у великому масштабі: від 1 : 200 000 до 1 : 10 000.
Розділ II. Географічний простір України
Автономія — здатність до самоуправління на підставі власного законодавства, але в межах загальнодержавних законів або конституції.
Адміністративна одиниця — частина території країни, що має місцеве управління.
Адміністративно-територіальний устрій — поділ території на окремі частини — адміністративні одиниці, залежно від якого створюються і діють органи державної влади та місцевого самоврядування.
Географічне положення — розташування будь-якого географічного об’єкта відносно земної поверхні, а також навколишніх об’єктів, які впливають на нього.
Геополітика — практика впливу та контролю країни через зовнішню політику на географічний простір з метою реалізації своїх життєво важливих інтересів.
Держава — суверенне (незалежне) політичне утворення, що здійснює владу на певній території та забезпечує в її межах господарську діяльність.
Державний кордон — вертикальна площина, що відокремлює країну від інших країн.
Економіко-географічне положення (ЕГП) — це просторове розташування території відносно суспільних (тобто створених людиною) об’єктів: інших країн, політичних блоків, транспортних шляхів, економічних організацій, джерел надходження ресурсів або робочої сили, районів збуту готової продукції, територій із високим рівнем забруднення довкілля тощо.
Залежна територія (колонія) — країна, що перебуває під владою іноземної держави-метрополії.
Літній час — сезонний час, який встановлюється на певній території на літній період року та зазвичай різниться на 1 годину від стандартного часу, прийнятого на цій території.
Математико-географічне положення — розташування території відносно основних ліній градусної сітки.
Місцевий час — сонячний час у межах певного меридіана.
Монархія — форма правління, за якою верховна державна влада зосереджена в руках однієї особи, яка одержує владу та, як правило, передається у спадщину.
Невизнані держави, або квазі-держави, — території, які в однобічному порядку проголосили незалежність, але не одержали загального міжнародного визнання.
Політико-географічне положення (ПГП) — розташування країни щодо її політичних союзників і недругів, військових блоків, осередків міжнародної нестабільності, регіональних конфліктів.
Політична карта — географічна карта, на якій показано поділ світу на держави та залежні території з позначенням наявних кордонів.
Поясний час — час у межах одного годинного поясу.
Республіка — форма правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам.
Столиця — головне місто держави, її адміністративно-політичний центр.
Територіальні води — акваторія моря або океану, що прилягає до берега держави в межах 12 морських миль (22,2 км).
Транспортно-географічне положення (ТГП) — розташування країни відносно міжнародних шляхів сполучення.
Унітарна держава — країна, в якій існують єдині органи законодавчої та виконавчої влади, діє єдина для всієї країни конституція та система державних органів.
Федеративні держави — держави, в яких поруч з єдиними (федеральними) законами й органами влади існують окремі автономні територіальні одиниці (штати, землі, провінції, республіки тощо) зі своєю системою законодавчої та виконавчої влади.
Фізико-географічне положення (ФГП) — просторове розташування території відносно природних об’єктів.
Розділ III. Природні умови та природні ресурси України
Тема 1. Рельєф, тектонічна та геологічна будова, мінеральні ресурси
Абразія — руйнівна робота моря.
Геологія — наука про земну кору, її склад, будову, історію розвитку та процеси, що в ній відбуваються.
Височина — рівнина з абсолютною висотою від 200 м до 500 м.
Водно-ерозійні форми рельєфу — нерівності земної поверхні, що виникли внаслідок дії поверхневих текучих вод. Наприклад, борозни, вимоїни, яри, балки, річкові долини.
Гравітаційні форми рельєфу — нерівності земної поверхні, що виникли внаслідок дії сили тяжіння. Наприклад, зсуви.
Денудація — сукупність процесів руйнування та знесення гірських порід під дією різних зовнішніх процесів: води, вітру, льоду, безпосередньо силою тяжіння.
Еолові форми рельєфу — нерівності земної поверхні, що виникли внаслідок дії вітру. Наприклад, дюни, бархани, піщані пасма.
Карстові форми рельєфу — форми нерівності земної поверхні, що виникли в результаті розчинення водою певних гірських порід (вапняку, крейди, гіпсу, солі). Наприклад, кари, поди (степові блюдця).
Лес — порожниста, сіро-жовтого кольору, пилувата суглиниста гірська порода, яка виникла під дією давнього льодовика та вітру.
Мінеральні ресурси, або корисні копалини — це гірські породи та мінерали, які людина використовує у господарській діяльності для забезпечення своїх потреб нині або зможе використати в майбутньому.
Морена — льодовикові відклади, створені з валунів, гальки, піску, глини
Неотектонічні рухи — коливання земної кори упродовж неогенового та четвертинного періодів, тобто протягом останніх 25-30 млн років.
Низовина — рівнина з абсолютною висотою до 200 м.
Області складчастості — рухомі ділянки земної кори.
Платформи — це відносно стійкі ділянки земної кори.
Плита (на платформі) — ділянка платформи, де кристалічний фундамент вкритий осадовим чохлом.
Руда — мінерали та гірські породи, які містять у своєму складі певну частку одного або кількох металів та їх економічно доцільно використовувати для переробляння.
Суфозія — процес винесення дрібних часток породи на малих глибинах, що супроводжується просіданням ґрунту.
Тектонічні структури — різні на утворенням, віком і розмірами ділянки земної кори.
Техногенні форми рельєфу — нерівності земної поверхні, що виникли внаслідок дії людини. Наприклад, терикони, кар’єри, греблі.
Форми рельєфу — нерівності земної поверхні, сукупність яких утворює рельєф.
Щит — частина платформ, де кристалічний фундамент виступає на поверхню.
Тема 2. Клімат і кліматичні ресурси
Абсолютна вологість повітря — кількість водяної пари, що фактично міститься в кожному м3 повітря.
Агрокліматичні ресурси — особливості клімату, які дозволяють вирощувати певний набір сільськогосподарських культур.
Альбедо — відбивна здатність поверхні.
Антициклон — вихороподібний рух повітря з високим атмосферним тиском у центрі та низьким на периферії. Спричиняє ясну суху погоду.
Атмосферна циркуляція — горизонтальні та вертикальні переміщення повітряних мас.
Атмосферний фронт — межа між двома повітряними масами з різними властивостями. -
Відносна вологість повітря — відношення фактичного вмісту водяної пари у повітрі до максимально можливого за певної температури, виражається у відсотках.
Вітер — горизонтальне переміщення повітряним мас.
Випаровуваність — максимально ймовірне випаровування за певної температури та необмежених запасів вологи.
Заморозки — зниження температури повітря нижче 0 °С ввечері та вночі за позитивних температур удень.
Західне перенесення — постійній вітер помірних широт, який дме з тропіків у помірні широти.
Кліматотвірні чинники — умови, які визначають характер клімату певної території.
Коефіцієнт зволоження — відношення кількості опадів до випаровуваності за той самий період (найчастіше за рік).
Ожеледиця — крига, що утворилася на земній поверхні після відлиги.
Ожеледь — шар щільного льоду на поверхні землі та предметах (гілках дерев, електромережах), що утворюється у разі намерзання краплин дощу або туману за температури поверхні від 0 до -3 °С.
Пилова буря — сильний вітер, що видуває і переносить дрібні частки ґрунту.
Повітряна маса — велика рухома частина тропосфери, яка має свої властивості (температуру, вологість, прозорість тощо).
Посуха — суттєва нестача опадів за умов високої температури тривалий час.
Сель — потік грязі та каміння, що зненацька з величезною швидкістю (5 м/с) сходить з гір.
Сонячна радіація — кількість теплової та світлової енергії, що надходить від Сонця до земної поверхні.
Суховій — вітер із високою температурою та низькою відносною вологістю повітря.
Точка роси — температура, за якої повітря стає насиченим водяною парою.
Циклон — вихороподібний рух повітря величезного діаметру зі зниженим атмосферними тиском у центрі та високим на периферії. Спричиняє хмарну погоду з опадами.
Тема 3. Води суходолу і водні ресурси
Алювій — річкові відклади; за складом це чітко відсортовані за розміром галька, гравій, пісок, глина, мул.
Артезіанський басейн — сукупність водоносних горизонтів, що залягають у прогинах і западинах, в яких рух підземних вод відбувається під напором.
Базис ерозії — поверхня, на рівні якої річка втрачає руйнівну силу й нижче не може виконувати руйнівну роботу.
Болото — надмірно зволожені ділянки земної поверхні, на яких панує вологолюбна рослинність і, як правило, накопичується торф.
Витрати води — об’єм води, що протікає крізь поперечний переріз річки за одиницю часу. Обчислюється як добуток площі поперечного перерізу річки та швидкості течії.
Водні ресурси — всі джерела води, які людина може використовувати у своїй господарській діяльності.
Ґрунтові води — перший суцільний від поверхні водоносний шар підземних вод.
Дельта — піщані острови в гирлі річки.
Живлення річки — поповнення її водою.
Заплава — частина річкової долини, яка періодично затоплюється її водами під час повені.
Лиман — широка затока зі звивистими невисокими берегами, утворена у разі затоплення морем гирла рівнинної річки. Існують відкриті, закриті та напівзакриті лимани.
Льодостав — період утворення на поверхні водойми нерухомого льоду.
Льодохід — рух льоду за течією після скресання річки.
Меандри — річкові завороти, які утворюються внаслідок бічної річкової ерозії.
Межень — період найнижчого рівня води в річці.
Міжпластові води — підземні води, що сформувалися між двома водотривкими шарами гірських порід.
Паводок — раптове підвищення рівня води в річці, спричинене випадковими дощами або посиленим таненням снігу.
Падіння річки — різниця позначок висоти у двох точках русла, розташованих на рівній відстані по довжині річки.
Повінь — найвищий рівень води в річці, що настає щороку в певний час.
Похил річища — відношення падіння річки до її довжини.
Річище (русло) — частина річкової долини, якою постійно течуть води річки.
Річкова долина — створене геологічною роботою річки витягнуте зниження у рельєфі, яким вона протікає.
Річкова ерозія — руйнівна робота річки. Розрізняють донну та бічну річкову ерозію.
Річкова система — річка зі всіма її притоками.
Річковий басейн — площа, з якої річка збирає воду.
Річний (річковий) стік — витрати води в річці протягом року.
Твердий стік — маса гірських порід, що переносить річка за рік.
Тераса — частина річкової долини, що утворилася внаслідок руйнівної дії води річки в минулому.
Тема 4. Ґрунти та ґрунтові ресурси
Тема 5. Рослинність
Тема 6. Тваринний світ
Акліматизація — пристосування живих організмів до нових умов існування, тобто до нових екосистем.
Вертикальна (висотна) поясніть — зміна природних комплексів і його компонентів (клімату, ґрунтів, рослинності, тваринного світу) з висотою.
Вивітрювання — руйнування та хімічна зміна гірських порід під дією коливання температури (фізичне), розчинів води та повітря (хімічне), живих істот (органічне).
Ґрунт — це верхній пухкий родючий шар Землі.
Ґрунтові ресурси — всі ґрунти, які використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності.
Ґрунтовий профіль — сукупність ґрунтових горизонтів, які поступово переходять один у другий.
Ендемік — вид живих організми, який зустрічається лише на певній території, тобто має обмежений ареал існування.
Зелена книга України — список, до якого занесено рідкісні й типові для певної місцевості рослинні угрупування, які потребують особливого режиму їхнього використання.
Земельний фонд держави — це всі її території, вкриті ґрунтами.
Лісистіcть — відношення площі під лісом до загальної площі території.
Материнська порода — гірська порода, на якій сформувалися ґрунти.
Меліорація — усі види робіт з охорони та підвищення родючості ґрунтів.
Реакліматизація — відновлення зниклих видів шляхом їх завезення з інших територій.
Рекультивація — комплекс заходів щодо повного або часткового відновлення ґрунтів.
Структура ґрунтів — здатність їх розпадатися на окремі грудочки різної форми та розмірів.
Тваринний світ — сукупність усіх видів тварин, які заселяють певну територію.
Фауна — сукупність видів тварин, що історично склалася у певній екосистемі.
Флора — сукупність видів рослин, що історично склалася у певній екосистемі.
Червона книга України — анотований та ілюстрований перелік рідкісних видів і підвидів, що перебувають під загрозою зникнення на території України та підлягають охороні.
Широтна зональність — зміна природних комплексів і їх зональних компонентів (клімату, ґрунтів, рослинності, тваринного світу) поширотно, тобто від екватора до полюсів.
Тема 7. Ландшафти України
Антропогенні ландшафти — природні комплекси, створені людиною.
Ландшафт (природний комплекс) — цілісна природна система, яка сформувалась у процесі тривалого взаємозв’язаного та взаємозумовленого розвитку природних компонентів.
Ландшафтознавство — фізико-географічна наука, що вивчає ландшафти як складові географічної оболонки.
Природна зона — чималий зональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю клімату, режиму водойм, ґрунтово-рослинного покриву, тваринного світу.
Природна країна — значний азональний комплекс географічної оболонки, що вирізняється подібністю тектонічної будови й однорідністю рельєфу.
Природні компоненти — складові природного комплексу.
Природний (географічний) пояс — найбільший зональний комплекс географічної оболонки, що виділяється близьким значенням одержаної сонячної радіації та загальними рисами атмосферної циркуляції.
Система — безліч компонентів, які знаходяться у відносинах і зв’язках між собою та являють єдине ціле.
Фізико-географічне районування — виділення й опис різних за охопленням території ландшафтів, для яких характерні спільні риси природи.
Тема 8. Природокористування
Біосферний заповідник — природоохоронна територія міжнародного значення, створена для збереження найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу та змін навколишнього середовища під дією людської діяльності.
Ботанічний сад — науково-дослідницький і культурно-просвітницький заклад, в якому проводиться збирання колекцій рослин з метою їх вивчення, збереження, культивування й акліматизації.
Дендрологічний парк — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини.
Екологічна катастрофа — екологічна ситуація, що виникла в результаті прямої або опосередкованої дії людини і призводить до незворотних явищ та несприятливих наслідків. Відбувається повна втрата ресурсів, генофонду флори і фауни, унікальних природних об’єктів, людське життя перебуває під загрозою.
Екологічна криза — напружений стан взаємодії людини і природи, в якому змінене внаслідок господарської діяльності навколишнє середовище негативно впливає на суспільний розвиток. Відбувається повне виснаження природних ресурсів і різко погіршується стан здоров’я людей. Стан екологічної кризи є небезпечним, але зворотним.
Екологічна рівновага — екологічна ситуація, за якої за умов раціональної господарської діяльності людини або відсутності прямого чи опосередкованого впливу людини зберігаються природні умови існування ландшафтів.
Екологічна ситуація — стан навколишнього середовища, що склався внаслідок взаємодії природи та господарської діяльності людини.
Екологічні проблеми — проблеми, що виникли внаслідок взаємодії людини з навколишнім середовищем.
Забруднення — надходження у навколишнє середовище речовин, які погіршують якість окремих компонентів природи (повітря, води, ґрунтів) і завдають шкоди природним комплексам.
Зоопарк (зоологічний парк) — територія, спеціально створена людиною, з будівлями й обладнанням для утримання, збереження, розмноження зникаючих видів і публічного показу тварин.
Моніторинг навколишнього середовища, або екологічний моніторинг, — система спостережень і контролю за станом природного середовища та прогнозування змін, що відбуваються в ньому під впливом господарської діяльності людини.
Національний природний парк — це природоохоронна та рекреаційна територія загальнодержавного значення, створена для збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів, які мають природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Пам’ятка природи — природоохоронна територія, на якій розташований окремий унікальний природний об’єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням.
Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва — це визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання з естетичною, виховною, науковою, природоохоронною й оздоровчою метою.
Принципи природокористування — певні економічно обґрунтовані правила поведінки людини та суспільства у природному середовищі.
Природний заповідник — ділянка суходолу чи водних територій загальнодержавного значення, що повністю вилучена з господарського використання людини.
Природокористування — сфера виробничої та наукової діяльності, спрямована на вивчення, освоєння, охорону та перетворення природи з метою забезпечення сприятливих умов життєдіяльності людини.
Природно-ресурсний потенціал (ПРП) — сукупність наявних природних ресурсів і природних умов певної території (світу, регіону, країни або її частини), що фактично використовується або може бути використана у господарстві.
Регіональні ландшафтні парки — природоохоронні рекреаційні території місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку людей.
Сталий розвиток — загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, з урахуванням їх потреби в безпечному та здоровому довкіллі. Основні цілі сталого розвитку: економічне зростання, захист довкілля та соціальна справедливість.
Розділ IV. Населення України та світу
Безробітні — особи працездатного віку, які відповідають таким умовам: не мають прибуткового заняття (роботи), втратили роботу з не залежних від них причин, шукають роботу або намагаються організувати власну справу та готові розпочати роботу протягом наступних двох тижнів.
Густота (щільність) населення — ступінь заселеності певної території, чисельність постійного населення, що припадає на одиницю площі (зазвичай на 1 км2).
Демографічна політика — система державних заходів з регулювання народжуваності у бажаному напрямі.
Демографічний вибух — стрімке зростання кількості населення.
Демографія — наука, що вивчає кількість та якість населення, а також причини, які призводять до їх зміни.
Депопуляція — систематичне зменшення абсолютної чисельності населення країни або території.
Діаспора — перебування значної частини нації поза межами своїх історичних (етнічних) земель у результаті добровільної чи примусової еміграції.
Економічно активне населення (ЕАН) — це частина трудових ресурсів, що забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг.
Еміграція — виїзд громадян за межі країни на постійне місце проживання.
Етнічна меншина — представники нації, історична батьківщина якої знаходиться в сучасних кордонах іншої держави.
Етнографічні групи — окремі групи людей в межах однієї нації, які мають деякі особливості культури, побуту, діалектів мови, зв’язки з іншими народами.
Етнографія — наука, що вивчає культуру, побут, походження та розселення народів.
Етнос — група людей, що історично склалася на певній території і має свої мову, культуру, особливості менталітету.
Зайнятість — економічна діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.
Імміграція — в’їзд громадян на постійне місце проживання до країни.
Інтелектуальні міграції, або «відплив умів», — переманювання спеціалістів високої кваліфікації з одних країн до інших.
«Маятникові» міграції — щоденні переміщення людей між передмістям і містом на роботу або навчання.
Мегаполіс — це група міських агломерацій, які майже зливаються забудовою та мають єдину інфраструктуру.
Міграційна політика — цілеспрямована діяльність держави, пов’язана з регулюванням і контролем міграційних процесів.
Міграції, або механічний рух населення, — переміщення людей на інші території зі зміною місця проживання назавжди або на певний час.
Міська агломерація — група населених пунктів, між якими існують тісні зв’язки (транспортні, виробничі, трудові, культурно-побутові) та частими є «маятникові» міграції населення.
Місто — тип поселення, понад 85 % жителів якого зайняті у сфері послуг і промисловості.
Народність — мовна, територіальна, культурна й економічна спільнота людей.
Національна меншина — представники нації, що мають свої історичні землі за межами іншої країни.
Національні релігії — релігії, що сповідуються переважно одним народом.
Національність — термін, що визначає приналежність людини до певної нації або народності.
Нація політична (народ) — усе населення певної країни.
Нація етнічна — історична спільнота людей, яка склалася в ході формування єдиної для неї літературної мови, особливостей культури, території та видів господарської діяльності.
Природний приріст — різниця між рівнем народжуваності та смертності.
Природний рух населення — сукупність показників народжуваності, смертності та природного приросту, що забезпечує безперервну зміну поколінь.
Раса людська — група людей, що склалася історично під впливом умов навколишнього середовища та характеризується спільними спадковими зовнішніми ознаками та спільністю походження.
Релігія — особлива система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей (сукупність вірувань і віровчень), наявних у суспільстві.
Рівень урбанізації — частка (у %) від загальної кількості людей країни, що проживають у містах.
Розселення — розміщення населення по території та розподіл його за різними типами поселень.
Рурбанізація — процес поширення міського способу життя в селі.
Сальдо міграцій — різниця кількості емігрантів та іммігрантів у країні за певний проміжок часу.
Світове місто — місто, яке вважається важливим елементом світової економічної системи, що має політичний, економічний і культурний вплив на ключові регіони Землі.
Світові релігії — релігії, що сповідуються в багатьох країнах.
Світська держава — держава, відділена від церкви, де не існує жодної державної чи обов’язкової релігії, а визнається свобода релігії та атеїзму, тобто релігійних або антирелігійних поглядів.
Старіння нації — зростання частки людей похилого віку.
Субурбанізація — відплив міського населення в передмістя, що супроводжується зростанням і розвитком приміської зони.
Темпи урбанізації — швидкість зростання міського населення.
Теократична держава — держава, яку очолює духовна особа.
Титульна нація — державотворча нація, що позначається на назві країни.
Трудові ресурси — все населення працездатного віку, яке за своїм станом здоров’я та рівнем кваліфікації здатне працювати, а також підлітки та пенсіонери, які працюють.
Урбанізація — процес швидкого зростання міського населення, поширення міського способу життя та підвищення ролі міст у розвитку суспільства.
Хибна урбанізація — зростання міського населення, що не супроводжується формуванням міського способу життя.
