Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас
Конспект № 5
Способи зображення географічних об’єктів та явищ на картах
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки
Учень/учениця:
• називає елементи карти;
• розпізнає способи зображення географічних об’єктів та явищ на картах;
• характеризує методи та засоби отримання географічної інформації з загальногеографічних і тематичних карт;
• пояснює відмінності між різними видами карт;
• оцінює значення джерел географічної інформації для життєдіяльності людини.
Легенда карти. Для топографічних і ряду тематичних карт (морських, аеронавігаційних, геологічних, ґрунтових) загальноприйнятними є стандартні умовні позначення. Але для багатьох інших за тематикою карт позначення створюють довільно.
Для того щоб зображені на таких картах об’єкти та явища були всім зрозумілі, існує легенда карти — зібрання умовних знаків і пояснень до неї. Легенду карти вміщують, як правило, знизу під основним зображенням. Завдяки легенді визначають зміст карти. Умовні позначення у легенді чітко відповідають їх зображенню на карті.
Способи картографічного зображення — це система умовних знаків, які використовують для зображення об’єктів та явищ під час складання карт. Для насичення значків додатковим змістом застосовують певну форму, розмір, колір, насиченість кольору, внутрішню структуру, певне орієнтування значка. Найпоширенішими є такі способи картографічних зображень: значкові, контурні, статистичні, спосіб ізоліній та інші. До відбору способів зображень висувають певні вимоги, що залежать від змісту карти, поєднання знаків тощо.
Значкові способи зображення. На географічних картах застосовують три основні види значків: позамасштабні, лінійні та позначки рухів.
Для зображень дуже дрібних об’єктів, справжні розміри яких не можна показати у масштабі, використовують позамасштабні позначки. Вони вказують місце розташування і тип об’єкта. За формою позначки можуть бути геометричними (наприклад, позначки корисних копалин, міст, вулканів), буквеними (іноді символами хімічних елементів показують родовища руд: Fe, Cu та ін.) та наочними, або художніми піктограмами, у формі малюнків (наприклад, позначки поширення тварин чи рослин) або символів (знак якоря — морський порт). Для передання кількісних характеристик таких об’єктів використовують річну величину, колір, форму значків. Наприклад, так зображують міста з різною кількістю населення; кольором значка виділяють столиці країн або обласні центри. Кожен вид позначок має свої переваги і недоліки, а тому — особливу сферу застосування.
Позамасштабні значки: геометричні, буквені, наочні
Річки, канали, дороги, державні кордони, лінії електропередач зображують лінійними, або напівмасштабними, позначками. Геометричні лінії здатні у масштабі правильно передати об’єкти лише по довжині, але в більшості випадків перебільшують ширину об’єктів. Якісні та кількісні характеристики лінійних об’єктів намагаються передавати малюнком (наприклад, різним пунктиром), кольором і шириною значків.
За допомогою значків рухів можна зобразити динамічні явища, наприклад: напрямки переміщення морських течій або вітрів, перельотів птахів, переміщення людей, вантажопотоки товарів. При цьому кольором або шириною значка руху можна показати якісні характеристики явища. Наприклад, кольором — холодні або теплі течії, літний або зимовий мусон; шириною стрілки — об’єм вантажопотоків. Із розвитком комп’ютерних технологій на електронних картах з’явилися динамічні знаки, здатні переміщуватись або змінювати свою форму завдяки картографічній анімації.
Значки рухів: морські течії, напрями вітру
Контурні способи зображення. Об’єкти або явища, які мають просторову протяжність, позначають на карті контурно: якісним фоном, способом ареалів або точковим способом.
Якісним фоном показують території, які відрізняються від інших за якоюсь ознакою й мають на земній поверхні суцільне, без розривів, або масове поширення. Однотипні ділянки забарвлюють в один колір або однотипно штрихують. Так, зокрема, позначають кожну країну на політичній карті або область України на карті адміністративно-територіального устрою. В такий спосіб зображують також часові пояси, геологічну будову території, тектонічні структури, кліматичні пояси, зональні типи ґрунтів, природні зони. Для спрощення сприйняття інформації додатково застосовують підписи, буквені індекси, цифри. Наприклад, на геологічній карті для позначення віку гірських порід, окрім кольорів, додані індекси геологічних ер і періодів. Якщо зміна одного явища іншим відбувається поступово, запроваджують на перехідній межі «шахове» забарвлення, де чергуються два кольори. Цей спосіб можна побачити на карті людських рас або національного складу населення.
Якісний фон
Спосіб зображення якісним фоном слід відрізняти від способу ареалів, яким показують на карті явища, що не мають повсюдного територіального поширення, тобто проявляються окремими плямами — ареалами. У такий спосіб можна показати басейни або райони корисних копалин, ареали поширення певних видів рослин або тварин, території вирощування різних сільськогосподарських культур, великі за площею заповідники або національні природні парки тощо. Ареали можна відобразити на карті замкненими лініями, кольоровим забарвленням, штриховкою та підсилити значками або підписами. Якщо ареали поширення кількох явищ перекриваються, передбачають їх різне художнє оформлення.
Спосіб ареалів
Якщо явище поширене на території нерівномірно, для його картографування використовують точковий спосіб. Так наносять наприклад: поголів’я домашніх тварин, посіви певних культурних рослин, частоту прояву певних несприятливих природних явищ тощо. Спершу визначають, яка кількість об’єктів відповідатиме одній точці. Потім на карті позначають точки. Де об’єкти зустрічаються частіше, точки ставлять більш щільно, де рідше — малюють їх меншу кількість.
1 крапка — 500 га орних земель
Точковий спосіб зображення
Статистичні способи зображення. Якщо на карті слід унаочнити статистичні дані, це можна зробити кількома способами, а саме: картограмами, картодіаграмами або локалізованими діаграмами.
Способом картограми креслять на карті інтенсивність прояву кількісних показників на окремих територіях. Найчастіше ці території є одиницями адміністративного поділу: республіки, області, райони. Для картограми обов’язковою є наявність шкали, яка демонструє, в яких межах змінюється показник. Шкала може являти собою різну інтенсивність забарвлення, або різні кольори, або різну форму, або густоту штриховки. Способом картограми показують, наприклад: забезпеченість областей водними ресурсами, рівень забруднення атмосферного повітря в різних областях, рівень розвитку певного виробництва в областях, чисельність української діаспори в країнах світу тощо. Способом картограми також показано густоту населення України або світу на відповідних тематичних картах.
Картосхема густоти населення України та розподілу міського й сільського населення
Для відображення абсолютних значень кількісних показників на окремих територіях використовують спосіб картодіаграми. На території областей або інших територіальних одиниць креслять діаграми у формі певних геометричних фігур (стовпчиків, квадратів, куль) різного розміру, складають шкалу абсолютної величини прояву показника. Чим прояв більший, тим більший розмір діаграми. Наприклад, на карті забруднення атмосферного повітря різними за розміром кульковими діаграмами показують кількість шкідливих викидів у містах. Якщо картографують кілька статистичних показників одночасно, то створюють структурну діаграму, тобто поділену на нерівні частини відповідно до відсоткового прояву певного явища. Кожний сектор забарвлюють по-своєму. Так, наприклад, показують структуру товарообігу України з країнами світу.
Локалізовані діаграми прив’язані до певних пунктів і демонструють ступінь прояву явища саме у ньому й, можливо, на невеликій, прилеглій до нього території. Так, зокрема, показують на економічних картах структуру виробництв у містах, обсяг вантажо- та пасажироперевезень транспортних вузлів. На кліматичній карті іноді вміщують кліматичні діаграми для певних населених пунктів.
Спосіб ізоліній. Ізолінії — лінії на картах і планах, які з’єднують точки з однаковим значенням будь-якої величини. Їх використовують для зображення кількісних характеристик, які поступово змінюються на певній території. Одна ізолінія не дає уявлення про поширення явища, тож потрібна сукупність кількох ізоліній. До того ж для детальності зображення важливий правильний вибір інтервалу між ними залежно від масштабу карти. Ізолінії на картах мають різні назви, що пов’язано з явищами, які демонструють.
На фізичній карті для позначення рельєфу використовують ізогіпси, або горизонталі, — лінії рівних абсолютних висот. У Європі всі висоти обчислюють від нульової позначки, яка відповідає середньому рівню води Балтійського моря. Детальність зображення рельєфу залежить від масштабу карти. Залежно від нього їх проводять через певну кількість метрів. Наприклад, на великомасштабних картах — через 2,5 або 5 м; на середньомасштабних — через 20 або 40 м; на дрібномасштабних нерівномірні значення: на рівнинах — частіше, у горах — рідше. Наприклад, на фізичній карті України в атласі, створеній у масштабі 1:35 000 000, застосовано таку шкалу висот: 0-50-100-200-300-500-750-1000-1250-1500-2000. Для наочності на середньо- і дрібномасштабних картах інтервали між горизонталями забарвлюють у відповідні кольори. Так само створюють шкалу глибин в океанах, морях і озерах із використанням ізобат — ліній рівних глибин.
На кліматичній карті існує кілька видів ізоліній. Ізотерми — уявні лінії, що з’єднують точки з однаковою середньою температурою повітря. Зазвичай синім кольором креслять ізотерму найхолоднішого місяця року, червоним — найтеплішого. На кліматичній карті України ізотерми проводять через 1 °С, на картах материків або світу — через 5-6 °С. Для зображення розподілу річної кількості опадів застосовують ізогієти — лінії, які на карті з’єднують точки з однаковими показниками атмосферних опадів. Для створення шкали середньорічної кількості опадів інтервали між ізогієтами розфарбовують. Ізобари на кліматичній карті з’єднують точки однакового атмосферного тиску.
Ізотерми, ізогієти
Способом ізоліній можна зобразити й динамічні процеси. Наприклад, на синоптичній карті показують переміщення повітряних мас. На сучасних електронних картах ізолінії позначаються автоматично.
Картографічна генералізація. На географічній карті неможливо показати всі найдрібніші об’єкти та їхні деталі. Вони заважали б сприймати зображення. Тому слід здійснювати певний відбір інформації, тобто зображення узагальнюють. Відбір основної інформації, узагальнення зображення називають картографічною генералізацією (з латини — загальний). Чим дрібніший масштаб карти, тим зображення більш генералізовне, тобто узагальнене.
Генералізація — найважливіша властивість будь-якої карти. Навіть на картах, створених у дуже великому масштабі, немає можливості й потреби показувати усі об’єкти зі всіма деталями.
Під час складання карти здійснюють кілька видів генералізації. Насамперед відбирають об’єкти, які мають бути зображені. Критеріями їх відбору можуть бути розміри або значущість. Узагальнюють деякі кількісні показники. Наприклад, ізолінії, що показують рельєф або температури, малюють з більшим інтервалом. Також узагальнюють деякі якісні характеристики об’єктів і явищ. Наприклад, на карті природних зон світу зазвичай одним кольором показують зони степів і лісостепів, тундри та лісотундри, мішаних та широколистих лісів. Нарешті, застосовують спрощення зображення форм об’єктів. Наприклад, на дрібномасштабних картах неможливо показати всі завороти річок або нерівності державних кордонів. їх доводиться згладжувати. Але при цьому зображення має залишатися географічно правильним.
Отже, картографічна генералізація не означає спрощення зображення. Вона сприяє покращенню сприйняття інформації залежно від тематики карти.
