Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 44

Природно-заповідний фонд України. Національна екологічна мережа

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• наводить приклади об’єктів природно-заповідного фонду України;

• показує на карті біосферні заповідники: «Асканія-Нова», Карпатський, Дунайський, Чорноморський; природні заповідники: Карадазький, Український степовий, «Медобори», Канівський, Поліський; національні природні парки: Карпатський, Шацький, «Синевир», «Подільські Товтри»; регіональний ландшафтний парк «Меотида»;

• характеризує екологічну мережу в Україні;

• аналізує природно-ресурсний потенціал у різних регіонах України;

• визначає об’єкти природно-заповідного фонду своєї місцевості; У оцінює переваги створення національної екологічної мережі, наслідки використання й охорони природних умов і природних ресурсів України.

Законодавча база про охорону природи в Україні. Україна належить до територій, природа яких зазнала чималого впливу господарської діяльності людини. Більша частина її природних комплексів докорінно змінена. Тому є нагальна потреба у проведенні природоохоронної роботи. У 1991 р. було прийнято Закон «Про охорону навколишнього природного середовища», 1992 р. — Закон «Про природно-заповідний фонд України», а 1994 р. — Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні. У цих документах подано класифікацію природоохоронних територій на категорії та окреслені плани щодо розширення їх мережі. Нині екологічне та природоохоронне законодавство України охоплює понад 200 законів та інших дерясавних актів, зокрема Закони «Про охорону атмосферного повітря», «Про рослинний світ», «Про тваринний світ». У 2000 році було прийнято Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі в Україні, яка передбачає створення різних категорій природоохоронних територій, які мали б охоплювати якомога більшу частину країни.

Національна екологічна мережа. Всього в Україні створено близько 8100 природоохоронних територій із різним заповідним режимом, які займають 5,4 % площі нашої держави. Цей показник є втричі меншим, ніж у країнах Європи. Закон «Про природно-заповідний фонд України» визначає, що до нього належать 11 категорій природоохоронних територій, об’єднаних у дві групи: природні території та об’єкти, а також штучно створені об’єкти. До першої групи належать: природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи та заповідні урочища. Штучно створені природоохоронні об’єкти це: ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

В ієрархії об’єктів охорони природи є різні рівні: глобальний (біосферний) — об’єкти, що вважаються надбанням усього людства; загальнодержавний (національний) — вважаються цінністю країни; регіональний і локальний (місцевий). Категорії природоохоронних територій мають різний статус і неоднаковий заповідний режим. Одні мають охороняти весь природний комплекс, інші — окремі його компоненти або поодинокі об’єкти.

Природні заповідники. Нині в Україні існує 19 природних заповідників.

Природний заповідник — це ділянка суходолу чи водних територій загальнодержавного значення, повністю вилучена з господарського використання людини. Тут охороняється весь природний комплекс, тобто всі компоненти природи та взаємозв’язки між ними. Головною метою заповідника є збереження екологічної рівноваги на певній території, що є еталоном природи у певному природному комплексі. Тому тут заборонено будь-яку господарську діяльність. Природні заповідники є лише місцем пізнання природних процесів, де здійснюють науково-дослідну роботу з вивчення природних процесів і явищ. Вони мають охороняти типові або виключні ландшафти, які збереглися у непорушному чи малопорушеному стані.

Заповідники сприяють збереженню генофонду флори і фауни та здійснюють наукову пропаганду природоохоронної справи. Заповідники — це вища форма охорони природи території. Це природоохоронна та науково-дослідна установа загальнодержавного значення. Заповідники створені в усіх великих природних комплексах України.

Категорії природоохоронних територій України

Найбільшими за площею заповідниками в Україні є Кримський (з філією «Лебедині Острови»), Рівненський і Древлянський. Найменший — мис Мартьян, який займає усього 2,4 км², половинам яких припадає на акваторію Чорного моря. Найстаріший серед природних заповідників — Канівський, створений ще 1923 р. Відомі на всю Україну заповідники: Поліський у лісовій зоні, «Медобори» у лісостеповій зоні, Український степовий, Карадазький у Кримських горах та інші.

Біосферні заповідники. Світову мережу біосферних заповідників започатковано 1971 р. в межах програми ЮНЕСКО «Людина та біосфера». Вона об’єднує природоохоронні території, які мають демонструвати збалансовану взаємодію природи і людини. Мета міжнародної мережі — обмін знаннями та досвідом для дослідницьких програм і моніторингу стану навколишнього середовища та прийняття спільних рішень.

Біосферний заповідник — природоохоронна територія міжнародного значення, створена для збереження найтиповіших природних комплексів біосфери, здійснення екологічного моніторингу та змін навколишнього середовища під дією людської діяльності.

Перші біосферні заповідники виникли 1974 р. у США. Згодом їх чисельність неухильно збільшувалась. Нині їх 577 у 114 країнах світу. Вони створені на базі природних заповідників, національних природних парків або інших категорій. Біосферні заповідники мають особливу структуру. У їх межах створено чотири різних за функціональним призначенням, зони. Всередині формується заповідне ядро, де заборонено будь-яку діяльність, окрім освітньої. Тут зберігаються і відновлюються найцінніші та мінімально порушені екосистеми. Навколо заповідного ядра формується буферна зона, де відбувається екологічно безпечна діяльність: екотуризм, фундаментальні дослідження. Вона запобігає негативному впливу на заповідну зону господарської діяльності прилеглих територій. Наступна — перехідна зона (зона співробітництва), де допускається розміщення населених пунктів і сільськогосподарська діяльність. На околицях біосферного заповідника існує зона використання екосистем із різними видами господарської діяльності: землекористування, лісокористування, рекреаційна справа тощо.

1 — заповідне ядро, де заборонена будь-яка діяльність, окрім освітньої.

2 — буферна зона, де відбувається екологічно безпечна діяльність (екотуризм, фундаментальні дослідження).

3 — перехідна зона (зона співробітництва), де допускається розміщення населених пунктів і сільськогосподарська діяльність.

4 — зона використання екосистем.

Структура біосферного заповідника

В нашій державі згідно із Законом «Про внесення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”» було створено чотири біосферних заповідники. Вони мають міжнародний статус. Метою їх створення є простежити за змінами природного комплексу під впливом людської діяльності шляхом моніторингу — систематичних спостережень.

В Україні статус біосферного мають п’ять заповідників: «Асканія-Нова», Чорноморський, Карпатський, Дунайський, Чорнобильський.

Національні природні парки. У національних природних парках також охороняється весь природний комплекс, але до них мають доступ туристи. Тому природні комплекси там частково змінено: створено оглядові майданчики, збудовано господарчо-побутові території, прокладено доріжки. Однією з цілей створення національних парків є відпочинок людей, які допускаються туди за певних умов.

Національний природний парк — це природоохоронна та рекреаційна територія загальнодержавного значення, створена для збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів, які мають природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню й естетичну цінність.

Перший у світі національний парк було створено 1872 року в США — Єллоустонський. В Україні їх почали створювати з 1980 р. Першими національними парками в нашій державі стали Карпатський (1980 р.), Шацький (1983 р.) та «Синевир» (1989 р.). Найбільший за площею національний природний парк в Україні «Подільські Товтри» у Хмельницькій області, найменший і єдиний створений у межах великого міста — Голосіївський у Києві. Мережа національних парків найбільш активно зростала у 2004-2010 рр. Нині в Україні створено 50 природних національних парків, які займають понад 31 % площі від усіх природоохоронних територій. Найбільше національних парків створено в Українських Карпатах.

Заказники. На території нашої держави існує понад 3103 заказники, які займають 34,4 % території усіх природоохоронних об’єктив. Це території з частково заповідним режимом, де охороняється не весь природний комплекс, а окремі або кілька компонентів природи. Найчастіше певні види рослин чи тварин або геологічні чи історико-меморіальні об’єкти. У заказниках допускаються певні види господарської діяльності, але лише ті, що не впливають на об’єкт охорони. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів, оголошених заказниками, зобов’язуються забезпечити режим їх охорони та збереження. Заказники можуть бути постійними та тимчасовими. Останні створюються терміном на 2—5 років. За потребою термін роботи продовжують. Заказники можуть мати загальнодержавне або місцеве значення.

Залежно від мети організації та об’єктів, взятих під охорону, заказники бувають різних профілів. Лісові — для охорони лісових екосистем; ботанічні — рідкісних та ендемічних видів рослин; зоологічні — тварин різних груп, що і є резервом мисливської фауни; орнітологічні — місць гніздування, зимівлі або перельотів птахів; ентомологічні — рідкісних і зникаючих комах та інших безхребетних тварин; іхтіологічні — місць проживання, нересту, нагулу молоді риб, а також збереження цінних видів риб у зимову пору; гідрологічні — збереження водойм: боліт, водоспадів, джерел, що мають водоохоронне або естетичне значення; загальногеологічні — унікальних форми рельєфу: скель, каньйонів; палеонтологічні — решток давніх рослин або тварин; карстово-спелеологічні — печер.

Регіональні ландшафтні (пейзажні) парки. Підкреслює природну своєрідність регіону, а також вказує на регіональний характер джерел фінансування його діяльності така природоохоронна категорія, як регіональний ландшафтний парк.

Регіональні ландшафтні парки — природоохоронні рекреаційні території місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об’єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку людей. Головними завданнями регіональних ландшафтних парків є: збереження цінних природних та історико-культурних об’єктів; створення умов для ефективного туризму та відпочинку в природних умовах із додержанням режиму охорони заповідних природних об’єктів; сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Роботу такого парку організовують з вилученням або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів.

В Україні створено 77 регіональних ландшафтних парків, що становить понад 19 % від загальної площі природоохоронних об’єктів. їх назви відомі далеко за межами місця їх знаходження: наприклад «Диканьський» на Полтавщині; «Боковеньки» на Кіровоградщині; «Бахчисарай» або «Донузлав» у Криму; «Гранітно-степове Побужжя» на Миколаївщині; «Немирівське Побужжя» та «Дністер» на Вінниччині; «Меотида», «Донецький кряж» на Донеччині; «Синяк» на Закарпатті; «Дніпровські Острови» та «Лиса Гора» у Києві; «Печенізьке поле» на Харківщині й інші.

Пам’ятки природи та заповідні урочища. Пам’ятка природи має природоохоронну категорію, проміжну між національними природними парками та заказниками. Пам’яткою природи можуть бути оголошені унікальні печери, водоспади, мальовничі скелі, озера, метеоритні кратери, геологічні відслонення, окремі дерева тощо. В Україні таких об’єктів — 3388.

Пам’ятка природи — природоохоронна територія, на якій розташовано окремий унікальний природний об’єкт, який охороняється за своїм науковим, навчально-просвітницьким, історико-меморіальним або культурно-естетичним значенням.

Охоронний режим пам’яток природи є одним із найсуворіших після природних заповідників. Скажімо, на території пам’яток природи України забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану.

Пам’яткою природи може бути як окреме унікальне дерево, так і об’єкти значних розмірів — ліси, гірські хребти, ділянки узбережжя. У такому разі вони часто іменуються заповідними урочищами або природоохоронними ландшафтами.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотні й інші цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне й естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. В Україні проголошено 809 таких об’єктів. На території заповідних урочищ (як у природних заповідниках) заборонена будь-яка діяльність, що порушує природні процеси, які відбуваються у природних комплексах, включених до їх складу. Наукові дослідження на території заповідних урочищ організовують фахівці найближчих заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендропарків. Оголошення заповідних урочищ провадиться без вилучення території у їх власників або користувачів. Саме вони беруть на себе зобов’язання і витрати щодо забезпечення режиму охорони та збереження заповідних урочищ. В окремих випадках навколо заповідних урочищ встановлюються охоронні зони.

Штучно створені природоохоронні об’єкти. Штучно створеними природоохоронними об’єктами є ботанічні сади, дендрологічні парки, зоопарки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Ботанічний сад — науково-дослідницький і культурно-просвітницький заклад, в якому проводиться збирання колекцій рослин з метою її вивчення, збереження, культивування й акліматизації. У ботанічному саду створюються ділянки рідкісних рослин, звичайних рослин, а також місцевої природної рослинності. Тут ведуть пошук і добір рослин, для створення зелених насаджень, роботу щодо збереження генофонду рослин. Розрізняють ботанічний сад державного та місцевого значення. Перші ботанічні сади в Європі почали виникати у XVI ст. В Україні найстаріший Нікітський ботанічний сад у Криму, створений 1812 р. Тут зібрано понад 1760 видів рослин із субтропіків усього світу. Збереглися й місцеві тисячолітні породи дерев. Від перших насаджень лишилися кедри, кипариси, секвої.

В Україні діють 28 ботанічних садів. Деякі з них підпорядковані Національній академії наук України. Найвідоміші з ботанічних садів створені в Асканії-Новій, два у Києві, в Одесі, Донецьку, Кривому Розі, Львові. Львівська та київська колекції тропічних і субтропічних рослин, зібрані у ботанічних садах, внесені до Державного реєстру наукових об’єктів, що становлять національне надбання країни.

Близькі до ботанічних садів є парки з колекцією різних порід дерев — дендропарки.

Дендрологічний парк (від грецького — дерево) — територія, на якій на відкритому ґрунті культивуються деревні рослини. Насадження в дендропарку, зазвичай у стилі ландшафтного парку, можуть бути самостійними або входити до складу ботанічного саду. Розміщення рослин здійснюється за систематичною, географічною, екологічною, декоративною або іншими ознаками. В Україні створено 57 дендропарків. Найвідоміші серед них — Національний дендрологічний парк «Софіївка» (м. Умань на Черкащині), «Веселі Боковеньки» (біля однойменного села на Кіровоградщині), Державний дендрологічний парк «Олександрія» (м. Біла Церква на Київщині).

Зоопарк (зоологічний парк) — територія, спеціально створена людиною, з будівлями й обладнанням для утримання, збереження, розмноження зникаючих видів і публічного показу тварин. Зоопарк — одна з унікальних лабораторій зі збереження різноманітності тваринного світу і є фактично музеєм живої природи, створеним людиною. Зоопарки створюються з метою організації освітньо-виховної роботи, експозицій рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробляння наукових основ її розведення у неволі. Накопичується досвід повернення в природу видів, збережених у зоопарках. В Україні працюють 13 зоопарків в Асканії-Новій, Києві, Харкові (найстаріший, діє з 1895 р.), Одесі, Вінниці, Луцьку, Миколаєві, Рівному, Херсоні, Черкасах, Ялті, Мені (на Чернігівщині), Докучаєвську (на Донеччині).

Утримання диких тварин у зоопарках дедалі частіше викликає критику захисників тварин. Вони звинувачують зоопарки в порушенні прав диких тварин на свободу, використанні тварин у комерційних цілях, сприянні контрабанді дикими тваринами.

Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва — це найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Вони можуть бути загальнодержавного або місцевого значення. Парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності Українського народу, так і в інших формах власності. В Україні є 556 таких природоохоронних об’єктів. Серед них міжнародний статус має парк «Софіївка» (м. Умань на Черкащині). Найвідоміші в ранзі загальнодержавного значення: Черкаський міський парк «Ювілейний», Стрийський парк і Парк імені Івана Франка у Львові, сквер імені Тараса Шевченка у Тернополі й інші.