Кримські гори: фізико-географічне положення, геологічна будова, тектонічні структури та рельєф

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає чинники формування природних ландшафтів Кримських гір;

• показує на карті межі, пасма Кримських гір;

• характеризує типові ландшафти Кримських гір;

• пояснює на конкретних прикладах особливості взаємодії компонентів природи в Кримських горах.

Фізико-географічне положення. Кримські гори є фізико-географічною провінцією Кримсько-Кавказької гірської країни. Вони знаходяться на крайньому півдні України й займають лише 1 % від площі нашої держави. Крім власне гір, Кримська гірська країна включає на півночі передгір’я, які поступово переходять у рівнини Степового Криму, та на півдні вузьку рівнину Південного берега Криму, яка безпосередньо виходить до Чорного моря. Гори тягнуться на 180 км із заходу на схід і на 60 км із півночі на південь.

Геологічна будова Кримських гір та як вони формувалися. Кримські гори, подібно до Карпат, є молодими складчастими горами. Вони складаються із шарів різних за твердістю осадових гірських порід. Це м’який мергель, твердий пісковик, гнучка глина та легкорозчинний вапняк. Вони відкладалися на дні давнього мезозойського моря, а з часом, в епоху альпійського горотворення, були підняті на поверхню внаслідок насування Африканської літосферної плити на Євразійську.

Наявність вапняків, що легко розчиняються у воді, зумовила активний розвиток у Кримських горах явища карсту. Тут відомо понад 800 підземних карстових порожнин різних розмірів, тобто майже 90 % їх загальної кількості в Україні. Перші описи кримських карстових печер належать до XVIII ст. Найглибшими печерами Кримських гір є Солдатська (500 м), Молодіжна (260 м), Каскадна (310 м), Хід Конем (213 м), Вухо Землі (132 м). Найбільшою печерою Криму є Червона, що складається із шести поверхів загальною довжиною 13,7 км. По двох нижніх поверхах тече підземна річка, що утворює кількасот проточних озер.

Окремі ділянки Кримських гір складаються із твердих магматичних порід мезозойської ери. Зокрема, це згаслий вулкан Карадаг, навколо якого збереглися продукти його колишньої діяльності: потоки застиглої лави, вулканічні бомби та попіл. Серед них трапляються неймовірно красивого забарвлення кварц, смугастий агат, прозорий сердолік. їх використовують як виробне каміння.

Тектонічні структури. Унаслідок зіткнення літосферних плит сформувалися тектонічні структури Кримських гір і продовжується їх формування й донині. У минулому гори займали більшу площу. Нині в будові вони являють собою опуклу складку земної кори, південне крило якої по лінії розломів опустилося під рівень Чорного моря. Занурення триває й далі зі швидкістю 1,4 мм на рік. Про це свідчать періодичні землетруси силою до 8 балів, осередки яких зароджуються у морі.

Північна частина складки підіймається на 2 мм щороку. Складена різними за твердістю гірськими породами, вона зазнала інтенсивної водної ерозії. Внаслідок цього сформувалися окремі пасма Кримських гір, які являють собою куести (з іспанської — косогір) — асиметричні гори. Вони утворилися внаслідок розмиву похилених в один бік шарів гірських порід різної твердості. Довгий і пологий схил складений із поверхні однією породою, стрімкий і короткий — зрізом різних за твердістю шарів порід. Продукти руйнування гір виносилися на рівнинну частину Криму.

Рельєф: пасма Кримських гір. У зв’язку з історією формування та тектонічною будовою Кримські гори являють собою три різні за вистою паралельні пасма: Зовнішнє, Внутрішнє та Головне. Вони розділені міжпасмовими зниженнями шириною від 2-3 км до 15-20 км.

Геологічна будова Кримських гір

Зовнішнє пасмо у рельєфі малопомітне. Його пересічні висоти становлять 250 м, найбільша — 344 м. Воно простягається на 114 км із заходу на схід. Внутрішнє пасмо простягається майже суцільною дугою на 150 км із заходу на схід. Має середню висоту 500 м, а максимальну — 756 м. У рельєфі обидва пасма — типові куести. Їх висоти настільки незначні, що їх вважають передгір’ями Кримських гір.

Головне пасмо — найвища частина Кримських гір, яка тягнеться на 180 км із заходу на схід. Його вважають власне горами. Пересічні висоти сягають 1200-1500 м. Головне пасмо розбите на окремі масиви. їх плоскі безлісі вершини називають яйлами. Найвищим масивом є Бабуган-Яйла, розміщений між Гурзуфом та Алуштою. Його пересічні висоти 1000-1400 м. Саме тут знаходиться найвища точка Криму — г. Роман-Кош (1545 м).

На Головному та Внутрішньому пасмах зустрічаються ерозійні (з латини — роз’їдання) форми рельєфу. Тут під дією води, яка розмила чи розчинила пухкі гірські породи, виникли скелі химерної форми. Справу води довершив вітер, який обточив до блиску тверді породи.

Іноді на Головному пасмі зустрічаються численні форми вивітрювання, як на Демерджі-Яйла. Тут є стовпи, бастіони, біля підніжжя гір — кам’яні осипища з брил до 10-12 м. На західному схилі Демерджі — дивний світ Долини привидів. Сонце, мороз, дощі, коріння дерев тисячі років розсікали скелі, будуючи химерні фігури.

Південні схили Головного пасма круто обриваються до Південного берега Криму — вузької рівнини, складеної вапняками та сланцями, наносами річок. Її ширина коливається від 2 до 8 км. Часто з Головного пасма сюди сходять зсуви й обвали.

На сході над рівниною здіймається вулканічний масив Карадаг («Чорна гора») заввишки 577 м. Це уламок велетенського вулканічного масиву, більша частина якого тепер знаходиться нижче рівня моря. Химерні вершини голих скель нагадують дивовижні фігури. Недаремно давні жителі Криму вважали Карадаг святою горою.

Дивом Південного берега Криму є Аюдаг, або Ведмідь-гора, висотою 577 м. Це підземний вулкан — лаколіт. У доісторичні часи магма проникла у формі гриба в осадові гірські породи, що лежать на незначній глибині. Зовнішні сили із часом зруйнували пухкі осадові породи, а магматичне тіло Аюдагу вийшло на денну поверхню. У Середньовіччі гора нагадувала людям велетенського ведмедя, що п’є воду.

Зміст