Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас
РОЗДІЛ І. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА ТА РОБОТА З НЕЮ
ТЕМА 1. ГЕОГРАФІЧНА КАРТА
Конспект № 3
Зображення України в картографічних творах
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки
Учень/учениця:
• називає джерела географічної інформації;
• розпізнає види карт за просторовим охопленням, масштабом, змістом і призначенням;
• характеризує методи та засоби отримання географічної інформації з загальногеографічних і тематичних карт;
• пояснює відмінності між різними видами карт;
• вміє користуватися навчальними картами й атласами, картографічними Інтернет-джерелами;
• оцінює значення джерел географічної інформації для життєдіяльності людини.
Географічна карта — унікальне джерело знань. Особливим джерелом географічних знань є карта. На ній записано стільки інформації, скільки міститься у десятках і сотнях сторінок книжок. Тому карта — дуже зручне джерело географічної інформації, якого не мають більшість інших наук. Географічна карта — це зменшене у масштабі зображення земної поверхні на площині, виконане умовними знаками.
Класифікація географічних карт. Географічні карти розрізняють за багатьма ознаками: охопленням території, масштабом, змістом, призначенням.
За охопленням території бувають карти світові (показують усю планету) та регіональні (зображують її частину: материки чи їх частини, океани чи їх частини, держави або їх окремі території).
Залежно від величини зображуваної території та розмірів самої карти використовують різні масштаби. Чим менша зображувана територія і чим більше подробиць її зображення, тим масштаб карти більший.
Щоб зобразити на карті всю поверхню Землі, величезні простори материків, океанів, окремих країн або їх частин використовують дрібний масштаб. Такі карти називають дрібномасштабними. Їх масштаб дрібніший за 1:1 000 000. Майже усі карти шкільних атласів і більшість стінних карт є дрібномасштабними.
Карти з масштабом від 1:200 000 до 1:1 000 000 називають середньомасштабними. Карти, які детально зображують порівняно невеликі території, називають великомасштабними, або топографічними. їх масштаб від 1:10 000 до 1:200 000. Такі карти використовують у військовій справі, будівництві, під час прокладання доріг, туристських походів, у сільському господарстві тощо. Якщо масштаб зображення більший за 1:10 000, його називають планом.
За змістом географічні карти поділяють на загальногеографічні й тематичні. На загальногеографічних картах позначають усі об’єкти з однаковою деталізацією. Зокрема, до цієї групи належать фізичні та топографічні карти. Тематичні карти присвячені зображенню одного або двох компонентів природи, господарства чи населення, тобто вони мають певну тему. Наприклад, політична карта, карта ґрунтового покриву, рослинності, густоти населення, окремих галузей господарства тощо. Якщо тематична карта відображає поширення природних явищ, її називають фізико-географічною, суспільних — економіко-географічною. Якщо на карті поєднано дві-три теми, її називають комплексною.
За призначенням карти бувають навчальні, військові, туристичні, дорожні, навігаційні, синоптичні й інші.
Географічні атласи. Систематичне зібрання географічних карт, виконане як єдиний картографічний твір, називають атласом (з грецької — Атлант). Цей термін з’явився наприкінці XVI ст., коли фламандський картограф Герард Меркатор прикрасив обкладинку збірки карт зображенням міфічного велетня Атланта, який тримав на своїх плечах небесну сферу.
Атлас — це не випадковий набір географічних карт у формі альбому. В атласі карти пов’язані між собою за змістом, вони доповнюють одна одну. Найчастіше атлас являє собою книгу. Проте сучасні атласи мають також електронну версію. Іноді для зручності користування картами створюють розбірні атласи. їх окремі аркуші складені у папці або футлярі-коробці.
Залежно від призначення атласу карти відбирають за певними ознаками: за охопленням території, за змістом, за призначенням. За охопленням території розрізняють атласи світу, атласи окремих континентів (зокрема, атлас Антарктиди), атласи окремих країн (атлас України), регіональні атласи (демонструють частини держави, наприклад атлас Криму), атласи міст (атлас Києва). Існують також атласи океанів, їх частин, морів, проток, великих озер та ін. Створено також атласи планет Сонячної системи та їх супутників.
За змістом розрізняють атласи загальногеографічні (з переважанням фізичних карт із незначним доповненням тематичними картами), фізико-географічні (відображають природні об’єкти та явища), соціально-економічні (містять карти населення та господарства), комплексні (поєднують карти з кількох різних тем).
За призначенням атласи, як і окремі карти, бувають навчальні, краєзнавчі, туристичні, дорожні, пропагандистські тощо. Для зручності використання випускають атласи різного обсягу та формату: настільні, середні, малі, кишенькові.
Національний атлас України. Відповідно до Указу Президента силами фахівців Національної академії наук України 2007 року було створено Національний атлас України як науково-довідкове видання енциклопедичного рівня. В ньому зібрані карти з сучасними даними про нашу країну: її природні умови та ресурси, екологічна ситуація, населення, господарство, історія. Атлас містить 875 унікальних карт різного масштабу, майже 100 сторінок тексту, чимало графіків та ілюстрацій. Існує друкована та повна електронна версії цього атласу.
Геоінформаційві системи і сучасні навігаційні системи. В наш час для орієнтування на місцевості та створення географічних карт використовують сучасні інформаційні технології.
Геоінформаційна система (ГІС) — сучасна комп’ютерна технологія, яка дозволяє поєднати модельне зображення території з інформаційними таблицями. Окрім електронних версій географічних карт, ГІС містить космічні й аерозображення земної поверхні. ГІС дозволяє не лише переглянути електронні карти, але й, змінивши масштаб, деталізувати зображення, автоматично змінити зображення образу об’єкта залежно від зміни його характеристик.
У сучасному світі активно застосовують навігаційні системи. Вони дозволяють визначати географічні координати об’єктів, створити точні військові та цивільні карти, керувати рухом транспорту, спостерігати за рухами літосферних плит, визначати точний час, швидкість і напрям руху наземних, водних і повітряних об’єктів тощо. Все це відбувається за допомогою системи супутникового та наземного обладнання. Нині найпоширенішою у світі системою супутникової навігації є GPS, яка належить Міністерству оборони США. На етапі створення перебувають європейська навігаційна система «Галілео», китайська «Бейдоу», індійська IRNSS. Модернізовано роботу японської системи QZSS та російської ГЛОНАСС.
