Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

Конспект № 29

Основні типи ґрунтів України. Ґрунтові ресурси

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• наводить приклади ґрунтів різних типів;

• характеризує ґрунтові ресурси України;

• пояснює особливості поширення ґрунтів;

• аналізує карту ґрунтів України;

• робить висновки щодо закономірностей поширення ґрунтів на рівнинній частині України та в горах;

• оцінює заходи з раціонального використання й охорони ґрунтів.

Закономірності поширення та класифікація ґрунтів в Україні. У зв’язку з неоднаковим проявом чинників ґрунтоутворення різних частин України ґрунтовий покрив нашої держави достатньо різноманітний. В Україні чітко простежуються дві закономірності щодо поширення ґрунтів: на рівнинних територіях широтна зональність й у гірських областях вертикальна (висотна) поясність.

Кожній кліматичній області та природний зоні властиві свої зональні типи ґрунтів. Ґрунти поділяються на типи залежно від будови ґрунтового профілю, тобто наявності чи відсутності певних горизонтів, їх потужності. Типи ґрунтів одержали назву за їх забарвленням. Наприклад: сірі лісові, чорноземи, каштанові. Типи ґрунтів поділяються на підтипи залежно від ступеня вираження у їхній будові певних горизонтів. За механічним складом, тобто переважанням у ґрунті піску або глини, виділяють різновиди ґрунтів: піщані, супіщані (70 % піску, 30 % глини), суглинисті (50 % піску, 50 % глини), глинисті.

Залежно від прояву чинників ґрунтоутворення ґрунти бувають структурні та безструктурні. Від структури залежить родючість ґрунту.

Структура ґрунтів — здатність їх розпадатися на окремі грудочки різної форми та розмірів.

Найкращою є зерниста структура, коли грудочки мають діаметр 1-10 мм. Саме такі частки забезпечують найкращий ступінь проникнення у ґрунт води та повітря. У таких ґрунтах достатньо гумусу та глинистих часток, які забезпечують склеювання часток у грудочки. Безструктурні ґрунти не утворюють грудочок через малий вміст гумусу та значну кількість піску. Їхні частки дуже дрібні, як пил. Такі ґрунти не утримують воду, зазнають вітрової ерозії та, як наслідок, є малородючими.

Попри компактність території, ґрунтовий покрив України достатньо різноманітний. На рівнинній частині України з півночі на південь виділяють чотири основні ґрунтові зони: дерново-підзолистих, сірих лісових, чорноземних і каштанових ґрунтів.

Дерново-підзолисті ґрунти. На Поліссі та у Прикарпатті під мішаними лісами за умов надмірного зволоження сформувалися дерново-підзолисті ґрунти. Для їх ґрунтового профілю характерний на поверхні шар лісової підстилки (A₀), товщиною 2-5 см, створений із опалого листя, хвої, сухих плодів і гілок дерев. Під ним формується особливий шар дернини (AД) із напіврозкладених органічних решток, що свідчить про низькі темпи ґрунтоутворення. Гумусовий шар (A₁) тонкий, темно-сірого кольору: 8-10 см. За ним в умовах надмірного зволоження утворився потужний (до 20 см) шар вимивання (А₂). Через промивний режим він має світло-сіре забарвлення, що переходить у наступний горизонт В — перехідний, який має бурий колір і товщину до 80 см. Материнською породою (С) для цих ґрунтів на Поліссі є зандрові піски та морена, що лишилися після танення давніх льодовиків.

Ґрунтовий профіль дерново-підзолистих ґрунтів

Дерново-підзолисті ґрунти характеризуються невисокою родючістю. Вони безструктурні, за механічним складом переважно піщані та супіщані. В них малий вміст гумусу — лише 1,5-2,5%. Через надмірне зволоження дерново-підзолисті ґрунти мають кислу реакцію, що є сприятливим не для всіх культурних рослин.

Для поліпшення якості дерново-підзолистих ґрунтів застосовують різноманітні заходи меліорації.

Меліорація (з латини — покращення) — усі види робіт з охорони та підвищення родючості ґрунтів. Для нейтралізації кислої реакції ґрунтів проводять їх вапнування. Для боротьби з перезволоженням застосовують осушення шляхом прокладання меліоративно-осушувальних каналів. У разі внесення достатньої кількості мінеральних добрив ці ґрунти стають придатними для використання у рослинництві. На них добре зростають картопля, жито, хміль, горох.

Сірі лісові ґрунти. Під ділянками широколистих лісів лісостепу, за умов теплого та помірно вологого клімату, утворились сірі лісові ґрунти. В межах України виділяють такі їх підтипи, що змінюються з півночі на південь: ясно-сірі, сірі та темно-сірі. Для будови їхнього профілю притаманна лісова підстилка (A₀), товщиною 1-2 см. Під нею — достатньо товстий гумусовий горизонт (A₁) темно-сірого кольору з великою кількістю коріння трави, що досягає 20 см. Під ним сформувався невеликий шар вимивання (А₂), який значно тоншає з півночі на південь. Перехідний горизонт (В) доходить до глибини 120 см і має буре забарвлення. Сірі лісові ґрунти лежать на лесових породах, збагачених кальцієм, за умов промивного режиму.

Ґрунтовий профіль сірих лісових ґрунтів

Сірі лісові ґрунти достатньо родючі. Вони структурні, за механічним складом супіщані та суглинисті. Вміст гумусу зростає від 2,5 % у світло-сірих до 5 % у темно-сірих ґрунтах. Сірі лісові ґрунти потребують певних заходів меліорації. Оскільки вони слабо-кислі, тому іноді їм необхідне вапнування. Кількість поживних речовин у ґрунтах збільшується з просуванням на південь від світло-сірих до темно-сірих ґрунтів. Розташовані на схилах височин сірі лісові ґрунти зазнають водної ерозії та потребують заходів боротьби з нею: закріплення схилів рослинністю, повздовжнє розорювання схилів, терасування схилів тощо.

Чорноземні ґрунти та їх основні підтипи. У середній і південній частинах України в межах лісостепової та степової зон поширені найкращі ґрунти світу — чорноземи. Вони сформувались на лесових породах, за умов достатнього та недостатнього зволоження. Чорноземи мають зернисту структуру та якісні водоповітряні властивості.

а — Ґрунтовий профіль чорноземів опідзолених

b — Ґрунтовий профіль чорноземів типових

с — Ґрунтовий профіль чорноземів звичайних

d — Ґрунтовий профіль чорноземів південних

В Україні з півночі на південь розрізняють такі підтипи чорноземів: опідзолені та вилугувані, типові, звичайні та південні. Вміст гумусу в них великий. Він відповідно збільшується від 5 до 8 %, а потім знову зменшується до 5 %. Ґрунти багаті на поживні речовини. В будові ґрунтового профілю під шаром лісової підстилки або степової повстини (A₀) лежить дуже потужний гумусовий горизонт (A₁), товщина якого зростає на південь від 50 до 80 см, а потім знову тоншає. Забарвлення горизонту інтенсивно чорне. Найпотужнішим шаром гумусу вирізняються чорноземи типові, які сформувалися на лівобережжі лісостепу. Його потужність сягає 1,5 м. Саме ці ґрунти вивчав В. Докучаев у XIX ст. Перехідний горизонт (В) має темно-буре забарвлення. Материнська порода (С) — лес. Горизонти В і С помітні неозброєним оком за включеннями сполук кальцію.

За реакцією чорноземні ґрунти нейтральні. Лише опідзолені та вилугувані чорноземи слабо-кислі. Вони структурні, за механічним складом суглинисті та супіщані. Із заходів меліорації чорноземи, розташовані на пагорбах, потребують боротьби з водною ерозією. Чорноземи південні зрошують.

Каштанові ґрунти. На півдні Причорноморської низовини і в Степовому Криму поширені каштанові ґрунти. Вони розвивались за умов недостатньої кількості опадів і високої температури на засолених материнських породах, які містять гіпс. Для них характерний достатньо потужний гумусовий горизонт сіро-каштанового кольору, товщиною 15-25 см. Перехідний горизонт (В) бурого кольору сягає глибини 60 см. Материнська порода (С) — лесовидні суглинки. Майже 50 % загальної площі займають солонці. В межах України з півночі на південь змінюються два підтипи каштанових ґрунтів: темно-каштанові та каштанові. Вміст гумусу в них відповідно зменшується від 4 до 2 %. Ґрунти безструктурні. За механічним складом супіщані та піщані.

Ґрунтовий профіль каштанових ґрунтів

Каштанові ґрунти часто зазнають вітрової ерозії. За хімічною реакцією вони слабо-лужні. За умов меліорації вони дають високі врожаї культурних рослин: кавунів, винограду, соняшнику. Основними її заходами є зрошення в поєднанні із гіпсуванням (для нейтралізації лугів) і внесенням мінеральних добрив.

Коричневі та червоно-бурі ґрунти. На Південному березі Криму за умов субтропічного клімату незначною смугою сформувались родючі коричневі та червоно-бурі ґрунти. Вони мають під лісовою підстилкою потужний (30-40 см) гумусовий горизонт коричневого кольору. Перехідний горизонт (В) яскраво-коричневого кольору заглиблюється до 90 см. Ґрунти сформувалися на вапняках. Вміст гумусу достатньо великий: 3,5-4 %. Ґрунти структурні. За хімічною реакцією нейтральні. Вирізняються високою родючістю.

Азональні типи ґрунтів. У межах України, крім зональних типів ґрунтів, сформувалися азональні, тобто поширені у різних природних зонах у зв’язку зі специфічними природними умовами формування. Наприклад, у заплавах річок значні площі займають лучні та дернові ґрунти. У зоні мішаних лісів поширені болотні ґрунти, що утворилися за умов надмірного зволоження та високого рівня ґрунтових вод. На півдні серед каштанових ґрунтів можна зустріти солончаки, солонці та солоді, які не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти.

Ґрунти гірських областей. У горах спостерігається вертикальна (висотна) поясність ґрунтів. Гірські ґрунти щебенюваті, з малим вмістом перегною, і тому малородючі. В Українських Карпатах з висотою ґрунти змінюються від дерново-підзолистих до бурих лісових і гірсько-лучних. У Кримських горах поширені бурі лісові, а на яйлах — лучні ґрунти.

Що таке ґрунтові ресурси та земельний фонд. Ґрунти — одне з найбільших багатств України, якими наша держава знана у всьому світі. Саме ґрунти забезпечують людство на 98 % продуктами харчування. Решту дають водойми.

Ґрунтові ресурси — це всі ґрунти, які використовуються або можуть бути використані у господарській діяльності. Ґрунтові ресурси вичерпні, але відновні за раціонального їх використання. У зв’язку із украй повільними темпами ґрунтоутворення руйнування ґрунтів надто небезпечне явище.

Земельний фонд держави — це всі її території, вкриті ґрунтами. До земельного фонду належать усі ґрунти, незалежно від їх ступеня родючості та характеру використання. В Україні він становить 603,6 тис. км². Лише 0,1 тис. км², це території — позбавлені ґрунтів: яри, незакріплені піски, кар’єри тощо.

Структура земельного фонду України. Структура земельного фонду нашої держави є дуже сприятливою для господарської діяльності. Залежно від призначення в Україні виділяють такі землі: сільськогосподарські угіддя, лісовий фонд, водний фонд, антропогенна забудова, заповідний фонд, інші землі.

На сільськогосподарських угіддях, які становлять 70,5 % земельного фонду країни, розвивають різні галузі рослинництва та тваринництва. Частка орних земель — 56,9 % земельного фонду, що є одним із найвищих показників у світі. На пасовища і сіножаті, які використовують для заготівлі кормів і випасу худоби, припадає відповідно 7,7 % та 4 % земельного фонду. Землі під садівництвом і виноградарством займають незначні площі (1,9 % земельного фонду).

Лісовий фонд України займає невеликі площі— 16,6% території. Він містить природні лісові масиви Полісся, Лісостепу, Українських Карпат і Кримських гір, а також штучні лісонасадження в межах степової зони (захисні лісосмуги).

Землі водного фонду (3,9 % площі) зайнято річками, озерами, болотами, штучними водоймами, водогосподарчими спорудами. За рахунок будівництва водосховищ і каналів суттєво збільшився водний фонд України, що в свою чергу призвело до вилучення з господарського використання значних площ земель.

Площі антропогенної забудови постійно зростають. До них належать землі під містами, промисловими об’єктами, наземними шляхами сполучення тощо.

На землях природоохоронного призначення (заповідний фонд — 3%) розміщено біосферні та природні заповідники, природні національні парки, заказники, дендрологічні парки, ботанічні сади, пам’ятки природи тощо. Ці землі мають природоохоронний режим, на них заборонена діяльність, яка призводить до порушення їх природних комплексів.

Також виділяють землі рекреаційного призначення, що використовуються для відпочинку та туризму.

Структура земельного фонду України

Проблеми використання ґрунтів в Україні. Ґрунти — найважливіше природне багатство України. Більш як 65 % ґрунтового покриву України припадає на чорноземи. Для підвищення родючості ґрунтів широко застосовують різні види меліоративних робіт: зрошення, осушення, хімізацію, боротьбу з негативними природними процесами та явищами (вітровою та водною ерозією, забрудненням, засоленням ґрунтів та ін.).

Водночас непродумане господарське використання ґрунтів призвело до негативних наслідків. Унаслідок цього погіршується структура ґрунтів, зменшується їх родючість. Усі землі України потребують дбайливого використання й охорони. В результаті антропогенної діяльності загострюється проблема скорочення орних земель.

У результаті неправильних методів господарювання на значних площах поширюється прискорена ерозія ґрунтів. Наприклад, на 1/3 загальної площі сільськогосподарських угідь спостерігається водна ерозія, понад 1/2 земель зазнають впливу вітрової ерозії. В зоні аварії на Чорнобильській АЕС унаслідок радіоактивного забруднення майже 2 тис. км² земель вилучено з господарського використання. В районах розроблянь корисних копалин відкритим способом ґрунтовий покрив знищується. Території, що позбавлені ґрунтів, називають «місячними ландшафтами». Вони потребують рекультивації.

Рекультивація (з латини — повертаю) — комплекс заходів із повного або часткового відновлення ґрунтів.

Відновлення ґрунтів — складний і тривалий процес, який потребує комплексу послідовних заходів. Перед початком видобутку корисних копалин кар’єрним способом ґрунти слід зняти та перевезти в інше місце для тимчасового зберігання. Після закриття кар’єру слід розпочати рекультивацію з виположування та Закріплення схилів або їх терасування. Це необхідно, щоб запобігти водній ерозії. Після цього можна завезти ґрунти й обов’язково висадити рослини для відновлення процесів ґрунтоутворення.

Від надмірного зрошення відбувається вторинне засолення та заболочування значних площ. Під дією гербіцидів різко зменшується кількість мікроорганізмів у ґрунті. Небезпечним є й надмірне застосування мінеральних добрив. Усе це потребує невідкладних заходів, спрямованих на збереження й охорону ґрунтів України.