Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас

РОЗДІЛ III. ПРИРОДНІ УМОВИ ТА ПРИРОДНІ РЕСУРСИ УКРАЇНИ

ТЕМА 1. РЕЛЬЄФ, ТЕКТОНІЧНА ТА ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА, МІНЕРАЛЬНІ РЕСУРСИ

Конспект № 13

Форми земної поверхні та рельєф України

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає форми земної поверхні;

• показує на карті низовини: Придніпровську, Причорноморську, Закарпатську, Поліську; височини: Придніпровську, Подільську, Донецьку, Приазовську, Хотинську (г. Берда); гори: Українські Карпати (г. Говерла), Кримські (г. Роман-Кош);

• формулює визначення понять «рельєф», «форма рельєфу»;

• порівнює особливості природних умов території у різні геологічні ери;

• оцінює вплив людини на рельєф.

Форми земної поверхні. Неоднакові абсолютні висоти земної поверхні зумовлюють наявність на нашій планеті різних форм рельєфу.

Основні форми рельєфу України

Форми рельєфу — нерівності земної поверхні, сукупність яких утворює рельєф. За розмірами розрізняють форми рельєфу: планетарні (найбільші), основні (великі) та дрібні.

Планетарними формами рельєфу Землі є материки та западини океанів. Вони сформувалися під впливом внутрішніх процесів.

У їх межах виділяють основні форми рельєфу. На суходолі це рівнини і гори. Основні форми рельєфу виникли переважно завдяки дії внутрішніх процесів, іноді й за участю зовнішніх. Основні форми рельєфу нашої планети показані на фізичній карті.

Дрібні форми рельєфу формують зовнішні процеси. До них належать зокрема яри, балки, зсуви, бархани, дюни тощо.

Рельєф земної поверхні вивчає наука геоморфологія (від грецьких гео — земля та морфо — форма). Складовою цієї науки є орографія (від грецьк. орос — гора та графів — пишу), яка вивчає розташування форм рельєфу, їх розміри та висоту. На підставі даних орографії складають фізичні карти.

Загальний план будови поверхні України. Сучасний рельєф України неодноразово змінювався та сформувався під впливом взаємодії внутрішніх і зовнішніх процесів протягом кількох мільярдів років. Рельєф — важлива природна умова, яка впливає на освоєння території людиною. Рівнинна поверхня сприяє сільськогосподарському освоєнню земель, будівництву, прокладанню доріг. Гори ж спричиняють певні перепони для розвитку господарства.

95 % поверхні нашої країни становлять рівнини. Україна більшою своєю частиною розташована на південному заході Східноєвропейської рівнини. Середня висота рівнинної частини нашої держави становить 175 м над рівнем моря, найвища її точка — гора Берда (515 м) — північніше м. Чернівці. Мінімальні позначки висоти зафіксовані на морських узбережжях: 10-15 м. Східноєвропейська — горбиста рівнина. На її поверхні виділяються великі за площею низовини та височини.

Низовини. 70 % площі України припадає на низовини. Найбільші з них знаходяться на півдні, сході та півночі нашої держави.

На півдні простягається Причорноморська низовина. Її пересічні висоти становлять 120-150 м. Вона має загальний ухил у бік Чорного моря. Тут знаходиться найнижча точка поверхні України — Куяльницький лиман, дуже солона мілководна водойма, що лежить на 5 м нижче рівня Світового океану. Поступово Причорноморська низовина переходить у невисоку Північнокримську рівнину, яка ледь досягає 40 м над рівнем моря. Її поверхня нахилена у бік затоки Сиваш Азовського моря.

Лівий берег Дніпра займає велика Придніпровська низовина. Середні висоти тут коливаються від 50 до 170 м. Поверхня має ухил у бік русла Дніпра. Низовина має пологу хвилясту поверхню. Вона зазнала значного впливу роботи давнього льодовика та річок. Частиною Придніпровської низовини є Полтавська рівнина, поверхня якої порита старими балками.

У північній частині України простягається заболочена Поліська низовина. Її середні висоти становлять 150-200 м. Поверхня має слабкий ухил із заходу на схід у бік долини Дніпра. Поверхня переважно пласка, сформована наносами талих вод льодовика й ерозійно-акумулятивною діяльністю річки Прип’ять та її приток. В окремих місцях рівнинність поверхні порушують підвищення. Вони являють собою виступи твердих кристалічних гірських порід щита. Найбільший з них — Словечансько-Овруцький кряж, що сягає висоти 315 м.

На крайньому заході України лежить невелика за площею Закарпатська низовина, яка є частиною Середньодунайської рівнини. Поверхня її пласка, з незначним ухилом у бік річки Тиси. Пересічні висоти становлять 100-120 м. Окремі підвищення зустрічаються в районі міста Берегова. Тут пагорби досягають висоти 369 м. Вони за своєю природою є згаслими вулканами.

Височини. Центральні, західні та східні частини України займають височини, які становлять 25 % площі нашої країни. Височини є вододілами між найбільшими річковими басейнами України.

Найбільшою за площею є Придніпровська височина. Вона розташована у центральній частині України на правому березі Дніпра, високими урвистими уступами обриваючись до нього. Середні позначки висот сильно коливаються. Найвищі частини на півночі — 220-240 м, а на північному заході позначки досягають максимального значення — 322 м. На півдні висоти зменшуються до 150-170 м. Поверхня височини має ухил на південний схід. Вона порізана річковими долинами, погорбована. Високі пагорби на дніпровських кручах Черкащини образно називають Канівськими горами, на одній із яких поховано Тараса Шевченка.

Продовженням Придніпровської височини у Приазов’ї є невелика за площею Приазовська височина з пересічними висотами 150-300 м. Тут часто з-під землі підіймаються гранітні скелі, які в народі називають горами, або могилами. Вони становлять найвищі точки височини, з поміж яких вирізняється висотою г. Бельмак-Могила (324 м). Ущелини та урвища, печери та гроти, стрімкі підйоми та спуски, — все це притаманне рельєфу Приазовської височини.

Продовженням Придніпровської височини на захід є Подільська височина. Пересічні висоти Подільської височини коливаються від 150 м на півдні до 320 м на півночі. Поверхня сильно розчленована долинами річок і балками. На височині виокремлюють навіть цілі пасма горбів: Кременецькі гори, Вороняки, Розточчя, Опілля, Товтри. Найвищою частиною Поділля є Гологори з максимальною позначкою г. Камула (471 м) — східніше Львова. Все це створює ілюзію присутності у справжній гірській країні. За це називають Подільську височину Українською Швейцарією. Подекуди серед гірських порід на Поділлі трапляються рештки давніх коралів. У гіпсових породах є численні печери.

На північному заході України знаходиться Волинська височина. Середні висоти тут становлять 220-250 м, а у найвищій частині — Мізоцький кряж — сягають 342 м.

Південніше, у міжріччі Дністра та Прута, лежить невелика за площею, але найвища у рівнинній частині України Хотинська височина. Її поверхня підіймається до висоти 350-400 м, а гора Берда — до 515 м.

Дещо західніше розкинулася Передкарпатська височина, яка здіймається убік гір на висоту 650-800 м.

На сході України виділяється Донецька височина, яка має пересічні висоти 175-300 м. Її основною частиною якої є Донецький кряж. Кряжем називають лінійно витягнуту горбисту височину без різких абрисів гребеню та вершин. Найвища точка Донецького кряжу — г. Могила-Мечетна (367 м).

На крайній північний схід України своїми відрогами заходить Середньоруська височина, сильно розчленована ярами та балками. В межах України її середні висоти становлять 190-200 м, найбільша — 234 м.

Гори. На заході та крайньому півдні України знаходяться молоді гірські системи Українських Карпат і Кримських гір. На них припадає лише 5 % площі нашої держави.

Українські Карпати є частиною великої Карпатської гірської країни. Це середньовисотні гори з округлими вершинами та полого-хвилястими схилами. Вони складаються з кількох різних за висотою хребтів. Пересічні висоти коливаються від 600 до 1700 м. Однак 20 вершин в Українських Карпатах мають висоту понад 1700 м, а шість долають позначку 2000 м. Серед них і найвища точка України — г. Говерла (2061 м). У Карпатах час від часу трапляються землетруси силою до 6-7 балів, що свідчить про те, що процеси горотворення тут не завершилися. Є в Українських Карпатах згаслі вулкани, які утворюють суцільний Вулканічний хребет.

Кримські гори — унікальний куточок природи. Хоча ці гори молоді, їх пересічні висоти становлять лише 440 м. Тобто це низькі гори. Вони складаються з трьох паралельних пасом, висота яких зростає з півночі на південь. Найвище Головне пасмо має плоскі вершини, вкриті гірськими луками. їх називають яйлами. Найвища точка Кримських гір — г. Роман-Кош (1545 м). Про активні процеси горотворення у Кримських горах свідчать періодичні землетруси силою до 8 балів, осередки яких зароджуються на дні Чорного моря. Південний Берег Криму — вузька смуга рівнини, шириною від 2 до 8 км. На сході над нею здіймається згаслий вулканічний масив Карадаг (577 м), а на заході — гора Аюдаг, або Ведмідь-гора (577 м).