Географія. Опорні конспекти. Україна у світі: природа, населення. 8 клас
Конспект № 10
Географічне положення України
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки
Учень/учениця:
• називає складові державної території;
• розрізняє фізико-, економіко-, політико-географічне положення держави;
• наводить приклади країн-сусідів України;
• характеризує географічне положення України;
• показує на карті суходільні і морські кордони: суходіл і територіальні води, крайні точки України, острови Зміїний, Джарилгач, півострови Кримський, Керченський, косу Арабатська Стрілка, Каркінітську затоку, Керченську протоку, країни-сусіди України;
• визначає за допомогою карти протяжність території України в градусах і кілометрах;
• оцінює політико-географічне положення держав і геополітичні події, географічне положення України.
Складові географічного положення. Географічне положення — це розташування будь-якого географічного об’єкта відносно земної поверхні, а також навколишніх об’єктів, які впливають на нього. Географічне положення не лише дозволяє відшукати об’єкт на карті. Воно є важливим чинником, який впливає на формування природних умов території, забезпеченість її природними ресурсами, розселення людей і розвиток господарства. Оцінювання географічного положення навіть дає можливість передбачити подальший розвиток території. Розрізняють фізико-географічне й економіко-географічне положення.
Складові географічного положення
Фізико-географічне положення (ФГП) — це просторове розташування території відносно природних об’єктів. Воно передбачає розташування території відносно основних ліній градусної сітки, або математико-географічне положення. Характеризується протяжністю території між крайніми точками території, що суттєво впливає на формування природних умов.
Математико-географічне положення України
Фізико-географічне положення визначають розташуванням території відносно різних природних компонентів: форм рельєфу, кліматичних поясів, природних зон, ступенем наближення до моря, виходом до великих внутрішніх водойм (річок, озер). Усе це є важливою передумовою для розселення людей, забезпечення ресурсами та розвитку певних видів господарської діяльності.
ФГП території оцінюють як сприятливе або несприятливе. Оскільки природні умови з часом залишаються практично незмінними, ФГП території тривалий час є стабільним.
Економіко-географічне положення (ЕГП) — це просторове розташування території відносно суспільних (тобто створених людиною) об’єктів: інших країн, політичних блоків, транспортних шляхів, економічних організацій, джерел надходження ресурсів або робочої сили, районів збуту готової продукції, територій із високим рівнем забруднення довкілля тощо. Розташування суттєво впливає на рівень економічного розвитку країни, але не є визначальним. ЕГП — категорія просторова, вона оцінює ступінь наближення або віддалення території відносно економічно важливих для розвитку її господарства об’єктів. Віддаленість покривається за рахунок додаткових транспортних витрат. Розрізняють кілька складових ЕГП.
Економіко-географічне положення
Політико-географічне положення (ПГП) означає розташування країни щодо її політичних союзників і недругів, військових блоків, осередків міжнародної нестабільності, регіональних конфліктів. Політична нестабільність, військові конфлікти, осередки напруження надовго виключають країни із економічної співпраці зі світом, руйнують налагоджені економічні зв’язки, змінюють напрями потоків товарів і робочої сили.
З політико-географічним тісно пов’язане геополітичне положення — розташування відносно світових і регіональних осередків політичного й економічного впливу. Геополітика (із грецької земля + мистецтво управління державою) — практика впливу та контролю країни через зовнішню політику на географічний простір із метою реалізації своїх життєво важливих інтересів. Геополітика обґрунтовує дії країн, спрямовані на забезпечення потреб, у першу чергу в ресурсах. Нині геополітичні інтереси країн поширюються також на міжнародні води Світового океану, Антарктиду, космічний простір, веб-ресурси інформації й електронні засоби масової комунікації. Основними геополітичними центрами сучасного світу є США, країни ЄС, Росія, Китай, Японія. Ці країни домінують у сучасному світі, залучають до сфери свого впливу інші країни, нав’язують їм свої правила гри через систему інформаційного, економічного та політичного тиску.
Надзвичайно важливою складовою ЕГП є транспортно-географічне положення (ТГП) — розташування країни відносно міжнародних шляхів сполучення. Чим більше транзитних шляхів сполучення перетинає країну, тим вигідніше ТГП. З одного боку, це наближає країну до осередків світової торгівлі, а з іншого — дозволяє брати мито за транспортування чужих товарів через власну територію. За особливостями ТГП розрізняють такі групи країн: приморські (ті, що мають вихід до моря або океану), півострівні (що займають весь півострів або його значну частину), острівні (більшою своєю частиною перебувають на одному острові), країни-архіпелаги (розміщені на групі островів) та континентальні (що не мають безпосереднього виходу до моря або океану).
Сусідське положення враховує розташування країни відносно центрів економічного розвитку, джерел надходження сировини, ринків збуту продукції, економічних угрупувань країн. Розрізняють положення держав: центральне (якщо багато країн-сусідів) і периферійне (віддалене від інших країн). Зазвичай центральне положення більш вигідне. Периферійність положення може бути компенсована виходом до транспортних шляхів, особливо морських.
Еколого-географічне положення оцінює розташування країни відносно екологічної ситуації в регіоні та її вплив на екологічний стан у самій країні. Воно визначається ступенем наближення або віддалення країни від зон екологічної кризи.
ЕГП характеризують як надзвичайно сприятливе, сприятливе, не дуже сприятливе та несприятливе. На відміну від ФГП, із часом ЕГП може змінюватися, тобто це категорія історична.
Фізико- й економіко-географічне положення території є індивідуальним, неповторним. Немає місць на планеті з однаковим географічним розташуванням. Охарактеризуємо географічне положення України.
Державний кордон України. Україна — найбільша за площею держава Європи і 44-а в світі. Її площа — 603,7 тис. км2, тобто 5,7 % площі європейського регіону. На її території могло б розміститися 2 таких за площею країни, як Італія, 3 — як Білорусь, 10 — як Латвія, 20 — як Бельгія, 30 — як Словенія, 40 — як Чорногорія. Територія України обмежена державним кордоном загальною протяжністю 6993 км. На суходільні кордони припадає 5638 км.
Північно-східний кордон України — з Росією. Він починається від берега Азовського моря й тягнеться 2295 км у північному напрямку. Північний кордон з Білоруссю (975,2 км) тягнеться крізь заболочене Полісся. Західний кордон демаркований, тобто позначений на місцевості спеціальними прикордонними стовпами. Тут Україна межує послідовно з Польщею (542,4 км), Словаччиною (97,9 км), Угорщиною (136,7 км), двома відтинками з Румунією (613,8 км) і Молдовою (1222 км).
Морські кордони на півдні тягнуться на 1355 км. Серед них 1056,5 км припадає на Чорноморський кордон, 249,5 км — на Азовський. Крім того, 49 км морського кордону проходить через Керченську протоку. Україна має морські кордони з п’ятьма країнами: Румунією, Болгарією, Туреччиною, Грузією та Росією.
Берегова лінія. Біля берегів України сформувалося чимало заток, піщаних кіс, островів. Найбільша затока у Чорному морі — Каркінітська. Це мілководна водойма, яка вдається в берег на 118,5 км. У суворі зими замерзає. Найбільша затока Азовського моря — Таганрозька, довжиною близько 140 км із пересічними глибинами 5 м. Затоку Сиваш іноді називають третім морем України. Глибина її становить усього від 20 см до 3,5 м, а її вода у 10-15 разів солоніша, ніж в Азовському морі: 124-166 %о. Сиваш відокремлений від моря Арабатською Стрілкою — найдовшою косою в Україні. Її довжина — 115 км, а ширина — від 270 м до 7,5 км. Її низовинна поверхня складається з піщано-черепашкових відкладів.
Найбільший острів України й усього Чорного моря — Джарилгач (з тюркської — «обпалені дерева»). Його площа понад 56 км2. Острів являє собою намиту морем занижену піщану косу. Геродот, описуючи острів, називав його Ахіллів біг. Найвіддаленіша від берега точка України — острів Зміїний. Він перебуває в 37,5 км від гирла Дунаю. Площа 0,17 км2. Острів утворений мідними гірськими породами і має скелясті урвисті береги висотою до 25 м. На острів течією час від часу заносить водяних вужів, від чого острів отримав сучасну назву. Давні греки його називали острів Ахілла.
Найбільший півострів в Україні — Кримський (26,9 тис. км2), з’єднаний із материком вузьким (7-9,2 км) Перекопським перешийком. Східна частина Кримського півострова утворює Керченський півострів (близько 3 тис. км2).
Крайні точки та географічні центри України. Територія України розташована у північній і східній півкулях планети між 22° і 40° сх. д. і 45° і 52° пн. ш.
Крайніми точками держави є: на півночі — хутір Грем’яч Новгород-Сіверського району Чернігівської області; на півдні — маяк на мисі Сарич в Автономній Республіці Крим; на заході — село Соломоново біля міста Чоп Закарпатської області; на сході — село Рання Зоря Міловського району Луганської області.
Крайні точки та географічні центри України
Територіально Україна знаходиться в географічному центрі Європи. Про це свідчить пам’ятний знак, який установлено біля села Ділове Рахівського району Закарпатської області. Географічним центром України вважають селище Добровеличісівку на Кіровоградщині. Тут теж установлено відповідний пам’ятний знак, хоча роботу науковців щодо уточнення місцезнаходження географічного центру України остаточно не завершено.
Фізико-географічне положення України. Фізико-географічне положення України визначається розташуванням її території на південному заході великої Східноєвропейської рівнини. На заході країни знаходяться середньовисотні гори Карпати, крайній південь Кримського півострова займають невисокі Кримські гори. Геологічна будова території України зумовлює багатоманітність корисних копалин.
Територія лежить переважно у межах помірного кліматичного поясу приблизно на широті південної частини Канади або північної — США. Зволоження території змінюється від надмірного на північному заході до недостатнього на півдні та сході.
Україну перетинають найбільші річки Європи. Дніпро поділяє її територію на Правобережну та Лівобережну частини. Через Дунай і Дністер підтримується річкове сполучення з іншими державами.
Україна розташована у трьох природних зонах: мішанолісовій, лісостеповій і степовій. У двох останніх сформувалися найбільш родючі на світі ґрунти — чорноземи.
Геополітичне та політико-географічне положення України. Україна розташована одночасно у Центральній і Східній частині Європи, що визначає її геополітичне положення між двома світовими центрами політичного впливу — країнами Європи з одного боку та Росією з іншого. Наша держава достатньо наближена до так званих «європейських столиць», де перебувають центральні органи ЄС і НАТО: Брюсселя та Страсбурга. Водночас Україна віддалена від позаєвропейських центрів світової політики й економіки — Вашингтона й Токіо.
Україна має чималу кількість країн-сусідів, з якими склалися різні політичні відносини. Недемарковані східні кордони країни найбільш небезпечні для потоків контрабандних товарів, нелегальних мігрантів і бандитських угрупувань. Найвпливовішою у політичному плані залишається Росія, яка є однією з ядерних держав. Усупереч міжнародним угодам, у березні 2014 року Росія анексувала (приєднала в однобічному порядку) Кримський півострів і проголосила там створення так званого Кримського федерального округу у складі Республіки Крим і міста федерального значення Севастополь. Водночас Росія створила та підтримує терористичні організації на Сході України, які у квітні 2014 року проголосили створення невизнаних держав ДНР і ЛНР. Це викликало загрозу конфліктів на всій території України.
Несприятливим фактором є протяжний спільний кордон із невизнаною державою Придністров’я, яка 1992 року проголосила повну незалежність від Молдови. Після збройного конфлікту сюди було введено 14-у армію Росії, яка перебуває тут і донині. Таким чином, сучасний політичний режим у Придністров’ї виник та існує завдяки військовій, політичній та економічній підтримці Росії та залишається осередком політичного напруження.
На незначній віддалі від України знаходяться інші «гарячі точки». На Кавказі було проголошено ряд невизнаних держав: Чечню в Росії, Абхазію та Південну Осетію в Грузії, Нагірний Карабах в Азербайджані. На сході Туреччини та заході Іраку існує невизнана держава курдів — Курдистан, на Балканському півострові на території Сербії — Косово.
Західні кордони на суходолі повністю узгоджені. Вони проходять із країнами-членами військово-політичного блоку НАТО: Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією. Тривалий час Україна заявляла про свій без’ядерний позаблоковий нейтральний статус. Після початку російської агресії в Криму та на Сході Україна проголосила про намір приєднатися до єдиної системи оборони НАТО.
Існують спірні територіальні питання України з Румунією щодо приналежності острова Зміїний і розмежування чорноморського шельфу. В 1997 році Румунія підтвердила непорушність кордонів станом на 1961 рік, визнавши право України на острів Зміїний. Але відкриття на шельфі родовищ нафти та природного газу стало приводом для подання Румунією позову до Міжнародного суду ООН про нове розмежування чорноморського шельфу. У 2009 році позов було розглянуто: острів залишився українським, а частина шельфу відійшла до Румунії.
Україна і всі її сусіди є членами ОБСЄ (Організації з питань безпеки і співробітництва в Європі). Вони зобов’язані брати участь в урегулюванні політичних і міжнаціональних конфліктів, забезпечувати свободу слова, вести боротьбу з торгівлею людьми, проявами різних видів нетерпимості тощо.
Транспортно-географічне положення України. Розміщення України у центрі Європи на перехресті важливих торговельних шляхів визначає виключну вигідність її транспортно-географічного положення. Через територію держави проходять найважливіші транзитні шляхи сполучення, що з’єднують країни Азії, Західної, Центральної та Східної Європи. До них належать магістральні трубопроводи: нафтопровід «Дружба», газопроводи «Прогрес» і «Союз», 9 міжнародних залізниць, автомобільні магістралі, лінії електропередач. Але Україна не має достатньої кількості міжнародних аеропортів, автобанів європейського рівня, швидкісних залізниць.
У зв’язку з протяжною береговою лінією Україна через 19 морських портів підтримує водне транспортне сполучення з багатьма країнами світу. Найбільшими морськими портами є Одеса, Чорноморськ (на Чорному морі) та Маріуполь (на Азовському морі). Чорноморські порти майже ніколи не замерзають, що сприяє навігації. Відстані морем між Україною та країнами чорноморського басейну незначні протягом року. Через протоки Босфор і Дарданелли прокладені морські траси до портів на Середземному морі, а через Гібралтарську протоку є вихід до Атлантичного океану. Через Суецький канал можливі морські зв’язки з багатими на нафту країнами Перської затоки та портами на берегах Індійського океану. Біля берегів України діють поромні переправи: Чорноморськ — Варна (Болгарія), Чорноморськ — Поті та Чорноморськ — Батумі (Грузія), Крим — Кавказ (через Керченську протоку).
Через Дунай Україна зв’язана з сімома європейськими країнами. Басейн Дніпра каналами з’єднується із Західною Двіною, Віслою, Німаном, що забезпечує економічні зв’язки з Білоруссю, Польщею, країнами Балтії. По Дністру налагоджене річкове сполучення з Молдовою.
Сусідське положення. Держави, які мають суміжні кордони по суходолу, вважаються сусідами першого порядку. Україна оточена державами (як і вона сама) з перехідною економікою, які, здійснюючи ряд реформ, перейшли від планової до ринкової економічної системи. Ці країни мають середні показники соціально-економічного розвитку. Західні сусіди України — Польща, Угорщина, Словаччина та Румунія — є членами Європейського Союзу (ЄС) — найвпливовішої організації, створеної на підставі економічного (спільний ринок продукції, послуг, капіталу, праці), монетарного (єдина валюта євро) та політичного (спільна зовнішня політика та громадянство) співробітництва. Україна проголосила стратегічний курс на вступ до ЄС.
Кордони України проходять переважно через економічно розвинені території сусідніх країн, що сприяє підтриманню тісних економічних зв’язків із ними. Окрім того, держава наближена до важливих мінерально-сировинних баз Європи та Близького Сходу. Особливо важливим є наближення до джерел ресурсів, яких в України не вистачає: нафтових і газових басейнів Росії та країн Перської затоки, лісових ресурсів Білорусі та Росії. Україна наближена до ринків збуту своєї продукції. Основними споживачами українських товарів поки що залишаються Росія, Молдова, Білорусь, Туреччина, але щороку зростають експортні потоки до інших країн європейського регіону.
Сусіди другого порядку не мають спільних суходільних кордонів із країною, а межують з нею через інші країни або по морю. Західні сусіди України другого порядку — високорозвинені держави ЄС, зокрема Німеччина й Австрія. Вигідність сусідського положення нашої держави визначається оптимальною відстанню до багатьох розвинених країн Європи. Відстані будь-якого економічного центру України від умовного економічного центру ЄС Страсбурга не перевищують 2000 км. Однак ці переваги використовуються поки що недостатньо.
Еколого-географічне положення. За сучасними дослідженнями, понад 40 % площі України визнано територіями екологічної кризи, а значна частина Полісся внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС 1986 р. є зоною екологічної катастрофи. Чимала частина забруднювачів потрапляє на територію нашої держави через повітря або річки з промислових територій сусідніх країн, особливо Росії, Румунії, Польщі, Словаччини. В наш час до відносно чистих територій належать частково Карпати, Кримські гори та Волинь.
