Географія. Опорні конспекти. 7 клас

Конспект № 6

Тектонічні структури: платформи та області складчастості. Закономірності поширення основних форм рельєфу на материках і в океанах

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає найбільші платформи та області складчастості;

• наводить приклади форм рельєфу на материках і в океанах, платформ та областей складчастості;

• пояснює закономірності розміщення рівнин і гір на материках та в океанах;

• визначає за тектонічними картами платформи й області складчастості;

• оцінює значення знань про географічні закономірності природи материків і океанів для людини.

Тектонічні структури: платформи та області складчастості. Рухи літосферних плит указують на те, що на земній поверхні є відносно стійкі та рухомі ділянки.

Відносно стійкі ділянки, земної кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні ділянки літосферних плит, що лежать в основі материків і океанічних западин. Платформи мають двошарову будову: нижній ярус — фундамент, утворений кристалічними магматичними і метаморфічними породами; верхній — осадовий чохол, утворений осадовими породами. На окремих ділянках тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під пухких осадових порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами. Ділянки ж, перекриті чохлом, називають плитами (не плутати їх із літосферними плитами). За геологічним віком розрізняють молоді та давні платформи. Давні платформи утворилися в докембрії, за найдавніших геологічних часів, — в архейську та протерозойську ери. Вік їх фундаменту — 1,5-4 млрд років. Фундамент молодих платформ утворився лише 0,5 млрд років тому. (Дослідіть розміщення платформ за тектонічною картою світу.) Найбільшими тектонічними структурами є давні (докембрійські) платформи, наприклад, Східноєвропейська платформа в Євразії. Її фундамент становлять докембрійські кристалічні породи (граніти, базальти, гнейси, кристалічні сланці, лабрадорити, кварцити).

На платформах підносяться щити. Це найдавніші ділянки земної кори, кристалічні фундаменти яких перекриті незначною товщею осадових відкладів, а в багатьох місцях давні докембрійські породи виходять просто на земну поверхню. Через те що платформи та щити дуже давні, їх розбито на великі блоки давніми глибинними розломами.

На межах літосферних плит розміщуються області складчастості. Складчаста область — це ділянка земної кори, в межах якої шари гірських порід зім’яті в складки. Утворення більшої частини складчастих областей є закономірною стадією розвитку рухливих зон земної кори — геосинклінальних поясів. У межах зазначених поясів різні його частини завершували свій розвиток у різні епохи геологічного розвитку, які називаються епохами складчастості. Наприклад, байкальська складчастість належить до кінця протерозою — початку палеозою; каледонська — до часу раннього палеозою; герцинська — до пізнього палеозою; мезозойська (кіммерійська) — до часу мезозойської ери; альпійська (кайнозойська) — до кайнозою і триває до теперішнього часу. Відповідно на суходолі виділяють області байкальської, каледонської, герцинської, мезозойської й альпійської складчастості. Окрім складок, складчасті області характеризує посилений прояв магматичної діяльності. Певна частина складчастих областей виникла в результаті зминання осадового чохла платформ у внутрішньоплатформенних складчастих зонах (наприклад, Донецька височина).

Закономірності поширення основних форм рельєфу на материках і в океанах. У формуванні як планетарних, так і основних форм рельєфу простежується чітка закономірність, що тісно пов’язана з будовою земної кори. Планетарні форми — виступи материків і западини океанів — утворилися в результаті рухів літосферних плит. Виступи материків відповідають земній корі материкового типу, а океанічні западини — областям поширення океанічної кори.

У розміщенні основних форм рельєфу — гір і величезних рівнин — теж є певні закономірності. їхнє розміщення залежить від тектонічної будови. Великі рівнини розміщуються на давніх платформах (наприклад, Східно-Європейська платформа — Східно-Європейська рівнина). Від того, на якій ділянці платформи розташована рівнина, залежить і її висота: на щитах найчастіше лежать височини та плоскогір’я (Канадський щит — Лаврентійська височина), на плитах — низовини (Туринська плита — Туранська низовина). Підводні рівнини формуються відповідно до будови океанічного дна: шельф є підводною нахиленою рівниною; материковий схил у нижній частині схилу має вигляд хвилястої нахиленої рівнини; рельєф ложа океану є поєднанням гігантських рівнин — улоговин, розділених гірськими хребтами.

Гори суходолу, підводні хребти, вулкани, глибоководні жолоби розташовуються на рухомих поясах у межах літосферних плит — складчастих областях. Найбільші зміни поверхні дна пов’язані із землетрусами та виверженнями вулканів на дні океанів.

На суходолі у разі зіткнення літосферних плит породи до області альпійської складчастості додаються молоді складчасті гори, які, як правило, високі та могутні, з крутими схилами та гострими вершинами-піками, з характерними землетрусами та вулканічною діяльністю (Анди, Гімалаї). Поступово, протягом мільйонів років, складчасті гори руйнуються. Тому з областями давньої складчастості пов’язані старі зруйновані гірські системи, які, як правило, невисокі та мають округлі вершини, для них нерідко характерні повторні горотворчі рухи, коли утворюються складчасто-брилові гори чималої висоти. Наприклад, гори Тянь-Шань теж старі і з часом були зруйновані. Проте під час наступних горотворень вони знову піднялися. Тому нині вони дуже високі, їхні схили круті, а вершини — плоскі. Такі гори називають відродженими. Якщо взаємний тиск двох плит незначний, утворені форми рельєфу невеликі, наприклад пасмо горбів. У разі сильних зустрічних рухів шари гірських порід можуть зминатися у велетенські складки, які геологи називають антикліналі, а западини — синкліналі.

Антикліналь

Синкліналь

Поверхня материків і дно океанів у багатьох місцях укриті різними за площею, протяжністю та висотою горами. Більшість із них утворилися внаслідок зминання в складки чи розламування окремих ділянок земної кори під час руху літосферних плит. Коли ж розломами піднімалася магма, виникали ланцюжки вулканів, формувалися вулканічні гори. (Порівняйте тектонічну карту світу та фізичну карту світу і відслідкуйте відповідність основних тектонічних структур формам рельєфу.)