Географія. Опорні конспекти. 7 клас

ТЕМА 2. АТЛАНТИЧНИЙ ОКЕАН

Конспект № 49

Атлантичний океан. Географічне положення. Рельєф дна. Клімат і води. Органічний світ і природні ресурси, їх використання. Охорона природи океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення Атлантичного океану, відомі географічні об’єкти;

• наводить приклади форм рельєфу дна, течій, представників органічного світу;

• позначає і показує на карті:

форми рельєфу: Північно-Атлантичний і Південно-Атлантичний хребти;

течії: Гольфстрім, Північно-Атлантична, Канарська, Лабрадорська, Бразильська, Бенгельська;

• характеризує особливості клімату і поширення органічного світу, проблеми забруднення океану;

• порівнює переміщення океанічних течій у північній і південній частинах океану;

• пояснює особливості формування серединно-океанічних хребтів, властивості водних мас;

• оцінює вплив Атлантичного океану на природу материків і життєдіяльність людей.

Атлантичний океан. Географічне положення. Розміри та обриси берегової лінії. Атлантичний океан — другий за величиною. Його площа — понад 91,7 млн км². З півночі на південь він простягнувся більше, ніж на 16 000 км. Із заходу на схід його ширина місцями досягає 9000 км.

Західною межею Атлантичного океану є береги Північної та Південної Америки, східною — береги Євразії та Африки, південною — Антарктиди. На сході Тихий океан межує з Індійським, на заході — з Тихим, на півночі — з Північним Льодовитим.

Морів, заток і проток в океані найбільше у північній частині океану, поблизу узбережжя Євразії та Північної Америки. Натомість у південній частині, біля Південної Америки й Африки, їх мало. У західній частині Атлантики розкинулося відоме Саргасове море, багате на однойменні водорості, які дали назву морю. Це практично єдина океанічна водойма без берегів, яка перебуває у відкритому океані і з усіх боків обмежується теплими течіями: Північною Пасатною, Антильською та Гольфстрімом.

Глибоко в суходіл Північної Америки врізається Мексиканська затока. На південь від неї розташоване Карибське море. Поблизу берегів Африки Атлантичний океан має лише одну велику Гвінейську затоку. Багато морів, заток і проток Атлантичного океану в Європі: Північне, Балтійське, Середземне, Чорне, Азовське моря, Біскайська, Ботнічна затоки, протоки Ла-Манш, Гібралтарська, Босфор тощо. Ніде більше у світі внутрішні моря не віддалені так далеко, як Чорне й Азовське в Атлантичному океані. Є в океані і «карликові» моря — Ірландське та Мармурове, що відділяє Середземне море від Чорного.

В Атлантичному океані і його морях є багато великих і малих островів. Більшість із них розміщено поблизу узбережжя материків. У відкритому океані їх небагато. Найбільшими є Велика Британія й Ірландія — в Європі, Ньюфаундленд, Куба, Гаїті та Пуерто-Ріко — в Північній Америці. Чимало з них утворюють архіпелаги. Наприклад, Куба, Гаїті, Пуерто-Ріко й інші острови належать до складу Великих Антильських островів.

В океані продовжують з’являтися нові острови. У 1963 р. у Північній Атлантиці на південь від Ісландії народився острів Суртсей. Його народження супроводжували грім, блискавки, смерчі та велетенські стовпи пари. Через рік на острові з’явилися бактерії, через два — перша трава, а потім тут оселилися і птахи.

Рельєф дна океану. За середніми глибинами Атлантичний океан третій після Тихого й Індійського. Майже 80 % його дна лежить на глибині 3000-6000 м. Найбільшу глибину зафіксовано у жолобі Пуерто-Ріко — 8 742 м. Шельф із глибинами до 200 м займає лише 8,5 % площі дна океану. Шельфові ділянки найпоширеніші в північній частині океану поблизу узбережжя Північної Америки та Європи. Натомість біля Південної Америки й Африки вони доволі вузькі. Це тому що колись вони становили одне ціле і розкололися на два материки.

На фізичній карті з півночі на південь через усю середню частину океану проходить світла смуга. Це Серединно-Атлантичний хребет. Він простягнувся майже на 17 000 км і має середню ширину 1000 км.

Південна Америка й Африка продовжують рухатися в різні боки. Тому в середній смузі дна океану у земній корі існує велетенський рифт (повздовжній розлом). Лава, що витікає по окремих ділянках рифта, утворила величезний підводний гірський хребет. Якби води не було, ми побачили б тут високі гори з чисельними вулканами, які постійно вивергають маси лави. Вода її охолоджує й утворюються тверді гірські породи. Місцями цей підводний хребет виходить із води у вигляді окремих островів — Вознесіння, Ісландія тощо.

Історія дослідження. Атлантичний океан європейці почали досліджувати найраніше. Задовго до нашої ери фінікійці, карфагеняни, греки, римляни вже знали його прибережні, прилеглі до Європи, води. Нормани в ІХ-Х ст. добре знали Балтійське море, плавали до Ісландії, Ґренландії та Північної Америки. Українці-русини Київської держави добре освоїли Чорне й Азовське моря, плаваючи на чайках і кораблях до протоки Босфор.

Вважають, що слово «Атлантичний» як назву океану першим ужив у своїх творах грецький історик Геродот. Він писав, що це «море, по якому плавають елліни». Цей же термін зустрічається в працях Ератосфена Киренського (III ст. до н. е.) і Плінія Старшого (І ст. н. е.), але історики кажуть, що можливо так вони іменували акваторію між Гібралтарською протокою та Канарськими островами.

Численні судна вікінгів, карфагенян, фінікійців, норманів і басків задовго до епохи Великих географічних відкриттів борознили простори Атлантичного океану.

У XV ст. іспанці та португальці почали тукати морський шлях із Європи до Індії та Китаю. Було здійснено експедиції Діаша, Колумба, Васко да Ґами, Магеллана. їхні подорожі значно розширили та поглибили знання про Атлантичний океан.

З XVIII ст. чимало країн розпочали систематичні наукові дослідження температури води океану на різних глибинах, швидкості течій, рельєфу дна, органічного світу тощо. У першій половині XX ст. детальне уявлення про Серединно-Атлантичний хребет дозволили отримати за допомогою результатів низки наукових експедицій, здійснених Німеччиною, Британією, США та Росією.

Клімат і води океану. Значна протяжність океану з півночі на південь є причиною того, що він знаходиться майже в усіх кліматичних поясах. Тому температура води, а відповідно й інші природні особливості в різних частинах океану дуже різняться. Поблизу екватора температура поверхневого шару води досягає +28...+29 °С, а поблизу Антарктиди та Північного Льодовитого океану знижується до -1,8 °С. Тут плаває крига та велетенські айсберги, джерелами яких на півдні є Антарктида, а на півночі — Гренландія. Атлантичний океан є «кухнею погоди» для усієї Європи, саме він робить її природні умови комфортними для життя та господарської діяльності людей.

На північ і південь від екватора в тропічних широтах над океаном сформувалися зони високого тиску. Над екватором він низький. Тому від тропіків у напрямку до екватора тут дмуть вітри — пасати. На північ і південь від тропіків у помірних широтах вітри нерідко викликають шторми. На північ від екватора влітку й восени утворюються циклони, які можуть перетворюватися на могутні урагани. Найчастіше вони проносяться Мексиканською затокою та Карибським морем.

Схема руху води в Атлантичному океані: течії

В Атлантичному океані багато теплих і холодних течій, швидкість яких досить значна і дорівнює 2-6 км/год. Це ніби величезні річки в океані завширшки в сотні кілометрів. Місця, де проходять, розгалужуються та зливаються потужні течії, місять чимало нерозгаданих таємниць. Погодні умови тут нестійкі, їх складно прогнозувати. Швидкий рух величезних мас води, перемішування холодних і теплих течій викликає різні явища природи — вири, тумани, які стають причиною катастроф. Особливо часті такі події в районі відомого Бермудського трикутника. Це велика територія Атлантичного океану, яка розташована поблизу Північної Америки між узбережжям Флориди та Бермудськими островами.

Атлантичний океан відрізняється від інших океанів планети вищою солоністю води, і це попри те, що саме він отримує левову частку всієї прісної води річок. Найвища солоність води в субтропічному та тропічному кліматичному поясах, де досягає понад 35,5 %о. У цих поясах випаровуваність перевищує опади. Найнижча солоність Атлантичного океану поблизу Антарктиди (33 %о).

В Атлантичний океан впадають: Амазонка, Конґо, Міссісіпі, Ніл, Нігер, Дніпро, Дунай, Св. Лаврентія, Оріноко, Парана тощо. Разом вони віддають близько 60 % маси материкових вод, які стікають до Світового океану.

До недавнього часу вважали, що океан на великих глибинах завжди перебуває у відносному спокої. Навіть течії мають незначну швидкість. Лише наприкінці 80-х рр. XX ст. поблизу півострова Нова Шотландія (Північна Америка) вчені вперше зареєстрували підводний шторм. Він відбувся на глибині 3 км і підняв із дна океану величезні хмари донних відкладів. Це відкриття примусило вчених переглянути усталені стереотипи щодо глибинних вод Атлантики.

Ще одним із останніх відкриттів в Атлантичному океані є велетенські вихори, які впливають на стан погоди далеко за його межами. У східній частині океану, в районі Азорських островів, було виявлено вихор, який займав площу 360 х 220 км і рухався зі швидкістю 9-10 км/добу.

Ви вже знаєте, що в центральній частині Атлантичного океану на багато тисяч кілометрів простягнувся Серединно-Атлантичний хребет. Він досить близько підходить до поверхні води і є серйозною перешкодою руху води. Натикаючись на перешкоду, вода лине вгору, утворюючи на поверхні океану гігантські вири, які можуть бути небезпечними для суден.

Органічний світ і природні ресурси океану. Ресурси океану представлені органічним світом, корисними копалинами дна, енергією припливів і відпливів, хвиль, різницею температур між поверхневими та глибинними шарами тощо.

За кількістю видів тваринного та рослинного світу Атлантичний океан значно поступається Індійському і Тихому. Причини цього — в його молодості океану та тривалій ізоляції від останніх двох океанів. Крім того, він і холодніший від них.

В Атлантичному океані менше видів органічного світу, але кількість окремих видів риб і тварин тут більша, ніж в інших океанах. Причина цього криється у поширенні мілководних шельфових ділянок і збагачених на кисень холодних течіях. До глибини 100 метрів у прибережній зоні океану ростуть зелені, бурі та червоні водорості. Найбільше вони поширені в помірній і холодній зонах. На всій площі Атлантичного океану до глибини 100 метрів поширені 200 видів одноклітинних водоростей — фітопланктон. По всій товщі води зустрічаються дрібні ракоподібні та молюски — зоопланктон. Вони є кормом для риб, китів тощо.

У помірних і холодних водах водяться тюлені, кити, тріска, оселедці, камбала. Найтаємничішою рибою у світі є європейський річковий вугор. Це риба з європейських озер, які пов’язані протоками з річками, що впадають у Атлантичний океан, вирушає на нерест аж у Саргасове море. Тисячі кілометрів долає вона річками, озерами, морями й океаном. Досягнувши Саргасового моря, вугри відкладають ікру, з якої виводяться личинки (лептоцефали) на глибині 1000 м. Ці личинки мігрують за течією Гольфстріму назад до узбережжя Європи 2-3 роки.

У теплих водах Атлантичного океану чимало медуз, акул, літаючих риб, морських черепах, кашалотів. Величезних розмірів досягають і кальмари. Торпедоподібне тіло дозволяє цим головоногим молюскам розвивати значну швидкість або вистрибувати з води на велику висоту. М’ясо кальмарів дуже смачне та поживне.

Природні ресурси органічного світу Атлантичного океану дуже виснажені. Особливо це стосується промислових риб, крабів, черепах тощо. Полювання на деякі види тварин узагалі заборонене. Це стосується і знаменитих ламантинів Атлантичного океану — єдиних травоїдних морських ссавців. Ці створіння інколи сягають 5 м у довжину і важать понад тонну. В минулому їх винищували через смачне та поживне м'ясо.

Найбільше промислове значення мають оселедці, тріска, сардини, морський окунь, краби, кальмари, омари, устриці.

В Атлантичному океані виділяють усі зональні комплекси — природні пояси, крім північного полярного. Води північного субполярного поясу багаті на різні види живих організмів, особливо на шельфі побіля берегів Ґренландії та Лабрадору. Помірний пояс характеризують інтенсивна взаємодія холодних і теплих вод, значна кількість живих організмів. Це найбільш рибні райони Атлантики. Чималі простори теплих вод субтропічних, тропічних і екваторіального поясів менш продуктивні, ніж води північного Помірного поясу. У північному субтропічному поясі виділяють особливий природний водний комплекс Саргасового моря. Для нього характерна підвищена солоність вод — до 37,5 %о — і низька продуктивність.

У помірному поясі Південної півкулі (як і Північної) виділяють комплекси, де змішуються води з різною температурою та густиною. Комплекси субантарктичного й антарктичного поясів характеризує сезонне поширення плаваючих льодів і айсбергів.

Охорона океану. Вплив океану на життєдіяльність людей прилеглих материків. Неабияку небезпеку становить безконтрольне поховання на дні Світового океану десятків мільйонів тонн радіоактивних та інших високотоксичних відходів. Лише біля берегів Ірландії їх накопичилося близько 450 тис. т. Від радіоактивного забруднення постраждали рослини і тварини. Радіоактивність деяких планктонних організмів у 1000 разів більша за радіоактивність води, а риба, що поїдала цей планктон, — у 50 тис. разів. Запливаючи далеко від місця зараження, риба стає носієм радіоактивного забруднення.

Моря та їхні узбережжя захаращені сміттям. За підрахунками англійських учених, щодня у Світовий океан із суден викидають 6,8 млн металевих, 0,64 млн паперових, 0,46 млн пластикових предметів. У районі гавайських островів, як стверджують американські дослідники, плаває 35 млн одиниць порожньої тари. Забруднення Середземного моря за останні роки зросло в 10 разів.

Значної шкоди завдають мікроорганізми, які потрапляють у моря з побутовими та річковими стоками. Вони є збудниками холери. З надмірним збагаченням біогенними речовинами морських вод пов’язане відоме явище червоних припливів, які виникають у період цвітіння окремих планктонних організмів. Вони насичують морське середовище шкідливим токсином, що вбирається їстівними двостулковими молюсками. Від отруєння ними гинуть мешканці прибережних районів Африки.

Для боротьби з забрудненням океанічних вод створюють спеціальні станції хімічного очищення, будують спеціальні кораблі — збирачі нафтової плівки, вживають заходів з очищення забруднених вод, що скидаються з суходолу в океан. Агентами самоочищення є бактерії та водорості. Під час бактеріального самоочищення через чотири доби у воді залишається лише 0,5 % хвороботворних бактерій. Для очищення вод застосовують різні методи — механічні, хімічні, біологічні.

Для скорочення забруднення океану необхідні зусилля всіх держав світу. Як вважають учені, концепція охорони та раціонального використання природних ресурсів Світового океану має містити: заборону скидання нечистот у воду, створення служби охорони берегової зони, контроль за виловом риби і тварин, створення морських заповідників, заказників, національних парків, визначення допустимих концентрацій забруднення, відновлення природних ресурсів, екологічну освіту населення.

Отже, проблема охорони океану — завдання міжнародного співробітництва. Про це писав відомий учений і мандрівник Тур Гейєрдал і закликав усвідомити відповідальність перед теперішнім і прийдешнім поколіннями, адже морські течії не знають політичних кордонів. Держави можуть ділити між собою суходіл, але не знаючий упину океан і без якого неможливе життя, завжди буде спільним і неподільним надбанням людства.

Від початку п’ятдесятих років XX ст. основні зусилля океанографів були спрямовані на подальше вивчення океану за спеціальними міжнародними програмами. Океан вивчали з космосу, з плавучих лабораторій і кораблів спеціального призначення. Серед них найчастіше в морі бувають кораблі служби погоди, геофізичні, геологічні й іншого призначення. Кожен рейс науково-дослідних суден різних країн — це завжди нові дані про природу Світового океану. Основні результати цих досліджень такі:

1. У Карибському морі відкрито п’ять видів невідомих риб. У жолобі Кайман виявлено нову родину зірок — кайманостелиди. Встановлено, що кистепері риби — целаканти та молюски класу моноплакофори, яких вважали вимерлими, — живуть на великих глибинах. Відкрито і детально вивчено новий тип донних безхребетних — погонофори. Описано 280 видів тварин на глибинах понад 6000 м. Таким чином доведено, що життя існує у всій товщі води.

2. Відкрито та досліджено систему глибинних підповерхневих протитечій під тонким шаром південних пасатних течій та з’ясовано, що Антильсько-Ґвіанська підповерхнева протитечія, трохи менша за Гольфстрім, є одним із основних джерел живлення підповерхневої протитечії Ломоносова.

3. Завдяки застосуванню малоінерційної апаратури для вимірювання температури, солоності, електропровідності, а також течій відкрито мікроструктуру океану. Виявляється, що води Амазонки окремими лінзами поширюються на сотні миль серед атлантичних вод і мають вихровий характер.

4. На підставі батиметричних карт зроблено висновок про єдність системи серединно-океанічних хребтів Тихого, Індійського й Атлантичного океанів, про їх сейсмічність і вулканізм. Доведено, що океанічні жолоби — це антиподи серединно-океанічних хребтів.

Завдяки різнобічним і послідовним дослідженням Світового океану було створено такі науки, як фізика моря, морська метеорологія, хімія моря, геологія дна відкритого океану, геологія, геоморфологія та динаміка прибережних зон, біологія моря. Океан розпочали вивчати й економісти. В багатьох місцях поблизу узбережжя Північної Америки та Європи промислово вирощують рибу, водорості, устриці тощо.

В Атлантичному океані спостерігають найвищі у світі припливи. В деяких місцях протоки Ла-Манш на узбережжі Європи у Франції — 15 м. Тут збудовані потужні припливні електростанції.

У шельфовій зоні Атлантичного океану знайдено чималі запаси мінеральних ресурсів. У Північному морі поблизу Європи та у Мексиканській затоці видобувають нафту і газ. Відкрито родовища вугілля, сірки, золота, алмазів, залізних руд, фосфоритів та інших корисних копалин.

Атлантичний океан є головною морською транспортною артерією світу. На нього припадає більше половини всіх морських перевезень. Тут розташована найбільші порти нашої планети. Атлантичний океан має всі види морської діяльності, серед яких найбільше значення має морський транспорт, підводний нафто- і газовидобування і лише потім — використання біологічних ресурсів.

Атлантичний океан — головний морський шлях світу, район інтенсивного судноплавства. На берегах Атлантичного океану розміщено понад 70 приморських країн із кількістю населення понад 1,3 млрд осіб.

До мінеральних ресурсів океану належать розсипні родовища рідкісних металів, алмазів, золота. У надрах шельфу зосереджено запаси залізних руд, сірки, виявлено чималі поклади нафти та газу, які експлуатують багато країн (Північне море та ін.). Деякі райони шельфу багаті на кам’яне вугілля. Енергію океану використовують у роботі припливних електростанцій (наприклад, у гирлі річки Ранс на півночі Франції).

Чимало приатлантичних країн видобувають з океану і його морів такі мінеральні багатства, як кухонна сіль, магній, бром, уран. У посушливих районах працюють опріснювальні установки.

Інтенсивно використовують і біологічні ресурси океану. Атлантичний океан — найпродуктивніший на одиницю площі, але його біологічні ресурси в деяких районах виснажені.

У зв’язку з інтенсивною господарською діяльністю в багатьох морях у відкритому океані відбувається погіршення природних умов — забруднення води, повітря, зменшення запасів цінних промислових риб та інших тварин. Погіршуються рекреаційні умови на берегах океану.