Географія. Опорні конспекти. 7 клас

ТЕМА 2. ПРИРОДА МАТЕРИКА

Конспект № 32

Антарктида. Тектонічна будова, рельєф, клімат, рослинність і тваринний світ Антарктиди. Природні багатства, їх використання. Екологічні проблеми материка

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси природи Антарктиди, Антарктики;

• наводить приклади рослин і тварин Антарктики;

• позначає і показує на карті Трансантарктичні гори, вулкан Еребус;

• характеризує особливості клімату, органічного світу;

• пояснює причини утворення суцільного покривного зледеніння, його вплив на природу материка;

• оцінює сучасний стан природи та природних багатств;

• висловлює судження про вплив Антарктиди на природні особливості планети.

Рельєф і тектонічна будова материка. Велика східна частина Антарктиди представляє собою давню Антарктичну платформу з докембрійським фундаментом. Відокремлення материка Антарктиди розпочалося одночасно з початком загального розпаду Ґондвани, частиною якої вона була, завершилось на початку кайнозою. Спочатку перервався зв’язок з Африкою та півостровом Індостан. З Австралією зв’язок Антарктиди перервався лише в крейдовому періоді, а з Південною Америкою ще пізніше. Тоді почалося загальне заледеніння Антарктиди. У західній пікулі, в тихоокеанському секторі материка, у період альпійської складчастості утворились гірські системи, продовження Анд Південної Америки — Трансантарктичні гори. Тут розміщена найвища точка материка — масив Вінсон (5140 м). Рельєф Антарктиди під льодом досить складний. Тут знайдено великі гірські системи з висотою до 3000 м і западини глибиною 1100 м нижче від рівня моря. Складно пояснити, чому Антарктида є єдиним материком нашої планети, на якому не зафіксовано значних землетрусів, тим більше, що тут є молоді складчасті гори та вулкан. Окрім того, Антарктиду оточено рухомими серединно-океанічними хребтами. На материку працює більше півтора десятка сейсмічних станцій, спостереження за рухами земної кори ведуть уже давно. Перший землетрус тут було зафіксовано 1985 р. У Східній Антарктиді корінний рельєф переважно рівнинний, подекуди ділянки корінної поверхні лежать значно нижче від рівня океану. Тут льодовиковий щит досягає максимальної потужності до 4000 м та обривається уступом до моря, утворюючи шельфові льодовики.

Єдиним діючим вулканом Антарктиди є Еребус. Він має висоту 3794 м і знаходиться на узбережжі моря Росса. Вулкан до 2000 м висоти над рівнем моря вкритий льодом. Останній раз виверження вулкана було 2011 р. Крім Еребуса, в Антарктиді є ще три згаслі вулкани.

Не можна сказати, що сейсмічні станції зовсім не фіксують коливань поверхні в Антарктиді. Вони час від часу відбуваються, хоча й дуже слабкі. Проте виявилося, що їхня причина — це рух льоду.

В Антарктиді виявлено декілька величезних розломів земної кори. Один із них простягнувся через море Ведделла до окраїни материка. Можливо, що це один із розломів, який у часи молодості Землі розколов материк Ґондвану на сучасні материки.

Природа створила на материку ідеальні умови для пошуків залишків матеріалу падаючих із неба тіл - метеоритів і Антарктида стала полігоном для вивчення космічної речовини. Річ у тім, що її гігантський льодовий покрив позбавлений будь-яких місцевих об’єктів. Поступовий і повільний рух льоду з центру материка до узбережжя сприяє накопиченню метеоритів у низовинах. Американські вчені розшукують метеорити за допомогою радарів, що встановлюють на літаках. З повітря можна оглянути майже 2,5 тис. км² території Антарктиди за годину. Радар реєструє метеорити діаметром 15-25 см і масою 4,5-9 кг до глибини декілька десятків метрів.

На материку немає річок, але іноді трапляються озера. Найглибшою водоймою материка є озеро Радок тектонічного походження. Воно знаходиться у міжгірській улоговині. Скелясте плато тут розколене величезною тріщиною, тому озеро має продовгувату форму. Із часом її заповнила вода. Довжина його досягає 10 км, ширина — близько 3 км. Як і інші тектонічні озера, воно дуже глибоке — 346 м.

Цікавою особливістю озера є те, що його поверхня знаходиться на висоті 7 м над рівнем моря, отже, дно лежить приблизно на 340 м нижче. Ця дивна щілина в земній поверхні потребує дослідження учених.

Льодовий покрив Антарктиди. Антарктида вкрита величезним льодовим панциром. Якби в Антарктиді не було льодового покриву, її поверхня піднялася б на 500 м. При цьому середня висота позбавленої льоду кам’яної поверхні материка досягла б 1000 м. Площа наземного льодовикового покриву досягає 12 млн км². Товщина льоду на материку в середньому становить 1900 м, а найбільша досягає 4200 м. Середня висота вкритої льодом поверхні суходолу Антарктиди становить 2300 м, максимальна — 5140 м, у масиві Вінсон.

Лід Антарктиди перебуває в постійному русі. Він ніби розтікається від центральної частини материка до узбережжя. Уздовж усього узбережжя він обламується й утворює гігантські айсберги.

У цьому ж напрямі, від центральної частини материка до узбережжя, зростає і швидкість його пересування. Біля узбережжя швидкість руху льоду досягає 200-300 м за рік, місцями — до 1000-2000 м. Постійний рух льодового панцира призводить до того, що він, ніби бульдозером, знімає щороку мільйони тонн корінних порід.

В антарктичному льоду заморожені величезні маси, до 80 %, прісної води. Якщо його розтопити, рівень Світового океану підніметься на 50-60 м.

Багатства Антарктичних надр. Відповідно до міжнародних угод видобуток корисних копалин будь-якою державою чи приватною компанією до 2048 року на материку забороняється.

В Антарктиді майже 100 років тому відкриті родовища кам’яного вугілля. Є тут залізні руди, встановлено ознаки родовищ слюди, графіту, гірського кришталю, золота, урану, міді, срібла. Невелика кількість родовищ корисних копалин пояснюється слабкою геологічною вивченістю материка та його надмірним льодовиковим покривом. Учені високо оцінюють перспективи антарктичних надр. Цей висновок базується на схожості геологічної будови Антарктичної платформи з ґондванськими . платформами інших материків Південної півкулі, а також на спільності складчастого поясу Антарктиди з гірськими спорудами Анд.

Клімат Антарктиди й Антарктики. Антарктида — найхолодніший материк нашої планети. Найсуворіший на Землі клімат характерний для зони високого антарктичного плато. Середньодобова температура цієї найвищої внутрішньої частини Антарктиди влітку становить -30...-35 °С, взимку — близько -70 °С. Опадів протягом року тут дуже мало — 20-60 мм.

В Антарктиді знаходиться полюс холоду Землі. Тут на російській станції «Восток» зареєстровано температуру -89,2 °С. Навіть середньомісячна температура серпня тут нижча -71 °С. Звісно, про полюс холоду світу на цій арктичній станції можна говорити лише відносно. Просто це мінімальна з виміряних людиною температур безпосередньо на Землі. Цілком імовірно, що в інших частинах Антарктиди температура опускається і нижче вже зафіксованої позначки. Тільки нема кому реєструвати цю температуру. Теоретичні розрахунки вчених засвідчили, що в Антарктиді морози можуть досягати позначки -100 °С.

Клімат Антарктиди

9 грудня 2013 року на конференції Американського геофізичного союзу група американських дослідників повідомила про те, що 10 серпня 2010 року температура повітря в одній із точок Антарктиди опускалася до -93,2 °С. Цю інформацію отримали в результаті аналізу супутникових даних НАСА — Національної аерокосмічної агенції США. Проте вважають, що отримане значення не буде зареєстроване як рекордне, адже його було визначено в результаті супутникових вимірювань, а не за допомогою звичайного для метеорологічних вимірювань термометра.

В усі боки від високого антарктичного плато простяглася зона антарктичного схилу завширшки 600-800 км. У ній панують постійні стокові вітри, швидкість яких становить 9-13 м/с. Ці вітри дійсно ніби стікають із крижаного купола материка до океанів. У зоні, прилеглій до океанів, клімат уже не такий суворий. Температура повітря влітку тут становить -20...-25 °С, взимку -40 °С. Значно зростає кількість опадів: 200...300 мм на рік.

У зоні антарктичного узбережжя клімат сухий зі значною кількістю сонячних днів. Улітку температура повітря становить близько 0 °С. Узимку вона опускається до -10...-25 °С, іноді до -40 °С.

В океанічній смузі, що прилягає до Антарктиди, виділяють холодну зону дрейфуючої криги з майже незмінною похмурою погодою та туманами. Вона поділяється на дві підзони: східного та західного дрейфу криги.

За умов температури, нижчої -70 °С, працювати чи просто ходити поза межами опалюваного приміщення майже неможливо. Обморожуються легені та рогівки очей, тріскається емаль зубів. Змінюються і властивості речовин, наприклад, метал стає крихким, як скло, а рідке паливо перетворюється на густу речовину.

Саме через це, а також для збереження природи материка на бельгійській арктичній станції «Принцеса Елізабет» втілюють у життя проект із використання сонячної та вітрової енергії.

Куполоподібна форма материка, різкі температурні контрасти між переохолодженим материком і теплішими водами океанів зумовлюють часті та сильні так звані стокові вітри, які нерідко досягають ураганної сили (80-90 м/с). Найбільш вітряне місце на планеті — Бухта Співдружності. Швидкість вітру тут регулярно перевищує 240 км/год.

А ще Антарктида — єдиний материк, де не буває гроз. Він є ніби своєрідною «морозильною камерою» Південної півкулі.

Сюди не проникають численні океанічні циклони. Якщо ж це все ж трапляється і потужні, порівняно теплі й вологі повітряні маси прориваються у внутрішні райони Антарктиди, грози все одно не буде.

Надзвичайно холодний клімат Антарктиди виконує і певні загальнопланетарні функції. Аналіз снігового покриву на американській станції «Скотт-Амундсен», яка знаходиться на Південному полюсі, засвідчив, що в ньому містяться небезпечні для всього живого на Землі забруднювачі.

Учені вважають, що вони «виморожуються» з повітря. Забруднювачі ніби затягуються на поверхню шостого материка з інших ділянок нашої планети. Цим самим підтримується певна рівновага в природі, й Антарктида виконує своєрідну роль очисного пристрою Землі. Маючи величезну кількість прісної води, Антарктида є нічим іншим, як пустеля. Води в рідкому стані на поверхні тут майже не буває, опадів випадає мало і переважно в твердому стані. Вологість повітря на материку нижча, ніж у найспекотніших пустелях земної кулі. Проте під льодовиковим покривом існують безстічні та стічні озера і навіть річки, які ще дуже мало вивчено.

У прибережній смузі Антарктиди є значні ділянки не покритого льодом суходолу. Тут виділяється особливий тип кліматичної області, де з-під льоду виходять корінні породи у вигляді скель — це так звані антарктичні оазиси, що мають повний комплекс елементів географічного середовища, в тому числі й накопичення прісної води (озера, струмки), що не промерзають протягом року.

Прибережні оазиси розташовано зазвичай на висоті близько 100 м над рівнем моря поблизу берега, зустрічаються оазиси і в горах, на великій висоті і на значній відстані від берега (гірські оазиси Землі Вікторії та Землі Олександра І). Для оазисів характерні умови сухої та холодної пустелі.

Органічний світ Антарктиди. В Антарктиді відсутні ґрунти. Більша частина Антарктиди не має і рослинного покриву. Немає тут і тварин. Це антарктична пустеля, в якій лише в деяких місцях узбережжя та на островах улітку тане сніг. Тут можуть рости мохи та лишайники.

Усе живе в Антарктиді може знайти собі поживу лише в океані. Холодні води Антарктики багаті на планктон.

Це дрібні одноклітинні водорості, амеби, ракоподібні. Вони пасивно пливуть за течією. Планктон — чудова їжа для китів, тюленів, різних риб і птахів. Планктоном поблизу берегів Антарктиди живляться найбільші тварин Землі — сині кити. Вони можуть досягати довжини 30 м і ваги 150 т. Тут же водяться зубаті кити кашалоти та хижі косатки.

Кашалоти досягають довжини 20 м і ваги 60 т. Косатки полюють на риб і тюленів. Вони можуть досягати довжини 10 м і ваги 8 т. Розвивають швидкість до 60 км/год. На узбережжі Антарктиди поширені ластоногі. Тут є декілька видів тюленів. Найвідоміші — плямисті морські леопарди та морські слони. Останні одержали свою назву за наріст на голові. Він дійсно нагадує хобот слона.

Напевно, найвідомішими мешканцями Антарктиди є пінгвіни, які не літають, але чудово плавають. Їх тут аж 17 видів. Вони живляться рибою, креветками, молюсками. Нерідко вони самі стають здобиччю хижих косаток.

Символом Антарктиди є імператорський пінгвін — найбільший серед пінгвінів. Зріст цих птахів досягає 120 см, а маса — 50 кг. Груди та живіт у них сніжно-білі, а голова та спина - блискучо-чорні. Імператорським пінгвінам за розмірами поступаються королівські пінгвіни. Вони досягають висоти 96 см. Будова їхнього тіла самою природою призначена для пірнання та плавання під водою. Полюючи за дрібною рибою, планктоном, невеликими головоногими молюсками, королівські пінгвіни віддаляються від берега на 800-1000 км.

Пташенят пінгвіни виводять взимку, збираючись у великі колонії, аби легше було пережити цей тривалий суворий період року. Гнізд у них немає і знесені яйця вони притискують до свого теплого пуху.

Пінгвіни Аделі відрізняються від імператорських і королівських не лише меншими розмірами, але й особливостями вдачі. Вони дуже товариські та веселі. Дуже цікаво спостерігати за Аделі, коли вони повертаються з океану на суходіл. Пінгвіни вискакують на берег із розгону, стрибком. Якщо одразу зробити цього не вдається, то вони настирливо та кумедно дряпаються схилами.

Екологічні проблеми материка. Як і на інших материках, екологічні проблеми, попри мінімальний рівень освоєння материка, все ж таки пов’язані з діяльністю людини. Ще наприкінці минулого століття вчені виявили озонову діру над материком. Через неї на поверхню материка проникають згубні для живих істот ультрафіолетові промені сонця.

Головною причиною ушкодження озонового шару в Антарктиді є господарська діяльність людини далеко за її межами. Система повітряних потоків Землі у верхніх шарах її атмосфери переносить забруднене газами — фреонами — повітря до полюсів. Там фреони руйнують озон.

Фреони зберігаються в атмосфері Землі приблизно 50-100 років і їх вплив на природу буде простежуватись ще довго. І хоча на початку XXI ст. під впливом міжнародних угод застосування фреонів різко скоротилося, до остаточного рішення цієї глобальної проблеми ще далеко.

Наслідки дії ультрафіолету дуже серйозні. На полярних станціях, які працюють в Антарктиді, відзначено скорочення площі територій, уритих льодом. Це пов’язано з глобальним потеплінням клімату планети та має змусити людину замислитися про наслідки своєї нераціональної господарської діяльності.