Географія. Опорні конспекти. 7 клас

РОЗДІЛ III. ПОЛЯРНИЙ МАТЕРИК ПЛАНЕТИ АНТАРКТИДА

ТЕМА 1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО АНТАРКТИДУ

Конспект № 31

Антарктида. Географічне положення. Антарктида й Антарктика. Дослідження материка. Українська дослідна станція «Академік Вернадський». Міжнародний статус материка

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає характерні риси географічного положення Антарктиди й Антарктики, першовідкривачів материка Ф. Беллінсгаузена, М. Лазарєва, Р. Амундсена, Р. Скотта, країни, що беруть участь у сучасних дослідженнях;

• наводить приклади міжнародного співробітництва під час вивчення Антарктиди;

• позначає і показує на карті Антарктичний півострів, моря Ведделла, Росса;

• характеризує особливості географічного положення, міжнародну співпрацю в Антарктиді;

• пояснює відмінності між Антарктикою й Арктикою, міжнародний статус материка;

• оцінює роль України в дослідженні Антарктиди.

Від уже відомих нам материків південних широт Антарктида значно відрізняється, оскільки розміщена на крайньому півдні планети. «Королева холоду», «безлюдний континент», «край Землі», «територія жорсткого сонця», «земля завірюх», «материк за хмарами» — такий неповний перелік метафоричних назв материка. На Південному полюсі можна побачити тільки один схід та один захід Сонця на рік. Тут зареєстровані найнижчі температури повітря на Землі (-89,2 °С), хоча сонячного тепла в полярний день надходить більше, ніж одержує впродовж року спекотна Африка. Найнижчу середньорічну температуру зареєстровано 1958 р. в Антарктиді, у районі Південного полюса (-57,8 °С). Це місце ще називають «Полюсом недоступності». Найсильніший вітер в Антарктиді — 176 днів, досягає швидкості 30 м/с. Антарктида вкрита крижаним покривом у середньому заввишки в кілометр, через що вона є найвищим материком Землі. Майже всі опади випадають у твердому стані. Дев’ять десятих усієї кількості льоду на земній кулі знаходяться в антарктичних льодяних масах. Більшу частину материка позбавлено органічного життя — це найодноманітніший за природними особливостями материк Землі, на якому немає річок, а оазис являє собою оголені гірські породи. Тут знаходиться п’ять полюсів планети — Південний географічний полюс, Південний магнітний полюс, «Полюс вітрів», «Полюс холоду», «Полюс недоступності». (За картами й іншими джерелами уточніть їх місцезнаходження та детальніші характеристики.)

Антарктида — материк міжнародного співробітництва. Тут немає постійного населення. Справжніми господарями континенту є наукові співробітники з різних країн світу, а влітку сюди навідуються гості — туристи.

Географічне положення Антарктиди. Площа Антарктиди становить 14 млн км², вона розміщена за Південним полярним колом.

Материк омивається водами трьох океанів — Тихого, Індійського й Атлантичного. Біля берегів Антарктиди виділено 13 морів: Ведделла, Скоша, Беллінсгаузена, Росса, Амундсена, Дейвіса, Лазарєва, Рісер-Ларсена, Космонавтів, Співдружності, Моусона, Дюрвіля, Сомова. Взимку океан замерзає до 65° пд. ш. у тихоокеанському секторі до 55^е пд. ш. в атлантичному секторі, знижуючи поверхневі температури нижче 0 °С.

Майже вся територія Антарктиди перебуває в зоні між Південним плюсом і Південним полярним колом. Лише Антарктичний півострів і Південні Шетландські острови вузькою смугою простягнися далеко на північ. Від Південної Америки їх відділяє широка протока Дрейка. Ширина її близько 900 км, Від Африки й Австралії Антарктида віддалена відповідно на 4,5 і 3,5 тис. км.

Географічне положення Антарктиди

Берегами Антарктиди є не земля, а крига, переважно з висотою кілька десятків метрів. У багатьох місцях під цією кригою знаходиться мілководдя самого океану, а не корінний берег.

Антарктида й Антарктика. Антарктика у перекладі з давньогрецької мови означає «та, що лежить напроти Арктики». Так, дійсно, Антарктика відносно Північного полюса і всього Північного Льодовитого океану лежить із протилежного боку Землі. Антарктикою називають усю територію трьох океанів разом з островами, що прилягає до Антарктиди приблизно до широти 50-60° пд. ш., за винятком материка.

Деякі вчені виділяють у її межах п’ятий Південний океан. Термін «Південний океан» з’явився ще у XVIII ст., коли розпочалося активне дослідження цього регіону. Міжнародна гідрографічна організація виділила зі складу Атлантичного, Індійського та Тихого океанів його територію ще 1937 р. Його ще називають Антарктичним. З одного боку, кордони океану дуже умовні. З іншого боку, прилеглі до Антарктиди води мають свою специфіку й об’єднані течією Західних Вітрів, яку ще часто називають Антарктичною циркумполярною течією.

Межі як і сам океан офіційно не визначено, наприклад, у Великій Британії його визначають як територію, розташовану в Південній півкулі, південніше 55 паралелі.

Площа океану становить 76,2 млн км², найбільша виміряна глибина знаходиться у Південно-Сандвічевому жолобі — 8428 м. Попри суворий клімат, Південний океан біологічно багатий. Тут зосереджено величезні маси фітопланктону та зоопланктону, криля, губок і голкошкірих, кілька сімейств риб, особливо нототенії, мешкають кити (горбач, сейвал, синій кит, фінвал) і тюлені (Ведделла, крабоїд, морський леопард, морський котик). Багато птахів — буревісники, поморники, пінгвіни.

Відкриття та дослідження Антарктиди. Віддалену від усіх центрів людської цивілізації Антарктиду було відкрито пізніше інших материків. Ще в давнину люди припускали існування великої ділянки суші на півдні планети, але подорожі сюди були практично неможливими. У середні віки рівень європейської навігації досяг такого розвитку, що стало можливим перетинати на кораблях океан і відкривати нові острови та континенти. Розпочалася епоха великих географічних відкриттів. Іноді далеко на південь запливали пірати, зокрема, 1578 р. тут пройшли кораблі відомого англійського корсара Френсіса Дрейка. Але ще майже 200 років після цього ніхто так і не досяг південних полярних регіонів планети.

Уривчасті дані про ці походи були відомі у Великій Британії, тому в 1772-1775 рр. на пошуки далекого південного материка вирушає експедиція Джеймса Кука. Вона зневірила дослідників у існуванні якихось земель на півдні, оскільки її зупинили навколишні льоди Антарктики. Кораблі Кука обігнули навколо весь материк, кілька разів перетинали Південне полярне коло, але так і не змогли досягти берегів. Напевно, Кук не міг уявити, що материк улітку може починатися не із землі, а з льоду.

Після подорожі Кука десятки років не робили жодних спроб досліджувати ці території вічних льодів, хоча в період із 1800 по 1810 рр. англійцям вдається відкрити ще кілька островів у субантарктичній смузі Південного океану.

У 1820 р. до берегів Антарктиди підпливла російська військова експедиція у складі двох кораблів, очолювана Ф. Ф. Веллінсгаузеном і М. П. Лазарєвим. Дев’ять разів кораблі підходили до берегів материка, чотири рази на відстань менше 3-15 км. На карті було позначено 28 географічних назв.

Але донині в різних країнах по-різному визначають час відкриття Антарктиди. В одних вважають датою відкриття 1774 р., а в інших — 1820 р. Наприклад, у Великій Британії вважають, що першим знайшов материк саме їхній співвітчизник, мореплавець Едвард Брансфілд.

Антарктичні території починають досліджувати активніше: 1822-1823 рр. — шотландський звіробій Ведделла; 1838-1842 рр. — американська урядова експедиція під керівництвом Чарлза Уїлкса. У 1840 р. Джеймс Росс відкриває на материку два вулкани-близнюки і називає їх на честь кораблів.

У 1874-1875 рр. під час англійської океанографічної експедиції на паровому корветі «Челленджер» на карті було вперше позначено берегову лінію Антарктиди. На рубежі століть розпочинається освоєння внутрішніх районів крижаного континенту.

Досягнення Південного полюса. На початку XX ст. почалася підготовка кількох експедицій із метою досягти Південного полюса. Найбільш організованими були експедиції відомого норвезького мандрівника і полярного дослідника Руаля Амундсена та британського мореплавця, дослідника Антарктики Роберта Скотта.

Обидві експедиції розбили свої табори на льодовому узбережжі моря Росса. Цілий рік учасники експедиції готувалися в Антарктиді до важкої подорожі на Південний полюс. Сюди завозили обладнання та продовольство, вивчали маршрут, люди призвичаювалися до складних природних умов.

Улітку 1911 р. обидві експедиції майже одночасно вирушили до Південного полюса. Полярний досвід Амундсена дозволив йому правильно обрати коротший маршрут руху та надій ніший спосіб пересування — собачі запряги. 14 грудня експедиція Амундсена досягла Південного полюса, встановила там норвезький прапор і швидко повернулася назад.

На експедицію Скотта чекала інша доля. Для пересування Скотт обрав моторні сани, які швидко зламалися та низькорослих маньчжурських коней, які виявилися безпорадними за умов Антарктиди. Скотт із товаришами були змушені йти до полюса на лижах. Обладнання та продовольство люди тягли за собою на санях. Експедиція рухалася дуже повільно.

Південного полюса Скотт із товаришами досяг через місяць після Амундсена. Побачивши на полюсі його намет і норвезький прапор, розчаровані, втомлені та пригнічені учасники експедиції Скотта повернулися назад. Не вистачало палива й їжі, не давали можливості швидко рухатися постійні хуртовини. Разом із чотирма іншими учасниками експедиції Скотт так і не повернувся назад. Усі вони загинули в снігах і лютих морозах крижаного материка.

Українська дослідна станція «Академік Вернадський». Жодна територія в межах Антарктиди не належить нікому. Антарктида — це єдиний материк, на якому немає держав і постійного населення, материк міжнародного співробітництва. Сьогодні у цьому співробітництві беруть участь понад 40 країн світу, в тому числі й Україна.

Українські вчені брали участь у вивчені материка на всіх антарктичних станціях колишнього Радянського Союзу з 1955 р. Після набуття незалежності Україна стала членом Міжнародного наукового комітету антарктичних досліджень. 1996 р. Велика Британія передала Україні антарктичну станцію «Фарадей» на острові Галіндес, поблизу західного узбережжя Антарктичного півострова за символічну ціну — 1 фунт стерлінгів. Цю станцію британці відкрили в січні 1947 р., а 1996 р. побудували неподалік іншу, більш сучасну. Закривати стару станцію, по-перше, дорого, а по-друге, саме цю станцію через її історію закривати не хотілося. Тож прийняли рішення передати її іншій «не антарктичній» державі.

На проект «Україна повертається до Антарктиди» фонд Сороса «Відродження» виділив грант у сумі 12 тис. доларів, а британці передали станцію разом з обладнанням. Є тут полярна реліквія — спектрофотометр Добсона — прилад для вимірювання озону. Саме завдяки цьому приладу в 80-х рр. над Антарктидою було відкрито озонову діру. Станція отримала назву «Академік Вернадський», українські полярники підняли над станцією синьо-жовтий прапор 6 лютого 1996 р.

Українські вчені вивчають в Антарктиді озоновий шар атмосфери, проводять метеорологічні, геологічні, геофізичні, екологічні дослідження. Розширюється вивчення природних ресурсів, тваринного світу материка тощо. Слід сказати, що поруч зі станцією знаходиться місце гніздування пінгвінів. Люди і тварини мирно співіснують на материку.

Міжнародний статус материка було визначено 1959 р. 12 державами, які на той час мали свої наукові представництва в Антарктиді. Було укладено Антарктичний договір, метою якого є забезпечення наукових досліджень і збереження миру на континенті. Договір набрав чинності 1961 р., пізніше, 1991 р., було накладено заборону протягом наступних 50 років на видобуток в Антарктиді корисних копалин.

Цей договір забороняє також створення військових споруд, проведення військових маневрів, випробувань будь-яких видів зброї, у тому числі ядерної, розміщення радіоактивних відходів у районі на південь від паралелі 60° пд. ш.

На всій території Антарктики оголошено свободу науково-дослідницької діяльності, обміну інформацією та співробітництва.

Сьогодні до учасників договору входять 47 держав, у тому числі й Україна.

На сьогодні 7 держав мають претензії на окремі території Антарктиди: Велика Британія (з 1908 р.), Нова Зеландія (з 1923 р.), Франція (з 1924 р.), Норвегія (з 1929 р.), Аргентина (з 1933 р.), Чилі (з 1940 р.), Австралія (з 1943 р.). Якщо поглянути на відповідну карту, то можна визначити, що різні країни претендують на ті самі землі.

Мали територіальні претензії також Німеччина та Японія. Перша на сьогодні не підтримує їх, а друга 1952 р. від них відмовилась.