Австралія. Унікальність рослинного і тваринного світу. Природні зони

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• називає унікальні риси рослинного та тваринного світу материка;

• наводить приклади представників рослинного та тваринного світу Австралії;

• пояснює унікальність органічного світу;

• оцінює наслідки впливу людини на унікальну природу материка.

Унікальність рослинного і тваринного світу. У межах Австралії, яка найраніше відокремилася від інших материків, за умов ізоляції утворився своєрідний рослинний і тваринний світ. Близько 75 % видів рослин материка є ендеміками, тобто зустрічаються лише тут. Інші 25 % мають близькі види в межах Південної Америки та Південної Африки.

Найхарактернішими рослинами Австралії є сотні видів евкаліптів, акацій і казуарини. Казуарини дещо нагадують дерево-восьминіг Мадагаскару, вони мають безлисті гілки, схожі на нитки.

Субтропічні евкаліптові ліси ростуть на південному заході та південному сході на поширених тут коричневих ґрунтах. Ці найвищі дерева планети є найтиповішими рослинами Австралії. Ще на початку XX ст. люди вирубували тут дерева висотою до 155 м. Евкаліпт має розгалужену кореневу систему, яка глибоко проникає в землю і ніби насосом витягує із землі воду своєю могутньою кореневою системою. Ця особливість дозволила людям використовувати евкаліпти як природний осушувач заболочених земель у деяких країнах світу, в тому числі в Європі.

Як декоративна рослина дерево потрапило сюди 1877 р. Пізніше з’ясували, що коріння евкаліпта виділяє речовини, які пригнічують інші рослини та призводять до їхньої загибелі.

Рятуючись від проміння палючого сонця, листя цієї рослини повертаються до нього ребром. Тому в евкаліптових лісах майже немає тіні. Евкаліпти мають дуже цінну деревину, а їхнє листя містить цілющу олію.

Австралійські аборигени першими почали використовувати цілющі властивості евкаліптів для лікування ран і малярії. Вони навіть назвали евкаліпт «деревом життя». Лісові пожежі, які бувають в Австралії або через велику спеку, або через сильні електричні розряди в атмосфері під час злив, для евкаліпта нестрашні. У багатьох видів евкаліптів насінини тріскаються та дають можливість рости новим деревам лише після пожеж. Навіть повністю згоріле дерево вже через кілька днів після пожежі дає численні пагони.

На національній емблемі Австралії зображено, крім евкаліпта, ще й акацію. Австралійські акації належать до родини мімозових. Окремі їхні види можна бачити в наших ботанічних садах. Усього їх налічують 750 видів. Ростуть вони у субтропіках і тропіках. Понад 50 % усіх видів акацій родом з Австралії. Це і кущі, і великі дерева.

Окремі види австралійських акацій мають чимале господарське значення. Це, насамперед, стосується австралійського чорного дерева з його цінною деревиною. З інших видів акації виготовляють дубильні речовини. Є акації, які використовують для виготовлення парфумів.

Тваринний світ півночі Австралії схожий на тваринний світ інших частин материка. Але існують і певні відмінності. Наприклад, лише у Північній Австралії трапляється гребеневий крокодил — один із найбільших на планеті. Його довжина досягає 6 метрів. Інколи здобиччю крокодила буває навіть акула.

На північно-східному узбережжі материка в густих лісах зустрічаються казуари. Птах має на голові роговий шолом, що захищає його від шипів і колючок, яких багато в тамтешніх лісах. Ці, схожі на страуса, птахи масою іноді понад 100 кг, досягають у висоту до 1,8 метра.

Казуар не може літати, але дуже швидко бігає. Цей птах досить агресивний і, потрапивши в небезпечну ситуацію, не тікає, а нападає, тому краще його не чіпати. Головна зброя казуара — сильні трипалі ноги з гострими кігтями, які здатні легко розпороти живіт мисливця одним ударом.

У саванах, напівпустелях і пустелях Австралії чимало отруйних змій і павуків. З-поміж них виділяють триметрового тайпана. Раніше укус цієї змії майже завжди закінчувався для людей смертю. Тайпан полює на пацюків, які живуть поряд із людиною. Тому ймовірність зустрічі із цією грізною змією в Австралії доволі велика. Тайпан намагається втекти від людини, але якщо відступати далі нікуди, сміливо кидається в атаку. Його атака блискавична. За один випад він може вкусити півторасантиметровими зубами три-чотири рази.

Ще одним небезпечним супутником людини в Австралії є австралійська сітчаста коричнева змія. Вона полює на дрібних гризунів, яких найбільше у фермерських господарствах. Цей двометровий плазун виробляє небагато отрути, але вона є однією з найсильніших у світі. У момент небезпеки змія піднімає голову над землею подібно до кобри і вигинає шию на зразок латинської літери «S».

В Австралії водиться і найотруйніший у світі австралійський лійковий павук. Зуби самців здатні прокусити ніготь на нозі дитини. Павуки ховаються у тріщинах скель і фундаментів будинків.

Дуже яскравими є папуги тропічних широт. Більшість із них живиться плодами та насінням рослин. Деякі види своїм дзьобом можуть розколювати навіть міцні горіхи. Австралійські папуги лорі та різнобарвні птахи виконують ще й корисну роботу — вони запилюють рослини.

Тваринний світ різних кліматичних поясів і природних зон Австралії доволі схожий. Скрізь поширені сумчасті види: вомбати, кенгуру, сумчасті білки, кумедні, схожі на іграшкових, коали тощо.

Кенгуру разом із страусом ему зображені на державному гербі Австралійського Союзу. Сірий, або велетенський, кенгуру стрибає у довжину до 14 м, а у висоту — на 3,2 м. Тварина може розвивати швидкість до 50 км на годину.

Під час повільного пересування кенгуру використовує не чотири, а п’ять точок опори. П’ятою слугує товстий м’ясистий хвіст. Якщо виникає потреба у швидкому пересуванні, кенгуру рухається стрибками. Свою силу самці демонструють під час поєдинків. Спостерігати їх — чимале задоволення. Спираючись на хвости, забіяки обома ногами завдають сильних ударів. У хід ідуть і верхні кінцівки. Тоді кенгуру нагадують боксерів-аматорів.

До переселення в Австралію європейців справжніх ссавців в Австралії не було. Нині лише на цьому материку зустрічаються дивні яйцекладні ссавці. Це качконіс і єхидна. Вони відкладають яйця як птахи, але своїх немовлят вигодовують як ссавці.

Природні зони. Вздовж східного та північно-східного узбережжя материка простяглася зона вологих вічнозелених лісів, яка знаходиться у субекваторіальному кліматичному поясі. Далі на захід лежить зона саван і рідколісся, яка займає найбільшу площу цього кліматичного поясу. Зона напівпустель і пустель у центральній і західній частинах материка займає більшу частину тропічного кліматичного поясу. Крім того, савани та рідколісся — це майже вся північна, східна та крайня частини на південному заході Австралії.

У зоні вологих вічнозелених лісів панують різні види фікусів і пальм, що ростуть серед високої соковитої трави. Трапляються пляшкові дерева, які зовні нагадують і баобаб, хоча нічого спільного з ним не мають. Стовбури цих дерев складаються з вологих м’яких волокон, якими годують велику рогату худобу в посушливий період. У нижній частині стовбура міститься достатня кількість води, щоб угамувати спрагу. Використовують її для задоволення спраги й люди, тим більше, що вона приємна на смак.

У зоні саван і рідколісся на півночі материка зустрічаються баобаби, родичі відомого африканського дерева, в якому також міститься багато вологи. Аборигени знали про це і здавна навчилися за допомогою дерев’яних трубочок добувати з них воду.

У природних зонах саван, рідколісся, пустель і напівпустель у північній частині материка ростуть дерева, які містять багато води в кореневій системі або гілках. Розрізаючи їх у довжину і, ставлячи «догори ногами» у горщик чи кухоль, можна за декілька годин одержати шар води товщиною 5-7 см. Це чиста, свіжа вода з приємним смаком.

Напівпустелі та пустелі тропічного кліматичного поясу Австралії відрізняються від пустель Африки, насамперед, від Сахари, величезні площі якої майже позбавлені рослинності. Місцевість тут укрита заростями чагарникових видів, колючками акацій і евкаліптів. В Австралії такий чагарник називають скребом. Чагарникова рослинність у пустелях Австралії сформувалася тому, що тут, як ми вже сказали, близько до поверхні залягають ґрунтові води. Довге коріння чагарників сягає води, і дозволяє колючим чагарникам вижити навіть тоді, коли опадів у пустелі немає роками. На піщаних горбах і виходах на поверхню кам’яних порід рослинність майже зовсім відсутня.

Природна зона вічнозелених твердолистяних лісів і чагарників знаходиться в межах східного, південно-східного та південно-західного узбережжів материка та на півночі Тасманії. Там на бурих і червоно-жовтих фералітних ґрунтах і берегових рівнинах ростуть евкаліптові ліси. У південній частині цих лісів росте вічнозелений бук.

Вертикальна поясність добре простежується лише на півдні, в Австралійських Альпах. У червні-серпні тут буває незвична для Австралії холодна сніжна зима. Ліси біля підніжжя нижньої частини гір, на вершинах змінюються луками альпійського типу. Це — найзаселеніший район материка. Великий Вододільний хребет (Східноавстралійські гори) — єдина гірська країна Австралії. Тут існують різкі відмінності в природі на навітряних і підвітряних схилах Великого Вододільного хребта. Східні схили, що зазнають впливу пасатів, укрито гірськими вологими лісами. Західні, розташовані в дощовій тіні, зайняті рідколіссям і сухими степами.

Зона мішаних лісів сформувалася тільки на острові Тасманія, південна частина якого заходить у помірний пояс. Там поруч із вічнозеленими листяними деревами (евкаліптом, південним буком) ростуть і хвойні (червона новозеландська сосна), а також деревоподібні папороті. Безпосередньо на материку Австралія помірного кліматичного поясу немає. Але він займає більшу частину острова Тасманія. Температура зимових місяців на плато і в горах тут нижча за 0 °С.

У минулому майже всю Тасманію було вкрито непрохідними лісами. Нині вологі гірські ліси з евкаліптів і хвойних дерев збереглися лише в горах. Тут росте деревоподібна папороть у поєднанні з альпійською рослинністю.

Основними типами ґрунтів на острові у помірному поясі є бурі лісові. У горах переважають опідзолені та гірсько-лучні ґрунти.

Тваринний світ Тасманії такий самий, як і в Австралії. Щоправда, тут немає дикої собаки динго, але кажуть, що в лісових нетрях ховається тасманійський вовк. Тасманійський вовк, або тасманійський тигр, мав велику голову із чутливим носом, величезну пащу і зуби, схожі на собачі. Але шкіра з короткою та жорсткою шерстю не схожа була ні на вовчу, ні на собачу. Вона була рудуватою, з поперечними смугами, які нагадують смуги тигра. З’ясували, що і зубів у цієї тварини не сорок два, а сорок шість. Вражав і хвіст дивовижної тварини. Він широкий у частині біля тулуба, довгий і нагадує хвіст кенгуру. І недивно. Кенгуру для тасманійського вовка набагато ближчий родич, ніж вовк чи шакал. Це єдиний у світі великий сумчастий хижак.

Доля цієї тварини сумна та трагічна. Звинувативши тасманійського вовка в знищенні овець, люди почали безжалісно знищувати його. Останні сумчасті вовки вже загинули: один від кулі 1930 р., другий — від старості у приватному зоопарку найбільшого міста Тасманії Хобарта. Але зрідка надходять повідомлення, що сумчастого вовка бачили в лісах острова.

У Тасманії зберігся ще один хижак — сумчастий диявол.