Географія. Опорні конспекти. 7 клас
Конспект № 23
Південна Америка. Природні зони. Вертикальна поясність Анд
Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки
Учень/учениця:
• називає найголовніші риси природи материка;
• наводить приклади ґрунтів, видів рослин і тварин;
• характеризує, найбільші річкові системи, природні зони, населення та його господарську діяльність у різних країнах материка;
• порівнює особливості природних умов Південної Америки й Африки;
• пояснює прояв широтної зональності на рівнинах і вертикальної поясності в Андах;
• оцінює наслідки втручання людини в природні комплекси материка.
Вологі екваторіальні ліси, які знаходяться в екваторіальному кліматичному поясі Південної Америки, ще називають сельвою. Ці найгустіші ліси світу ростуть, як і в Африці, на червоно-жовтих фералітних ґрунтах за умов постійно високої температури та вологості. Але вони значно більші за площею, ніж такі самі ліси в Африці чи Євразії, і для них характерний найрізноманітніший на планеті видовий склад рослин.
Нагадаємо, що дерева у вологому екваторіальному лісі ростуть кількома ярусами. Найвищий із них досягає висоти понад 80 м. Уявіть собі, що це висота 30-поверхового будинку. У Південній Америці основу верхнього ярусу становлять велетенські сейби діаметром стовбурів понад 4 метри. Ростуть у цьому ярусі і декілька видів пальм.
Під кронами дерев верхнього ярусу ростуть дерева нижчих ярусів — шоколадне, червоне, динне дерева, гевея, з якої отримують каучук тощо.
Зазвичай ми звикли до того, що коріння дерев росте вниз, проникає в глибину ґрунту, утримуючи рослину від падіння і звідти живить її поживними речовинами, розчиненими у воді. Але для сельви Південної Америки ця аксіома спростовується. У деяких частинах вологих екваторіальних лісів Південної Америки, де ґрунт містить мало поживних речовин, корені ростуть угору, переплітаючи стовбури, гілки і листя дерев. Вони вбирають поживні речовини, які містить перезволожене повітря.
В екваторіальних лісах багато чудових квітів. Особливо вражають розмаїттям і красою орхідеї та фуксії. Трав’яний покрив представляють різні види папоротей. У тихих затоках річок і в озерах росте велетенське латаття — вікторія-регія, діаметр листя якої досягає 2 м. Краї листя загнуті догори й утворюють ніби невисоку загорожу, дещо схожу на величезну пательню. На таке листя можна садовити дитину дошкільного віку і вона не потоне.
Усі тварини вологих екваторіальних лісів добре пристосувались до життя в ньому. Значна їхня кількість живе на деревах і практично не спускається на землю. Багато мавп. Мавпи-ревуни, мабуть, є чемпіонами зі швидкості пересування з дерева на дерево, вони майже не спускаються на землю і, якщо це відбувається, то почуваються на ній дуже незатишно. Свою назву вони отримали за гучні рики, якими наповнюють ліс вранці й увечері.
На гілках дерев знаходять собі поживу та прихисток численні птахи з надзвичайно яскравим забарвленням, комахи, жаби, змії. Великий папуга-ара з гачкуватим дзьобом живе поруч із мініатюрними колібрі, завбільшки з нашого джмеля. Це розмаїття птахів доповнюють метелики, жуки й інші комахи, які вражають своєю красою. Деякі з них вночі світяться. Крім того, уночі тут багато кажанів.
Своєрідною твариною вологих екваторіальних лісів є лінивці, схожі на перший погляд на мавп. Вони здатні повертати голову на 270°. Назва тварин відображає характер їхнього життя — повільний, немов у сонному стані, а близько 17 годин на добу вони взагалі сплять.
Химерний вигляд має мурахоїд. Довгим і липким язиком він ловить термітів і мурах. На могутніх лапах мурахоїда страшні кігті, якими він руйнує споруди цих комах. На дорослих тварин боїться нападати навіть такий хижак, як ягуар. Розмірами він поступається лише тигру й леву, та полює на тапірів і диких свиней.
У річках, озерах і болотах, яких тут безліч, чимало крокодилів, черепах, водяних удавів — анаконд, які досягають довжини 10 м і можуть нападати не лише на тварин, але й на людей. Заховавшись у гілля дерев, анаконда чатує на здобич над стежкою, де проходять дикі свині.
У річках вологих екваторіальних лісів водяться невеликі хижі риби піраньї з надзвичайно гострими зубами. Зграя таких риб за декілька хвилин обгризає до кісток бика. Деякі з риб — вегетаріанці і живляться плодами дерев, що падають У воду.
Кажуть, що європеєць, потрапивши до сельви, буває щасливий двічі. Уперше, коли він зайшов у ліс і зачарувався його красою та величчю, а вдруге, коли виходить із нього, усвідомлюючи, що залишився живим.
Савани і рідколісся розкинулися на південь і північ від зони вологих екваторіальних лісів. На півночі вони займають Орінокську низовину та називаються кампос (іспанською мовою — «рівнина»). Опадів тут значно менше, ніж у зоні вологих екваторіальних лісів. На червоних фералітних ґрунтах ростуть високі трави, серед яких височіють поодинокі пальми, кактуси, акації, а по берегах річок є ліси.
У Південній півкулі савани розкинулися на Бразильському плоскогір’ї та називаються вони тут льянос (португальською мовою — «рівнина»). Тут мешкають папуга ара, рогата жаба, павукоподібна мавпа, слонова черепаха, серед високих трав ростуть мімози, деревоподібні кактуси. На північному сході з’являються дерева з пляшкоподібними стовбурами, які накопичують вологу. У західних частинах природної зони, де опадів теж менше, зустрічається дерево з дуже твердою деревиною — кебраччо («зламай сокиру»).
На відміну від саван Африки, тваринний світ тут набагато бідніший. Зустрічаються лише невеликі олені та дикі свині-пекарі, на яких полюють ягуар і пума.
Південніше саван у тропічному кліматичному поясі від Анд до самого узбережжя Атлантичного океану послідовно розташувалися зони пустель і напівпустель, саван і рідколісся, вічнозелених лісів, чагарників і вологих вічнозелених лісів. Останні вузькою смугою простяглися уздовж берега Атлантичного океану далеко на північ до 5° пд. ш. Ці тропічні вологі ліси схожі на сельву. Таке розташування природних зон пов’язане зі змінами кількості опадів. На цій території їхня кількість зменшується в напрямку зі сходу на захід.
Серед типових тварин Південної Америки, характерних для тропічних ділянок саван басейну річки Парани, є капібара. За зовнішнім виглядом капібара нагадує величезну морську свинку. Це найбільший у світі гризун, який досягає довжини 1,5 м та маси 50-80 кг.
Капібара живе серед трави біля водойм. Чудово плаває, пірнає і може довго залишатися під водою. Між пальцями ніг у тварини є невеликі перетинки. На молодих тварин нападають ягуари та каймани, а дорослих бояться займати через гострі різці.
У тропічних саванах збереглася ще одна тварина, яка навіть будовою тіла пристосована до життя у високій траві. Це гривастий вовк. Він має непропорційно довгі ноги, які швидше відіграють роль ходуль, адже він погано бігає. Ноги дають змогу вовкові визирати з високої трави у пошуках чергової жертви, але невитривале серце не дає бігати на великі відстані під час полювання. На гривастого вовка теж інтенсивно полюють. Причина в його червоно-рудому м’якому хутрі.
У тропічному кліматичному поясі Бразилії водяться і велетенські мурахи, які досягають довжини до 15 сантиметрів і поїдають інших мурах менших розмірів, а також рослини. Вони завдають непоправної шкоди рослинному та тваринному світу, тому місцева влада веде справжню війну із цими мурахами-велетнями.
Зона пустель і напівпустель, степів, саван і рідколісся простяглася із заходу на схід у субтропічному кліматичному поясі.
На південь від нижньої течії річки Парани в субтропічному поясі зона саван переходить у зону степів. Їх тут називають пампою, що означає «степ», «рівнина». На червонувато-чорних ґрунтах тут ростуть різні злаки — тонконіг, пампасова трава тощо. Східна частина пампи більш зволожена, адже розташована ближче до все ще теплого в цих широтах Атлантичного океану. У низовинах і біля річок чимало боліт, а на півдні та заході зони — сухі степи.
Зона мішаних лісів займає вузьку частину материка у західній зволоженій частині помірного кліматичного поясу. На сході вона змінюється зоною пустель і напівпустель.
Більшу частину субтропічного та помірного кліматичних поясів Південної Америки займають рівнинні безлісі території, вкриті степами, саванами та напівпустелями. Тут багато різних гризунів і птахів. Мешкає тут і відома в Україні нутрія.
У пампі та напівпустелях помірного поясу зустрічаються страуси-нанду, які нагадують африканських страусів, але менші за розмірами, мають попелясто-сіре пір’я і на ногах не два, а три пальці, як у австралійських казуарів. Заввишки нанду 170 см, його маса 25 кг.
У горах і напівпустельних районах півдня материка водяться схожі на верблюдів лами. У дикому стані зустрічаються два їх види — гуанако та вігонь (вікунья). Одомашнені види, власне лами й альпаки, використовують як в’ючних тварин і для одержання вовни.
На допомогу учню
Як побудувати схему вертикальної поясності
1. Розгляньте карти (фізичну, кліматичних поясів та областей, природних зон), визначте кліматичний пояс і природну зону в місці, де розташовано гори.
2. З лівого боку аркуша паперу в зошиті накресліть умовну шкалу висот.
3. За фізичною картою навчального атласу визначте висоту підошви гір.
4. Від цієї позначки горизонтальними лініями позначте межі кожного вертикального поясу.
5. За допомогою тексту підручника, карт ґрунтів і рослинності випишіть у схему назви ґрунтів, рослин, тварин для кожного поясу.
Вертикальна поясність. У гірських районах Анд природні зони змінюються з висотою, це так звана вертикальна поясність.
Схема вертикальної поясності в Андах
Вертикальну поясність Анд у районі екватора представляють головним чином чотири вертикальні пояси. Нижній пояс до висоти 1000-1500 м називається «тьєрра кальєнте» (спекотна земля). Середні місячні температури повітря тут становлять +25 °С і вище. У цьому поясі панують рівнинні гілеї з переважанням пальм. На плантації культивують какао.
У наступному поясі, який називається «тьєрра темплада» (помірна земля), до висоти 2000-2800 м над рівнем моря середні місячні температури знижуються до +18 °С. Тут переважають папороті та бамбуки, а на плантаціях вирощують кавове дерево.
Третій пояс, який називають «тьєрра фріа» (холодна земля), піднімається до висоти 3000-3500 м, середні місячні температури знижуються до +12 °С, тут постійні тумани, дощі та холодні вітри, які сходять із гірських вершин. Низькорослі дерева та чагарники змінюються тут папоротями, плаунами та мохом.
«Тьєрра еллада» (морозна земля) — це четвертий пояс із високогірним кліматом і середньомісячними температурами близько +6 °С, з притаманними йому сильними вітрами та нестійкою погодою. За цих умов замість Альпійських лугів сформувався особливий високогірно-екваторіальний тип рослинності — парамос, а також рослинна формація пуна — високогірна напівпустельна рослинна формація, що займає внутрішні плоскогір’я Центральних Анд.
Вище 4500 м розпочинається останній, п’ятий пояс — вічні сніги і лід із постійно мінусовою температурою повітря.
