Природні комплекси материків та океанів. Широтна зональність і вертикальна поясність

Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки

Учень/учениця:

• наводить приклади природних зон на материках;

• показує на карті природні зони;

• пояснює розміщення природних комплексів на материках і в океанах, взаємодію та взаємовплив океанів і материків;

• визначає за картами географічних поясів і природних зон природні зони на материках;

• оцінює значення знань про географічні закономірності природи материків і океанів для людини.

Природні комплекси материків. Природні комплекси, які широкими смугами простягаються у широтному напрямку і змінюють один одного від екватора до полюсів, називають географічними поясами.

Це екваторіальний, два субекваторіальних, два тропічних, два субтропічних, два помірних, два субполярних (субарктичний і субантарктичний) і два полярних (арктичний і антарктичний) географічні пояси. Усі вони між собою різняться кількістю тепла й опадів, що отримує поверхня, переважанням повітряних мас і вітрів.

Широтна зональність. Природні зони — де великі природні комплекси Землі. Основним чинником формування природної зони є клімат, від якого залежить розвиток інших її компонентів (ґрунтів, рослинного і тваринного світу). Природні зони змінюються на суходолі у напрямку від екватора до полюсів. Розподіл природних зон на території суходолу, тобто на материках, можна простежити за допомогою карти природних зон світу.

Зона арктичних (антарктичних) пустель. Ми вже з’ясували, що у приполярних районах погода постійно холодна. Низькі температури повітря протягом усього року унеможливлюють розвиток рослинності. Лише мохи та лишайники коротким літом з’являються на невеличких ділянках та островах Північного Льодовитого океану та частково на узбережжі або на півострові Антарктичний, який найбільше віддалений від Південного полюса. Тварини живляться організмами, що мешкають у водах океану. Основні тварини пустель Арктики — різні види птахів, полярні сови, білі ведмеді, тюлені, песці. Із просуванням на південь ця зона поступово переходить у зону тундри.

Тундра займає величезні простори багаторічної мерзлоти, вкриті болотами. Коротке літо не дозволяє ґрунту повністю відтанути, тому волога, яку не випаровує Сонце через недостатню кількість його тепла, утворила тут безкраї простори боліт. Тундрова рослинність з’являється в Північній півкулі на узбережжі й островах Північного Льодовитого океану та в горах. У Південній півкулі через відсутність для неї відповідних природних умов тундри майже немає. Основна ознака зони тундри — безлісся. Тут ростуть лишайники, карликові дерева, що стеляться по землі (карликова береза, осика та полярна верба). Влітку багато ягід (брусниця, журавлина, морошка), восени — грибів.

Протягом усього року в тундрі мешкають полярні сови, тундрові куріпки, дрібні гризуни лемінги. Качки, гуси, чайки й інші перелітні птахи, які живляться рибою, утворюють на крутих морських скелях колонії — «пташині базари». З великих тварин поширені північні олені, песці та полярні вовки. Взимку, коли тундра перетворюється на снігову пустелю, травоїдні тварини живляться рослинністю, що зберігається під сніговим покривом, а хижаки полюють на травоїдних тварин.

Поступово на південь тундра переходить у лісотундру.

У лісотундрі з’являються дерева — берези, ялини, модрини, згодом вона змінюється тайгою та зоною мішаних лісів.

Лісова зона. Тайга, мішані та широколисті ліси. Температура зими та літа тут більша, ніж у тундрі, кількість опадів сприяють поширенню в зоні тайги порівняно багатої деревної рослинності. Тут ростуть хвойні дерева — модрина, ялина, сосна, а південніше — листяні породи дерев: береза, осика, чагарники та трави; водяться сотні видів копитних, травоїдних тварин, гризунів, птахів: олені, козулі, лосі, зайці, білки, миші, глухарі тощо. Є багато хижаків — рись, вовк, ведмідь, соболь, куниця тощо. Людина змінює природу тайги: вирубує ліси, видобуває корисні копалини, будує міста, дороги, електростанції й інші промислові підприємства, знищує птахів і тварин.

Мішані ліси у Європі знаходяться на Східноєвропейській рівнині та поступово зникають у західному напрямку. В цих лісах поряд із хвойними та дрібнолистими породами ростуть широколисті. Тут уже є рясний трав’яний покрив на дерново-підзолистих ґрунтах, менше поширені болота.

В Азії також є зона мішаних лісів, але вона з’являється тільки в притихоокеанській частині помірного поясу, де ліси ростуть за умов мусонного клімату, їхній склад різноманітніший і відрізняється від лісів у Європі.

Для приатлантичних широколистих лісів характерні бук, дуб, граб, липа, клен. Крім тварин, що живуть у тайзі, тут є кабани, козулі, олені. У Карпатах і Альпах зустрічається бурий ведмідь.

Лісостеп. У лісостепу ділянки лісової рослинності на сірих лісових ґрунтах чергуються зі степовими площами. У степах переважає трав’яниста рослинність. У трав’янистому покриві найбільш поширені різні злаки. Серед тварин переважають гризуни — ховрашки, бабаки, польові миші.

Степи простяглися вузькою смугою через усю територію Євразії та Північної Америки на південь від лісів. Поширені на півдні України. Влітку клімат у степу спекотний і сухий. Взимку випадає мало снігу. Для розвитку дерев бракує вологи, тому рослинність у степу трав’яниста. Незайманий людиною степ особливо красивий навесні. Іриси і тюльпани, маки і дикі півонії перетворюють степ на яскравий різнобарвний килим. До середини літа рослинність висихає і стає бурою. Степи мають найродючіші ґрунти — чорноземи, які нині майже всі розорані.

Пустелі мають найпосушливіший і найжаркіший клімат із усіх природних зон. Температура влітку сягає 50 °С, а в деяких місцях — пустелі Сахара — поверхня розжарюється до 80 °С. Вологи не вистачає, суцільного рослинного покриву немає. Рослини пустель мають глибоке коріння і, щоб менше випаровувалось вологи, тонке, схоже на голки листя. Тут живуть змії, ящірки, земляні зайці. Від пекучого сонця вони рятуються в глибоких норах, на поверхню виходять уночі.

Савани. Чим ближче до екватора, тим більше стає дощів, які випадають тут улітку. Високі трави суцільно вкривають поверхню. А слонова трава взагалі досягає 5 м заввишки. Окремими групами ростуть зонтичні акації та баобаби. Взимку, в сухий сезон, більшість дерев скидає листя, трави висихають, а тварини — зебри, антилопи, жирафи, буйволи, слони — мігрують у пошуках водопою. Серед хижаків тут живуть леви, гепарди, гієни.

Вологі екваторіальні ліси розташовані по обидва боки від екватора — це легені нашої планети, оскільки вони виділяють багато кисню в атмосферу. Клімат тут вологий і жаркий, сприятливий для тисяч порід різних дерев, переплетених ліанами, які утворюють непрохідні хащі. Тут постійне літо, тому на одній гілці дерева можна одночасно побачити квіти, ще зелені та вже стиглі плоди. Від мавп, папуг, інших птахів постійний гамір у верхній частині лісу, що сягає 80 м над поверхнею землі. Внизу тихо, сиро й темно. Лише іноді промайне швидке тіло хижака. У водоймах багато крокодилів, бегемотів та інших тварин.

Людина значно змінила природу практично кожної природної зони. Деякі дикі тварини позбавлені своїх звичних місць проживання та збереглися лише в заповідниках і національних парках.

Зрозуміло, що природні зони змінюються переважно від полюсів до екватора залежно від широти місцевості. Але трапляються винятки, коли на їх розміщення впливають висота місцевості та рельєф, близькість морів та океанів, наявність теплих і холодних течій тощо.

Отже, широтна зональність — це закономірна зміна фізико-географічних процесів, компонентів і комплексів від екватора до полюсів.

Природні комплекси океанів. Природні комплекси океанів складаються з таких компонентів: води з розчиненими в ній хімічними елементами, рослин і тварин, гірських порід і рельєфу дна. У Світовому океані виділяють великі природні комплекси — окремі океани, менші — моря, затоки тощо.

В океані розрізняють також природні комплекси поверхневих шарів води, різних її товщ та океанічного дна.

Всі природні комплекси відчувають на собі величезний вплив людини. Чимало з них вже дуже змінені багатовіковою діяльністю людства. Людина створила нові природні комплекси: поля, сади, міста, парки тощо. Такі природні комплекси називають антропогенними (від грец. антропос — людина).

Вертикальною поясністю називають зміну природних зон у горах. Вона також пов’язана з кількістю тепла та вологи, але кількість і різноманітність поясів залежить від географічного положення гір та їх висоти над рівнем моря. Під час підйому в гори також змінюється клімат, тип ґрунтів, рослинність і тваринний світ. Цікаво, що навіть у спекотних країнах у горах можна зустріти ландшафти тундри та навіть крижаної пустелі. Для того щоб це побачити, доведеться піднятися високо в гори.

Вертикальна поясність у горах

У горах температура повітря знижується на 5-6 градусів на кожний кілометр підйому. Тому на вершині гори висотою 6000 м усе буде вкрите снігом і льодом, хоч біля підніжжя — +25 °С і спекотне літо. Приміром, у тропічних і екваторіальних зонах Анд Південної Америки і в Гімалаях природні комплекси послідовно змінюються від вологих дощових лісів до альпійських лугів і зони вічних льодовиків і снігів.

Не можна сказати, що вертикальна поясність цілком повторює широтні географічні зони, адже в горах і на рівнинах чимало умов, які не повторюються. Зокрема, суто вертикальними поясами є альпійські та субальпійські луки. Найбільше різноманіття вертикальних поясів у районі екватора, наприклад, в Африці на горі Кіліманджаро та в Південній Америці на схилах Анд.

На допомогу учню

Типовий план вивчення материка

1. Географічне положення материка.

2. Історія відкриття, дослідження та засвоєння материка людиною.

3. Особливості рельєфу, географічної будови та розміщення родовищ корисних копалин материка.

4. Клімат і чинники, що його формують. Кліматичні пояси та типи клімату материка.

5. Внутрішні води материка та їх залежність від клімату.

6. Природні зони. Ґрунтово-рослинний покрив і тваринний світ материка.

7. Природні ресурси й охорона природи на материку. Об’єкти природної спадщини ЮНЕСКО на материку.

8. Населення.

9. Найбільші держави та їх характеристика.