Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна
70. РАБ КРАСИ; ГОЛОД: НА ПРИСТАНІ ВИННИЧЕНКА
Символічний зміст новели “Раб краси” В.Винниченка розкривається через портретну характеристику, описи, колористику тощо. Характерними в цьому плані є описи й портрети. Починається новела з портретної характеристики Василя і його дядька Софрона: “Софрон був невеличкий на зріст, жовтий і зморщений, як зівяла груша, а Василь парубок був несміливий, дуже блідий на виду, соромливий і якийсь чудний” [1,352]. Як бачимо, кожне слово вказує на певну деталь: жовтий колір обличчя Софрона- важка праця і тяжке життя, в чомусь нетрадиційне порівняння (“як зівяла груша”) вказує на те, що людина позбавлена всілякої життєвої сили. Поряд із жовтою, широко вживана сіра фарба. Люди на заробітках - “сірі, потомлені”, над містом завжди стоїть “сіре сяйво”. Домінування сірого кольору підкреслює думку про те, що в місті заробітчани не живуть, а животіють… Всі їх болі і страждання віддзеркалюються в очах.
В енциклопедії символів Дж. Купера око розуміється таким чином: “…з одного боку, це містичне… світло, прозріння, знання, розум, …захист, стабільність і цілеспрямованість, але з іншого - обмеження того, що сприймається зором” [3,54].Авторське розуміння цього символу збігається в багатьох аспектах із енциклопедичним визначенням: очі заробітчан із “напруженим чеканням” обмежені певними життєвими умовами, вони - “сліпі”; очі ж Василя передають його світло, цілеспрямованість, прозріння. Вони завжди “журливі” : “Мені од всього сумно, - каже він Катрі. - Не знаю. Сонце заходить - сумно; дощ іде - сумно…” [1,358].
Цей сумний і духовно самотній парубок ніби відірваний від соціуму, від світу реалій. Підкреслюючи неоромантичне в творах В.Винниченка, Леся Українка звертала увагу на цей тип персонажів у творчості письменника: “Людина …залишена в своєму середовищі і разом з ним висунута на перший план так близько, що й середовище перестало вже здаватися фоном, розділившись на рівноцінні, але нерівнозначні постаті” [4,363].
Провідником у світ ірреального є сопілка, на якій грає Василь. Як відомо, сопілка є символом особистості, самотності або й навіть внутрішнього світу людини. Вдаючись до такого прийому як символізм, В.Винниченко намагається створити глибокий портрет персонажа.
Загальним образом у новелі виступає музика. Тим чи іншим чином вона зумовлює кожну дію і вчинок Василя. Треба зазначити, що в творі цей символ має два аспекти: по-перше, вона виступає еквівалентом поняття “життя”; по-друге - вона є “володаркою” душі хлопця. Показовим у цьому плані є кульмінаційний епізод, коли Василь почув серед вулиці музику : “А звуки великими, довгими хвилями лились із саду й плили десь над головою. Здавалось, то саме Життя плило на них. Убране в сміх і сльози, в радість і страждання, з посмішкою ненависті й любові, воно гордо лежало на сих розкішних хвилях і таємниче, пильно дивилось в душу Василеві своїми дужими очима. І душа його, як раб, завмерла й не сміла рухатись. І, повна того самого сміху й сліз, страждання, ненависті й любові, вона росла, давила груди, розпирала череп і билася риданням в горлі…” [1,363-364].
Можна зробити припущення, що образ Василя - це виведений автором образ “протестанта” проти жорстокої дійсності.
З іншого боку, таке зацікавлення долею митця пояснюється власне Винниченковою біографією, зокрема тим, що сам письменник був маляром і цим займався все життя. Автор міг висловити власне бачення ролі й місця митця в тогочасному суспільстві.
Зазначаємо, що зацікавлення такою темою було не поодиноким явищем в літературі. Досить гостро проблему митця ставив у своїй творчості німецький романтик Е.Т.А.Гофман. Так, у романі “Життєві переконання кота Мура”, письменником створений образ музиканта Крейслера - високодуховної, розумної і благородної людини, який протиставляються користолюбним і жадібним оточуючим.
Отже, як бачимо, образ митця, з новели українського письменника, виявляє певну інтертекстуальність до персонажа Е.Т.А. Гофмана. Таке вдале осмислення В.Винниченком проблеми митця і його відносин з оточенням, підкреслював В.Гуменюк : “Проблематика творів В.Винниченка великою мірою визначається характерним для епохи модернізму відчуттям ворожості навколишнього світу до прагнень одиниці і далеко не романтичним усвідомленням її єдності з тим світом, залежності від нього”[2,20].
Отже така паралель з твором німецького романтика є невипадковою. Можна стверджувати, що новела “Раб краси” позначена впливом неоромантизму. Бачимо, що В.Винниченко, як істинний неоромантик, зневажає не сам натовп (робітників, Катрю, дядька Софрона та інших), а той дух, що глибоко вкорінюючись в людях, знищує індивідуальність, стирає її зовсім з людської свідомості. Письменник протиставляє натовпові не героя чи вибрану особистість, а ідеальне суспільство свідомих особистостей, таких як Василь. “Суспільство існує доти тільки, поки в ідеалі є, на думку новоромантика, “надлюдина”, на противагу колишній “людині натовпу”, яка добровільно приносила себе в жертву несвідомим інстинктам недослідженого збірного темного чудовиська маси…” - зазначає Леся Українка, підкреслюючи неоромантичний вплив, що ним позначені твори В.Винниченка[4].
Оповідання “Голод”: троє селян, доведених злиднями до відчаю, намагаються вкрасти на залізниці зерно. Опухлі з голоду “еспорпіятори” потрапляють до рук жандарма та п’яних офіцерів, які вирішили влаштувати собі “розвагу” – і односельці за панські гроші б’ють один одного.
Такі картини – вирок тим, хто знущається і висотує жили з людей, перетворюючи їх на рабів.
Як викривач існуючих соціальних порядків Винниченко в своїй прозі виступає з піднятим забралом. Іноді навіть публіцист тут у ньому бере гору над художником. «Обкрадені, обідрані тими, хто мав силу обідрати, вони йдуть продавати себе, свої сили, своє здоров'я, своє тіло, сором, любов; вони йдуть найматься до ситих, розпутних, ледачих людей, які мають землю, гроші, але які не обробляють сеї землі, бо мають другу роботу: їсти, пити і розпутничать», — це про сільських наймитів-заробітчан («На пристані»)
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України