Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

66. Васильченко «приблуда», «свекор»

Своїми творами радянського часу Васильченко остаточно утвердився як письменник, що пише для дітей. До революції він не був власне дитячим письменником, - писав "про дітей", але не "для дітей". У радянську епоху учні Васильченка стають і прототипами героїв його оповідань, і читачами; у творчість письменника владно й тактовно входить дидактичний струмінь – важлива прикмета дитячої літератури.

Нові риси, зумовлені прагненням письменника показати нове в людських стосунках і в людській психології, відчутні вже в першому його "дитячому" творі радянських часів – оповіданні "Приблуда".

Пригадаймо, що в дореволюційних творах Васильченка образами дітей здебільшого був притаманний, хай і глибоко прихований, але безперечно трагічний смисл, і доля їхня викликала тільки співчуття. Герої оповідання "Приблуда" знають уже про свої можливості, перспективи, і це надає їм впевненості, оптимізму.

Уже спостерігаючи вихованців дитячого будинку, які живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник бачить у їхній психології, в їхніх взаєминах паростки нової моралі. Не можна без хвилювання читати, якою зворушливою увагою і піклуванням оточують діти майбутнього "Моцарта" Мишка, дізнавшись, що цей співучий хлопчик, як і вони, - сирота. Оце почуття колективізму, товариськості стає визначальною рисою маленьких героїв у Васильченкових творах радянського часу.

В оповіданні "Приблуда" якісно інше, порівняно з дореволюційними творами, розв’язання дістала проблема взаємин дітей з педагогами. По-новому письменник ставить у своїх пожовтневих творах і проблему світосприймання дітей. Тепер природні якості юних героїв – радісність, дотепність, кмітливість – не вступають у суперечність з умовами їхнього життя. І Васильченків гумор уже не межує з трагізмом. Оптимістичне звучання, приглушене колись відчуттям безвиході, тепер, у пожовтневих творах, посилюється, свідомо протиставляється мотивам зневіри і розпачу.

Оповідання "Приблуда" своїм художнім рівнем поступається перед іншими шкільними творами Васильченка 20-х років. Але це оповідання цінне для нас тим, що воно поставило в літературі таку нагальну проблему того часу, як ліквідація дитячої безпритульності, і водночас засвідчило якісні видозміни Васильченкового художнього методу.

З м’яким, доброзичливим гумором письменник змальовує образ Василька, який любить “старувати”, тобто серйозно, по-дорослому повчати старших (“Свекор”). За зовнішньо благополучним родинним затишком криється соціальна кривда: не так уже безжурно живеться батькам і старшим братам та сестрі Василька, які з ранку й до ночі важко працюють. Їхнє життя повне всіляких знегод, але вони вміють пожартувати, посміятися.

Хлопчика життєрадісної вдачі, котрий любить пофантазувати і хоче збагнути допитливим дитячим розумом та серцем навколишній світ, бачимо в новелі “Басурмен”. Мати. Сама не дуже богомільна, примушує Семена ревно молитися. А малого зовсім не надять поклони та нудне моління перед іконами. В ньому підсвідомо народжується протест проти бога. Його не лякає і картина “страшного суду”, що висить у хаті.