Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна
5. Неоромантичий характер поезії Лесі Українки
Передусім потрібно звернути увагу на дискусійний простір, в якому перебуває саме проблема походження та інтерпретації неоромантизму, зумовлений актуальними в наш час проблемами його категоріальної приналежності: від генези до способу функціонування в художньому тексті.
Неоромантизм можна визначити як комплекс художніх явищ, який сформувався в останній третині XIX ст. Він генетично пов’язаний з романтизмом початку століття, але містить у собі також елементи реалістичної естетики та деякі риси декадансу [3, 372]. Дослідники такі як: О. Камінчук, О. Ковальова, Я. Поліщук та інші появу такого літературного напряму як неоромантизм тісно пов’язують передусім із драматургічною творчістю Лесі Українки. Але ми не можемо цю художню течію обмежувати лише творами цієї геніальної поетеси, бо неоромантизм є специфічною рисою національного літературного процесу означеного періоду. Аби переконатися в цьому, згадаймо бодай прозову спадщину Ольги Кобилянської (“Царівна”, “Людина” та інші), яка також насичена неоромантичними рисами. І все ж таки неоромантичні концепції найвиразніше проступають саме в творчості Лесі Українки. Мова йде насамперед про такі її яскраві твори, як “Камінний господар”, “У пущі”, “Давня казка”, “Одержима” й інші, де ми можемо простежити за індивідуальним характером персонажів, їхніх діянь і вчинків, які начебто спроектовані актом волі. Саме він, цей акт, є основним мотивом драматичної техніки і характеристичним показником неоромантичних концепцій у драматургії Лесі Українки.
На мою думку, творчість української письменниці має важливе значення, бо саме вона, як свого часу Еміль Золя чи Генрік Ібсен у своїх літературах, помітно видозмінила українську драматургію і театр у бік модерністських спрямувань, насамперед неоромантизму.
З-поміж найяскравіших неоромантичних рис творчості Лесі Українки можна назвати такі:
1. Відсутність поділу персонажів на головних та другорядних. Цей самий поділ відбувався таким чином: з одного боку виступають герої, в серці яких палає якась ідея, мрія, яку вони прагнуть здійснити, а з іншого – персонажі, які нічим не примітні, тобто безликі, бездуховні особистості, які не є взірцями для багатьох, не стануть прикладами для наслідування (в поемах “Давня казка”, “Одержима”);
2. Передбачається утвердження визвольного героїчного духу (в фантастичній казці “Осіння казка” та ін.);
3. Активна перебудова дійсності, де можливо переплетіння двох світів: фантастичного, казкового і реального (в поемі “Давня казка” та ін.);
4. В її творчості простежується не тільки раціональне пізнання, а й містичне, інтуїтивне пізнання, в якому відіграє роль не людський досвід, а прозріння, заглиблення душею в щось невідоме, безкінечне (на прикладі поем “Одержима”, “Камінний господар”);
5. Безлика маса повинна стати громадою безмежного числа особистостей, які будуть об’єднані однією якоюсь метою, у них будуть схожий світогляд, погляди на речі та взаєморозуміння (драматична поема “Роберт Брюс, король шотландський” та ін.);
6. Зовнішні події (також і соціальні) відступають на задній план (на прикладі драматичної поеми “Кассандра”);
7. Простежується звернення письменниці до історії, біблії, міфів, усної народної творчості (на прикладі драматичних поем “Роберт Брюс, король шотландський”, “Самсон”, “Лісова пісня”) та ін.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України