Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна
44. Своєрідність народної говірки та фольклорної образності в нов. М.Ч. (зб. «Парасочка» - «Парасочка», «За мачуху молоденьку», «Інвалідка»)
У другий період творчості Марко Черемшина крім творів про війну написав ряд оповідань на родинно-побутові та любовні теми. Упорядники тритомного видання творів Марка Черемшини (1937) вперше виділили сім новел («Парасочка», «Козак», «Інвалідка», «За мачуху молоденьку», «Зарікайся мід-горівку пити», «Марічку головка болить», «Парубоцька справа») в окремий цикл під назвою «Парасочка». Тон цих оповідань переважно гумористичний. Порівняно із загальною сумною тональністю попередніх творів цикл «Парасочка» відзначається життєрадісністю. Проте гумор, мажорність творів Черемшини на родинно-побутові теми — особливий. У комічні сцени та історії він, як правило, вплітає сумні мотиви, гумор іноді перемежовується з іронією, веселе супроводжується драматичним, а то й трагічним («Інвалідка», «Парубоцька справа», «Марічку головка болить», «Парасочка»). Слід сказати, що сюжет тут стає більш окресленим. Спостерігається поява ледь відчутного пригодницького елемента, хоч про нього треба говорити досить умовно. Найвиразніший він в оповіданні «Марічку головка болить». У цьому творі манера розповіді нагадує манеру Юрія Федьковича. Несподіваною для Черемшини є тут розповідь від першої особи, де оповідач — дійова особа.
Цей цикл можна назвати книгою поем, написаних білим віршем. Відсутність рими компенсується концентрованою гостротою ліричних переживань, багатосторонньою «розгалуженістю» асоціацій, метафоричністю, щедрістю «тропічної мови», метризацією епічної розповіді. Лірична мова циклу — пишна, вишукана, яскраво забарвлена, з підвищеним експресивним тонусом. Поетичний лад циклу визначає лірико-патетична оповідь, що дає можливість передати чарівну красу гуцульської природи, побут, духовну обдарованість народу, його моральну чистоту і благородство. Важливим засобом змалювання героя в циклі є його портрет. Кожний персонаж, навіть епізодичний, скульптурно окреслений, має своє індивідуальне обличчя з акцентованими визначальними рисами. Події, описані в новелах цього циклу, відбуваються в час першої світової війни, або розкривають наслідки її. На відміну від попередніх новел, де переважають туга, горе, смерть, новели «Парасочки» переливаються веселкою сонячних барв, характеризуються життєрадісним мажорним тоном навіть у драматичних моментах. Голос життя – основний мотив циклу новел «Парасочка». Життєствердне, оптимістичне начало народу-трудівника, народу-творця найбільш яскраво проявлялось у родинних відносинах і в коханні. Коломийки обрамляють новелу, створюють живе натхненне тло, поетично наповнюють усю розповідь новел, звучать, як дифірамб безпосередній і чистій поезії, що володіє таємницею пробудження найкращих, найсвятіших почуттів у людській душі.
Гуцульський побут пройнятий особливо високою художністю. Вродливі, енергійні і сміливі гуцули оточують поезією красок її найбуденнішу річ. Письменник цінить кожну, навіть найменшу, деталь, але змалювання побутових картин у нього не є етнографічною самоціллю. Воно суворо підпорядковане основній ідейно-художній тенденції новели і вводиться тільки як необхідний складовий компонент у загальну сюжетну тканину. Черемшинівські герої фізично і морально здорові. Володіючи гострим зором і природно розвиненим поетичним чуттям, вони не можуть бути байдужо-сліпими до справжньої краси. Цим пояснюється «відхилення» від моральних норм Дуця Петрового, безіменних героїв у «Парасочці».
Повної життєвої втіхи не має (та й не домагається) жоден із героїв циклу (про новели інших збірок нема що й говорити). Особиста доля соціально-приниженої дівчини-покритки змусила її використовувати свою вроду як засіб захисту і помсти («Парасочка»). Бажання Калини («Зарікайся мід-горівку пити!..») і Петрихи («Інвалідка») співзвучні з християнською мораллю, а не з «поганським світовідчуттям». Продовжувати рід — найсвятіше призначення жінки і найвищий її обов'язок. І вже ніяк не єднається традиційний гедонізм з Єленкою («За мачуху молоденьку»). Свої новели Черемшина створював, спираючись на невичерпні багатства гуцульського фольклору.
Багато уваги в останній період творчості письменник приділяє зображенню гуцульського побуту. Війна залишила в свідомості людей глибокий слід, створила умови для вчинків, несумісних з поняттями здорової народної моралі (“Парубоцька справа”, “Інвалідка”, “Парасочка”, “Інвалідка”.
