Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

36. Показ розшарування і зубожіння галицького селянства в оповіданні Леся Мартовича «Мужицька смерть».

Оповідання "Мужицька смерть", надруковане І.Франком у "Літературно-науковому віснику" 1898 року, – твір, який завершив становлення сатиричного стилю Л.Мартовича. Опублікувавши це оповідання, Лесь Мартович вперше виступив під повним своїм іменем, оскільки всі попередні його твори виходили під псевдо. Оповідання знаменувало народження видатного прозаїка, майстра соціально-побутового оповідання. В "Мужицькій смерті" зображена жахлива правда мужицького життя і смерті, страшна своєю оголеністю й екстремальністю ситуацій.

За формою та художнім обробленням "Мужицька смерть" - серйозна заявка на повість. Тут охоплена широка сфера селянського побутового життя і світогляду. Впадало в око, що автор покинув форму правильного оповідання, якої він дотримувався в попередніх творах, і відкрив для себе нову наративну форму, яка дозволяла аналізувати, оцінювати і уособлювати елементи суспільства, коли новий моральний принцип насильно вдерся всередину його, рятуючи і виявляючи всі потаємні суспільні хвороби. Прийом спокійної нарації з широким залученням снів, марень, внутрішнього мовлення, нове емоційне забарвлення - все це створило нову, оригінальну художню тональність і впритул наблизило сатирика до засвоєння великої епічної форми - сатиричної повісті.

У центрі твору – Гриць Банат, бідний галицький селянин, його трагічне життя, зубожіння та смерть. З восьми розділів чотири присвячені основній темі – мужицькій смерті. З погляду класичної сюжетної побудови (експозиція, зав'язка, розвиток дії, кульмінація) оповідання не відповідало правилам традиційної композиції, про що йдеться й у листі редакції ЛНВ ("в мене фабула - річ другорядна і що я готовий її розводити не так поодинокими епізодами, але коли хочете, то іншими фабулами"). З перевагою трагічного в творі змінювався і сам зміст, а отже, і способи його відтворення, тому для оповідання і більшості творів Л.Мартовича підходить дефініція – "сатира без сміху". Трагічний зміст оповідання досягається комічною передачею окремих сцен і ситуацій, частина яких насичена глибоким сумом, інші пройняті гіркою іронією, проте всі вони викликають сміх. В одних випадках цей сміх виступає як вияв жалю, співчуття, в інших - як вияв глуму. Поєднання трагічного й гумористичного є особливістю цього оповідання. На грані, де вони перехрещуються, Мартович часто досягає великого художнього ефекту, створюючи картини й образи, що вражають своєю емоційністю. Уміння подавати найсильніші за психологічним напруженням сцени з народного життя в легко сприйманому гумористичному освітленні — це одна з тих рис, що відрізняє його від Стефаника, трагізм у творах якого — суворий і безпощадний. Мартович намагався видобути з душі селянина, крім трагічних, ще й лагідні тони, розкрити всю гаму почуттів і настроїв своїх героїв з народу. Душа письменника була особливо чуйною до світлих, оптимістичних виявів внутрішнього світу трудівника-прикарпатця, світу, затьмареного темнотою, тяжким безпросвітком, крізь який не так легко проривалися ласкаві промені добродушного мужицького гумору.

Основна сюжетна дія починається з третьої частини: до громадської канцелярії — верховної влади на селі — приходять шукати свого права Гриць Банат і лихвар Борух. З розповіді першого з'ясовується пресумна історія, яка врешті призвела Гриця до передчасної смерті, а жінку й дітей прирекла на вічні злидні. Гриць мав борг у банку. Щоб покрити його, позичив у Боруха «сто левів на проценти». За три роки треба було вже повернути лихвареві двісті левів,— звичайно, Гриць не міг заплатити таку суму. Тоді Борух «заінтабулювався на ґрунт» свого боржника, тобто пред'явив претензії на його поле, яке, згідно з буржуазним законом, мав право продати «на ліцитації» (з молотка). Отже, Гриць опинився на краю безодні: віддати борг, що зростає з кожним роком, не має змоги, а Борух напосівся на його ґрунт, значить, на життя, і ніяк не відступається від свого. Гриць — між молотом і ковадлом. Шукає свого «мужицького» права у війта, але той нічим не може допомогти: мужицького «права» нема, а панське — на боці лихваря, що обплутав смертельними сітями свою жертву. Гриць усвідомлює своє безвихідне становище, бачить, що Борух забере за борги землю, пустить його дружину й дітей попід чужі плоти жебракувати.. Ця сцена кульмінаційна у розвитку дії, у розкритті душевної катастрофи Гриця.

Повільне конання Гриця, який помирає тяжкою мужицькою смертю, розтерзаний страшними думами про безрадісну долю своєї родини, Мартович подає на широкому соціальному тлі, підсилюючи похмурими побутовими сценами, вставними епізодами трагічне звучання твору.

Незважаючи на трагізм ситуації, їхні розмови бризкають іскорками дотепного гумору. Обличчя селян час від часу опромінює лагідна посмішка. Вони посміхаються, але тим «мужицьким сміхом, що тільки голос ніби сміється та й губи стягаються до сміху, а по обличчі зовсім не пізнати, що то сміх». У «Мужицькій смерті» Мартович яскраво виявив своє уміння створювати саме такі комічні ситуації, фіксувати саме такий вияв мужицького сміху, що ніби губиться десь у горлі. Цей сміх — сумний, а гумор — трагічний.

Сцену марення Гриця на смертній постелі Мартович увів з метою протиставлення в той час нездійсненної мрії знедоленого селянина про людське життя жахливій дійсності, що охопила його, як спрут, своїми смертельними кліщами. Гриць помирає як пролетар, залишає напризволяще дружину, дітей, помирає не так, як статечна людина, а як бездомний злидар. Мартовича цікавив соціальний, філософський підтекст мужицької смерті, саме такої смерті, яка не має права настати привселюдно, а мусить прийти ніби крадькома від родини, бо вона веде за собою її розорення, зубоження. Тому-то Гриць до самого сконання не признавався, що вмирає, бо відчував, що не мав морального права вмирати.

Характерно, що в таку дуже скорботну сцену, як похорони Гриця, Мартович вводить гумористичні епізоди й деталі, ніби зм’якшуючи ними напруженість ситуації, певною мірою переводячи її в русло буденних побутових обставин, характерних для селянського середовища.

Самобутність письменника виявилася як у постановці теми, так і в її висвітленні. Трагедія смерті селянина в умовах класового розшарування на селі та зубожіння має глибокий соціально-психологічний підтекст, набирає символічного характеру.

Творчість Мартовича початку XX ст. охоплює порівняно короткий історичний проміжок часу. Вона не зазнала такої ідейно-художньої еволюції, що давала б нам підставу виділяти певні періоди в життєво-творчому шляху письменника (такі періоди можна окреслити у Стефаника й Марка Черемшини та інших галицьких і буковинських прозаїків). Тому-то ідейно-художній аналіз спадщини Мартовича початку 900-х pp. вважаємо доцільним вести за тематичними циклами його творів, враховуючи при цьому, цілком зрозуміло, відповідні історичні обставини й хронологічну послідовність написання творів.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.