Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

25. Новели М. Коцюбинського кримського циклу «На камені», «В путах шайтана», «Під мінаретами»

У нарисі «В путах шайтана» (1899) дальше поглиблення соціальності реалістичного малюнка й викриття влади патріархальних звичаїв і забобонів уже досягається перенесенням уваги з селянського життя на ширші кола суспільності: тут виступають і духовні особи, і заможні дівчата-«європейки», і характерна фігура провідника Септара, що засвоїв новітню ідеологію, і вже на цьому фоні – звичайна сільська дівчина Емене. Протест Емене набуває широкого змісту – вона прагне вирватись з-під влади вікових морально-побутових устоїв у якийсь новий світ, уособлений у Септарі і «європейках». Зосереджуючи увагу на руйнуванні старих патріархальних звичаїв татарського села і народженні в ньому паростків нового, Коцюбинський вдається до новаторського способу художнього зображення. У творі майже немає описів, побутових подробиць, широкої характеристики персонажів, розгорнутого традиційного сюжету. Дійсність передається виключно через суб'єктивні враження й почуття персонажа у поєднанні з об'єктивною авторською розповіддю, що характерне для творчості Коцюбинського 900-х років. Пейзаж як елемент традиційного обрамлення часом майже зникає. Зовнішні деталі («сонце стоїть високо, розпечена земля пашить кожною грудочкою») втрачають самостійне значення, цілком підпорядковуючись настроєві. І загальна тональність малюнків природи, і характер її озвучення, і вибір епітетів не лише передають стан Емене, а й умотивовують її інтерес до життя «гяурів», що здається їй вільним, красивим у своїй самостійності, до «європейок», що не ховають обличчя. Септар приваблює її не тільки красою, а й тим, що він подолав патріархальні вірування, не побоявшись прокляття «батьків». Тема забобонів стає, власне, темою їх подолання: не патріархальні закони і звичаї, а «шайтан», що виступає як дух волі, встановлює свою владу.

Твір «На камені» (1902) І. Франко вважав однією з найкоштовніших перлин нашої літератури. Новела вражає пластичністю людських характерів, мальовничістю образів природи. Адже у Коцюбинського навіть звуки інколи мають певне забарвлення: «сріблястий регіт мокрих листочків», «чорна тиша», «золотий усміх» тощо. Сам письменник у нарисі «На крилах пісні» (1895) зазначав, що звуки пісні, які торкалися його вуха, лягали перед ним барвами, малювали йому з дивною яскравістю цілі образи. Новелу «На камені» письменник назвав аквареллю. Це йде від суміжних з літературою мистецтв — малярства й музики. У творі справді переважають живописні образи. Колоритні картини моря і гір, сповнені невтихаючого гомону життя, виразно постають перед уявою читача. «акварель» справді "відзначається м'якістю в передачі кольорів напівекзотичної для українського читача кримської природи, мальовничою образністю в зображенні татарського села, навколишніх гір і яскравою живописністю і музичністю у відтворенні неспокійного хвилювання моря. Хоч уся перша частина твору композиційне виконує роль експозиції, хоч новеліст подав тут широкі пейзажно-жанрові описи, все ж він, як зазначав І. Франко, і до нових, незвичайних тем підходив не як етнограф-обсерватор, а як письменник-психолог, письменник-гуманіст, що свої завдання вбачав у глибокому дослідженні взаємин особистості з соціальним середовищем, у вмотиву­ванні поведінки людини під впливом оточення.

Коцюбинський у творі «На камені» (1902) дає новий – героїчний – варіант сюжету, побудованого на зіткненні усталених звичаїв і цупких забобонів з волею до щастя. Фатьма прагне вирватись з пазурів старого побуту навіть ціною смерті і робить без ніяких вагань найрішучіший крок, сміливість якого, нечувана в татарській оселі, підкреслена самим вибором сімейного стану героїні, – адже вона одружена. Любов до Алі, цілком природна для молодої жінки, є водночас вибухом протесту. І ця рішучість, і втеча через гори, і трагічна загибель героїв, і система тропів («Фатьма йшла попереду — зелена, як весняний кущ»; над кручею «кидалася, як чайка, Фатьма»; Алі, «високий і гнучкий, як молодий кипарис, здавався на тлі неба велетнем»; од його лиця, «блідого й гордого,, била відвага молодого орла») — все надає образам Фатьми та Алі високої поетичності.

Оповідання «Під мінаретами» ніби продовжувало розпочату в попередньому творі тему визволення людини. Коцюбинський, змальовуючи засилля ісламу в духовному житті татар, підводив читача до думки про шкідливість для людини забобонів і передсудів, у якій би формі вони не підносилися. Тому й піднімається молодий, енергійний Рустем на важку, але потрібну боротьбу проти всього реакційного в житті й побуті своїх земляків. Ні вигнання з батьківського дому, ні відхід коханої Мір'єм, ні зненависть засліплених людей не зломлюють його волі. Викриваючи темноту своїх співвітчизників, борючись проти тих «холодних, бездушних, проклятих мурів», які прирекли його народ на відсталість і животіння, Рустем вірить у перемогу нового дня. Але це не означає, що Коцюбинський відмовився від героїко-романтичної настроєності попередніх творів. В центрі оповідання — не любов, не особисті поривання татарських дівчат, жінок і чоловіків, а прогресивно-демократичний рух, що вже починав розгортатися серед татар. І саме в зображенні цього руху виявляється те героїко-романтичне начало, яке є і в оповіданні «Дорогою ціною», і в новелі «На камені», і в першій частині «Fata morgana», хоч його зміст у цих творах різний.

Змальовуючи боротьбу старо-татарської та молодо-татарської партій, письменник приділяє найпильнішу увагу суперечностям у «партії молодих». Якщо купець Джіафер, учитель Абдураїм, аристократ Мустафа, захоплюючись «європейською культурою» і пропагуючи об'єднання усіх національних (зрештою — націоналістичних) сил, виступають як буржуазні «культурники», Рустем, головний герой твору, висуває демократичну програму боротьби проти феодалізму, мракобісся та релігійного мусульманського фанатизму, за духовне звільнення трудящих, за єдність усіх народів у боротьбі за соціальні та національні права. Основний конфлікт оповідання — не лише конфлікт між «старими» і «молодими», хоч він набуває надзвичайної гостроти, а й класовий конфлікт всередині «партії молодих». Купець Джіафер радить Рустемові сміятись з муллів, які в мечетях кленуть його перед народом. Але не буржуа Джіафер, а наймит Бекір по-справжньому підтримує Рустема під час поразки. Образ Бекіра виступає як уособлення єдиної соціальної сили, яка може розбити той мур, що став перед героєм оповідання. Якщо демократ Рустем орієнтуватиметься на трудящі маси, він стане справжнім позитивним героєм нового часу — ось та ідея, яку стверджує письменник в оповіданні.