Відповіді на екзаменаційці питання з дисципліни - Історія Україна

2. Драматургія Лесі Українки. Ідейно-художній аналіз фантастичної драми «Осіння казка».

Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в українській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагальненнями і поетичною красою. Пристрасне заперечення всього ворожого, реакційного, закостенілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розширити права особистості, визволити її від тиску юрби. Творчість поетеси — якісно новий етап у розвитку української драматургії. За своїми ідейно-художніми якостями, рівнем мистецької досконалості вона є одним із найвагоміших здобутків всесвітньої драматургії.

У своїх драматичних творах Леся Українка часто зверталася до сюжетів і так званих «вічних образів», узятих із Біблії і Євангелія, з історії та літератури інших народів. Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів історичного розвитку, відшукувала такі події, які були б співзвучними українській сучасності, що дозволило розширити тематичні обрії нашої драматургії, порушувати злободенні соціально-політичні й морально-етичні проблеми, які хвилювали українське громадянство.

З іменем Лесі Українки пов'язаний і розквіт драматичної поеми в нашій літературі. Цей жанр приваблював письменницю можливістю порушувати гострі суспільно-політичні та морально-етичні проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтернативних поглядів, прихильниками радикальних чи консервативних ідей.

Першим драматичним твором Лесі Українки була п'єса «Блакитна троянда», написана прозою 1896 року. Пізніше поетеса створює драматичні поеми, які на початку XX століття посіли провідне місце в її творчості. До кращих драматичних поем і соціально-філософських драм Лесі Українки належать: «Одержима» (1901), «Осіння казка» (1905), «В катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «У пущі» (1897—1909), «Адвокат Мартіан» (1911), «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913). Три останні становлять її «діамантовий вінець», за влучним висловом М. Рильського.

Фантастична драма, зіткана з алегорій, часто прозорих натяків, діалогів-дискусій і роздумів-недомовленостей, має назву «Осіння казка», символічні образи якої літературознавцями і критиками й досі трактуються по-різному. Незаперечним тут може бути одне: хоч у драмі зображена епоха похмурого Середньовіччя, в ній йдеться про Україну та її народ, що поривався до свободи в умовах віковічного колоніального гноблення, яке виражалось і в формі самодержавства, і в продажності тих, хто міг би становити національну еліту, і у відсутності національної гідності, і в моральному конформізмі, і в духовній обмеженості злюмпенізованого й зденаціоналізованого обивательського прошарку.

Драма складається з чотирьох невеликих за обсягом картин. Перша з них найбільш тяжіє до життєвої вірогідності. Тут ми зустрічаємось з Лицарем, що сидить у темниці, ув'язнений Королем. Лицаря пробуджує од сну голос, що асоціюється з голосом Принцеси — з голосом рідної Вітчизни. Голос цей кличе мужнього юнака-оборонця рятуватись. Все потім виявилось обманом: то була не Принцеса, а проста помивачка Служебка (з виразною волинською говіркою), яка прийшла врятувати Лицаря з в'язниці, вирятувати, безперечно, для себе. Шляхетність служниці теж виявилась ілюзорною: ховаючи в'язня в свинарнику, вона глумиться з нього, набивається в коханки, надіючись на те, що обранець при допомозі хлопів, за права яких так розпинався, здобуде панування й владу (про це дізнаємось в останній — четвертій картині).

Друга і третя частини драми присвячені Принцесі, що сидить у скляній кімнаті на кришталевій горі. З розповідей трьох дівчат — швачки, ткалі і прялі — стає відомо про походження Принцеси: вона колишня пастушка — «босоніжка», яку уподобав Король і тепер хоче одружитися з нею. Принцеса нудить світом, згадуючи звитяжців, що намагалися її порятувати і зірвалися з гори. Вона читає листи від Короля, який обіцяє їй розкіш і славу, і блазня, що пропонує упасти в «свинарське» спокійне болото.

Нарешті у четвертій картині бачимо поразку Лицаря, якому не вдалося теж, як і попередникам, видертись на кришталеву гору, врятувати Принцесу. Закохана у Лицаря Принцеса кидається униз за своїм обранцем. На них накидається випущена з хлівів худоба, яка топче людей. У цей час Будівничий з робітниками штурмують гору. З ними йде Принцеса, покидаючи зневіреного й здеморалізованого Лицаря, який відмовляється від боротьби.

Така коротка фабула фантастичної драми. Не може бути сумніву, що в алегоричних образах кришталевої гори, Короля, худоби, випущеної з хлівів, легко впізнається російське самодержавство з усіма його рудиментами і насильницьким апаратом, брудом чорносотенщини, деспотичною владою монархії, попираниям людських прав і свобод. Більшість критиків прив'язують образи і ситуації драми до певної історичної конкретики — революції 1905 року.

Однак ідейна проблематика твору виходить за межі певної часової площини, визвольна ідея тут набуває узагальнюючого значення, з прозірливою проекцією у майбутнє. Про це зазначав О. Ставицький: «Осінню казку» вірніше було б вважати не відгуком на події 1905 p., а проникливим передбаченням, ще одним свідченням виняткової суспільної чутливості геніальної письменниці»