Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

7. Паризька мирна конференція 1919 р.

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції

Для підготовки мирних договорів із переможеними країнами було ухвалено рішення про скликання мирної конференції. Франція домоглася проведення її у своїй столиці.

18 січня 1919 р. Паризьку мирну конференцію відкрив прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо. У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Великобританія і США. На конференцію не було запрошено представників переможених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна.

Основні питання на конференції вирішувалися на вузьких нарадах великих держав світу: спершу на "раді 9", а з березня 1919 р. — на "раді 4".

Обговорення мирних договорів із переможеними країнами виявило всі протиріччя між основними учасниками переговорів. Якими ж були плани і наміри великих держав?

Франція більше від інших великих держав постраждала у війні. Бойові дії велися на її території. Франція з кредитора перетворилась у боржника. А от головний боржник Франції — Росія анулювала всі свої зобов’язання. Найбільш популярним гаслом у країні було: "Німці за все заплатять!" Пре­м’єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він казав: "У Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. Для здійснення цих намірів остання сподівалася повернути собі Ельзас і Лотарингію, перешкодити об’єднанню Австрії та Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн, передати частину німецьких земель Бельгії, Данії, Польщі і т. д. Це було передбачено ще в таємному договорі між Францією та царською Росією. В цьому документі йшлося і про стягнення з переможеної Німеччини максимально можливих репарацій. Франція претендувала також на частину османської спадщини.

Пропозиції Франції зустріли протидію з боку Англії та США. Виходячи з традиційного принципу «європейської рівноваги», згідно якого морським державам вигідніше підтримувати рвновагу між суперниками на континенті, Англія і США заперечували надмірне ослаблення Німеччини і зміцнення Франції. Клемансо навіть сказав Ллойд-Джорджу: «На наступний день після перемир`я я знайшов у вашому лиці ворога Франції”. – “Ну, що ж, - відповів Ллойд-Джордж. – Хіба це не було завжди нашою традиційною політикою?”.

Ще одним мотивом, яким керувалися Англія і США стосовно Німеччини, було їх прагненням перетворити Німеччину у форпост боротьби проти більшовизму (комунізму).

Щоб Франція відмовилася від значного ослаблення Німеччини, Англія і США пообіцяли, в обмін на цю поступку, договори про взаємодопомогу на випадок німецької агресії.

Великобританія ще до початку мирної конференції досягла головної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем’єр-міністром Д. Ллойд-Джорджем було закріпити вже досягнуте. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. А у визначенні кордонів післявоєнної Європи, на думку Ллойд-Джорджа, слід було виходити з принципу національності й самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою — забезпечення миру через роззброєння і створення Ліги Націй як інструменту миру. Ллойд-Джордж, як і Клемансо, був досвідченим політиком і мав солідну опору в парламенті.

Але не все в Англії складалося оптимістично. Британська імперія втрачала колишню могутність: домініони домоглися більшої самостійності; довелося пообіцяти самоуправління Індії та Ірландії; зі світового кредитора Англія перетворилась у боржника; економіка була послаблена, фінанси й торгівля — дезорганізовані. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеччини, Англія з занепокоєнням спосте­рігала за швидким зростанням могутності флоту США та Японії.

Свої міркування щодо післявоєнного устрою світу англійська делегація виклала в документі, що отримав назву "Послання з Камбре".

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність за роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. складало 192 млрд дол., а в 1920 р. — 489 млрд), країна створила могутню армію і флот. Але всередині країни точилася гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між прихильниками ізоляціонізму і прибічниками активної зовнішньої політики (експансионістами). Ізоляціоністи дотримувалися заповіту першого президента США Дж. Вашингтона, який застерігав американців від втручання у справи Європи.

Події Першої світової війни — тотальна підводна війна, оголошена Німеччиною, яка порушувала принцип вільного судноплавства, загибель мирних американських громадян на потоплених цивільних кораблях — схилили громадську думку до участі США у війні та, відповідно, до рішучої зовнішньої політики.

Президент країни В. Вільсон уважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятувальниками світу і впровадити нові принципи міждержавних стосунків. Своє бачення цих принципів він висловив у "14 пунктах", оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони передбачали:

1) відкриті мирні договори; 2) свободу судноплавства; 3) усунення економічних бар’єрів у торгівлі; 4) встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь; 5) справедливе врегулювання колоніальних питань; 6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати її політичний розвиток і національну політику, вступ до "співтовариства вільних націй"; 7) визволення і відновлення Бельгії; 8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції; 9) уточнення кордонів Італії згідно з національними ознаками; 10) надання автономії народам Австро-Угорщини; 11) визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря; 12) сaмостійне існування турецьких та автономія інонаціональних частин Османської імперії; 13) створення польської держави; 14) утворення Ліги Націй.

Пропозиції Вільсона були близькими тим, хто хотів створити більш справедливий і демократичний порядок, який виключав би повторення світової війни. Але авторитет Вільсона всередині країни було сильно підірвано, коли більшовики оприлюднили таємні угоди країн Антанти, про існування яких Вільсон нічого не знав. З них випливало, що американські солдати воювали за корисливі інтереси європейських держав. Це відразу спричинило зміни в настроях американців, і на виборах до Конгресу 1918 р. республіканці, дотримуючись ізоляціоністського напряму зовнішньої політики, здобули перемогу. А це означало, що Конгрес не ратифікує жодного з мирних договорів, укладених президентом.

2. Підготовка мирного договору

Підготовка мирних договорів формально велася на основі "14 пунктів". З цього випливало, що таємні домовленості не повинні були братися до уваги, одначе вони постійно впливали на вироблення умов післявоєнного устрою світу.

Так, Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти і обіцяли передати їй Південний Тіроль, усе східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, на конференції домагалася цих територій. Але її внесок у перемогу над Центральними державами було поціновано настільки низько, що претензії на ці території визнано безпідставними на тлі значно більшого внеску Сербії, якій і передали узбережжя Адріатики.

Румунія, своєю чергою, наполягала на передачі їй Тран­сільванії, Буковини, Банату з австро-угорської спадщини, обі­цяних їй 1916 р. До того ж вона окупувала Бессарабію. Тільки за активну участь у придушенні Угорської революції їй передали ці території.

Під час обговорення одного з питань конференції. Версаль, Дзеркальний зал

США передовсім були зацікавлені в реалізації принципу вільної торгівлі та мореплавства, а створення Ліги Націй Вільсон уважав інструментом ведення переговорів з інших питань.

Франція наполягала на послабленні Німеччини будь-якими засобами. Англія і США вважали, що надмірне послаблення Німеччини призведе до створення небезпечного вакууму в Європі. Англія розцінювала американську вимогу про вільну торгівлю як виклик своїй морській могутності.

Ці та інші проблеми і спричинили гостру боротьбу на конференції.

3. "Українське питання" на конференції

„Українське питання” на Паризькій мирній конференції не стояло окремим пунктом порядку денного, а виникало в процесі розгляду і визначення кордонів між країнами Східної Європи.

Загарбання Польщею Східної Галичини й Волині не дістало належної оцінки на Паризькій мирній конференції. Не ухваливши формального рішення, керівники Антанти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі, особливо наполягали Франція і США. При цьому вони ігнорували виступи українських представників про природне право українського народу на самовизначення.

З більшим розумінням до вирішення українського питання на Паризькій мирній конференції поставились англійці. Це пов’язують, зокрема, з тим, що радником британського Міні­стерства закордонних справ у справах Галичини був Л. Намієр, родом з України.

25 червня 1919 р. Польща одержала повноваження на окупацію всієї Галичини та введення цивільної адміністрації на цій території. Умовою було забезпечення автономії Галичини, політичної, релігійної та особистої свободи населення.

Тактично гнучку дипломатичну лінію, щоб заволодіти Закарпаттям, проводили президент Чехо-Словаччини Т. Масарик і міністр закордонних справ Е. Бенеш. Свої дії вони узгоджували з західними державами і заручилися підтримкою закарпатської еміграції у США. У січні 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород. 8 травня в Парижі було ухвалено рішення про передачу Карпатської України Чехо-Словаччині. У вересні 1919 р. воно ввійшло до Сен-Жерменського мирного договору.

У столиці Франції обговорювались також питання про долю Північної Буковини та Бессарабії. Їх було відторгнено на користь Румунії. Україна та радянська Росія не визнали законності цих рішень.

Таким чином обговорення „українського питання” на Паризькій мирній конференції виявило незацікавленість великих держав в існуванні незалежної української держави. Це було зумовлено декількома факторами: 1) Україна на конференції була представлена різними урядами, які не завжди координували свої дії; 2) Україна була „заражена” більшовизмом; 3) на українські землі претендували сусідні держави, зокрема, Польща, Румунія та Чехословаччина, які були союзниками країн Антанти; 4) країни Антанти не могли пробачити Україні підписання з державами Четвертного союзу Берестейського миру.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.