Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

61. Економічний розвиток двох суспільних систем. Роль і вплив НТР у повоєнному світі

Друга світова війна кардинально вплинула на економічне становище розвинутих капіталістичних країн. Німеччина, Японія та Італія чекали милості від переможців. Англія і Франція зазнали значних втрат. Матеріальні збитки Франції сягали 21,5 млрд. дол. Чистий прибуток США, що стали арсеналом для країн антигітлерівської коаліції, становив 117 млрд. дол. Саме США, запропонувавши "план Маршалла", стали базою економічного відродження післявоєнної Європи. Американські капітали сприяли закладенню основ майбутньої процвітаючої Західної Європи.

Характерною рисою післявоєнного розвитку капіталістичних країн було те, що він відбувався за законами ринкової економіки, атому з самого початку йому були притаманні конкуренція і безпосередньо пов'язана з нею інтенсифікація виробництва. Водночас у соціалістичних країнах, очолюваних СРСР, економічний розвиток базувався на плановій економіці, внаслідок чого екстенсивність стала єдиним шляхом до тимчасових успіхів, досягнутих надмірними, нічим не виправданими матеріальними витратами. Якщо в перші післявоєнні роки перевага в темпах розвитку за рахунок тотальної мобілізації резервів та ресурсів, досі не задіяних у слаборозвинутих у цілому країнах, що опинилися в системі планової державної економіки, була на боці соціалізму, то у другій половині 50-х - - на початку 60-х років країни з ринковою економікою повністю перехопили ініціативу, стали випереджати країни соціалізму. Після того як можливості екстенсивного розвитку були вичерпані, економіка соціалістичних країн почала пробуксовувати. Пошуки шляхів прискорення виробництва гасилися вірністю догмі й усвідомленням небезпеки, котра, на думку правлячої партійно-державної номенклатури, крилася у відступі від "основ" і в будь-якій модернізації.

Тим часом країни з ринковою економікою успішно запроваджували все, що давало імпульс виробництву, це, своєю чергою, сприяло створенню надійної соціальної сфери, від чого залежали, насамперед, політична стабільність та спокій у державі. Тут варто назвати кілька основних факторів, що сприяли економічному розвитку демократичних країн у післявоєнний період.

Це, насамперед, використання системи державного регулювання. Держава скрізь, раніше чи пізніше, переставала фати роль нічного сторожа. Щоб не допустити кризових явищ, унаслідок яких відбувалася руйнація продуктивних сил і виникала політична та соціальна напруженість, держава вдається до економічних та соціальних заходів, покликаних стимулювати виробництво, контролювати його стан через банківську ставку, податкову систему, замовлення, величину платні, робочого тижня тощо. Регулювання вийшло за межі внутрішньої політики, стало міжнародним явищем. Так, найболючіші питання економічних взаємовідносин, господарського життя світу в цілому стали вирішуватися на щорічних зустрічах керівників великої "сімки" (США, Англія, Канада, Німеччина, Франція, Італія, Японія). Унаслідок реалізації комплексу всіх згаданих заходів, внутрішнього і зовнішнього порядку, кризові явища 1973— 1975, 1980—1982 pp. не мали таких згубних наслідків, як світова економічна криза 1929—1933 pp., хоча сучасні масштаби виробництва набагато більші за тодішні. Проте державне регулювання, обґрунтоване в 20—30-х роках англійським економістом Джоном Мейнардом Кейнсом, теж не є універсальним засобом благополучної економіки. Післявоєнне захоплення під тиском лівих націоналізацією економіки ускладнило економічні проблеми в Англії та Франції. Державна економіка виявилася малорухливою і неефективною, внаслідок чого з 80-х років у цих країнах здійснюється реприватизація1, що сприяло поліпшенню економічної кон'юнктури. Однак ніде в розвинутих країнах немає однотипної економіки. Йдеться лише про дотримання таких пропорцій між державним і приватним сектором, які не обмежували б свободу ринкової економіки.

Отже, першим фактором, що позитивно вплинув на економіку капіталістичних країн, стало застосування у міжнародних масштабах регулюючого чинника, що підтверджується створенням у 1946 р. першої світової валютної системи — Бреттон-Вудської. Ішлося, насамперед, про встановлення золотодоларового стандарту. Американський долар став світовими грішми й обмінювався по курсу 35 доларів за одну тройську унцію золота (31,1 г). Долар, таким чином, став ключовою валютою, засобом розрахунків у системі міжнародного платіжного обігу, а також основною резервною валютою, тобто виконував функцію нагромадження. Бреттон-Вудська валютна система проіснувала до 1971 р. Причини її краху комплексні: валютні лихоманки 60-х років, валютна та енергетична криза початку 70-х, поява трьох центрів економічної сили, тривога правлячих кіл США за вичерпання золотого запасу (в 1948 р. золотий запас США становив 21 686 т, а в 1970 р. — лише 9839 т).

Нова світова валютна система, що прийшла на зміну Бреттон-Вудській, — Ямайська — остаточно сформувалася у 1978 р. В її основі — ринковий, плаваючий курс валют, у тому числі й долара, відносно золота. В Ямайській системі відбулося вирівнювання ролі твердих валют. Поряд з доларом у світі успішно функціонували і користувалися довір'ям німецька марка, японська єна, французький франк тощо, тобто гроші, за якими стояла потужна і стабільна економіка. Не втратив ваги й долар, хоча його монополія закінчилась. І це логічно. США перестали бути єдиним центром економічної сили у світі.

Другим фактором була реалізація інтеграційних тенденцій, які стали виразно проявлятися в Європі ще за довоєнних часів. Нинішній Євросоюз, що об'єднує 15 країн, — своєрідний прообраз майбутнього світового співтовариства. Досвід засвідчує: чим структурнішою і розвиненішою стане економічна інтеграція, тим менше ризику та небезпеки конфліктів. Однак життя переконує, що прагнення до інтеграції там, де для цього ще не склалися необхідні умови (високий рівень економічного розвитку, усталена демократія як норма суспільного життя, відсутність політичних амбіцій тощо), приречені на невдачу.

Третім фактором, мабуть найважливішим, що впливав на всі сфери суспільного життя, стала науково-технічна революція (НТР). Три великі винаходи минулого століття створили базу сучасного виробництва: ядерний реактор (1942), транзистор (1948), лазер (1960). Наприкінці 50-х — на початку 60-х років розпочався новий етап НТР. Особливо швидко розвивалися хімія та хімічні технології, атомна промисловість, космонавтика. НТР викликала разючі зміни у виробництві, сфері праці, соціальній структурі суспільства. Найкращі результати дала НТР у країнах з розвинутою економікою. Науково-технічну революцію спричинила насамперед конкуренція — головний двигун розвитку виробництва в умовах економічної свободи. Саме в розвинутих країнах НТР стала могутнім чинником прискорення виробництва, структурної перебудови в напрямі створення пріоритетних галузей, які визначають обличчя сучасної економіки. Свідченням цього можна вважати той факт, що НТР у тоталітарних країнах, де виробник не був заінтересований у результатах своєї праці, новації планово "проштовхувались" лише у військове виробництво або ж те, що мало демонструвати "переваги соціалізму" (космос). З цією метою у закритих секретних містечках створювалися штучні острови високої заохочувальної зарплати і достатку, куди спрямовувалися великі бюджетні асигнування. Воєнні та політичні мотиви у підході до НТР переважали над економічними та соціальними потребами. НТР, таким чином, стала основним мірилом спроможності обох систем, показником їхньої життєвості. Якщо капіталістична система сповна використала досягнення НТР, то нездатність соціалізму скористатися науково-технічним прогресом виявилася очевидною.

НТР сприяла прискоренню темпів виробництва взагалі, і цивілізаційної зрілості суспільства зокрема. Так, за 50 післявоєнних років азійцям удалося досягти того, на що Заходові довелося витратити кілька століть. На базі НТР швидко розвивалися новітні галузі промисловості (виробництво пластмас, електронно-обчислювальної техніки, ракетобудування). Почали використовуватися нові види енергії — атомна, плазмова, сонячна. Докорінні зміни відбулися і в традиційних галузях: металургійній, машинобудівній, текстильній. Виник новий елемент продуктивних сил — керуючі машини, пристрої, що давали можливість автоматизувати виробництво. Компанії, що виробляли новинки, збагачувались. Хто не приділяв увагу модернізації, не використовував нові технології — відставав і залишався позаду не тільки в економіці.

НТР спричинила "зелену революцію" у сільському господарстві. Використання високоякісних мінеральних добрив, хімічних та біологічних засобів боротьби із шкідниками та бур'янами, стимуляторів росту, виведення високоврожайних сортів рослин та ефективних порід тварин зняли проблему харчування у багатьох країнах світу.

Унаслідок НТР значні зміни відбулися і в соціальній сфері суспільства. Чим масштабніше впроваджувались її досягнення, тим швидше зростав рівень життя населення. І це аж ніяк не залежало від наявності природних ресурсів. Яскравим прикладом тут може слугувати досить бідна на мінеральну сировину Японія.

НТР змінила характер трудової діяльності людини. Зросли роль творчих управлінських та контролюючих функцій, вимоги до освітнього цензу людини. Сучасне виробництво споживає дедалі менше простої фізичної сили, надаючи перевагу інтелекту. Зменшується кількість і роль "синіх комірців", зростає вага і значення "білих комірців". Упродовж останніх 25 років спостерігається скорочення частки зайнятих в обробній промисловості — "деіндустріалізація". Вона стала наслідком успішного економічного розвитку і підвищення життєвого рівня людей. Водночас зростала зайнятість у сфері послуг.

У 70-х роках розпочався новий етап НТР, який триває й понині. Він характеризується подальшим зрощенням науки та виробництва, прискоренням науково-технічних перетворень, використанням найновіших досягнень науково-технічної думки у військових (надточна зброя) та мирних цілях (системи телекомунікації, нові матеріали та біотехнологія, що являє собою сукупність методів, які використовують живі організми і біопроцеси для виробництва цінних для народного господарства продуктів — кормових дріжджів, ферментів тощо). Універсальним стало використання мікроелектроніки та мікропроцесорів. Однак людина в умовах НТР не загубилася, а, навпаки, стала центром останньої, основною продуктивною силою прискорення самої НТР та суб'єктом, що виграє від розвитку науково-технічного прогресу.

Свідченням того, наскільки пов'язані між собою фактори регулюючої ролі держави та НТР у капіталістичному суспільстві, може слугувати такий приклад. Коли на початку 70-х років на Заході вибухнула енергетична криза, то держава мобілізувала фінансові ресурси і розробила програми, а НТР підказала практичні шляхи вирішення проблеми — - через АЕС, нетрадиційні види палива.

Однак слід однозначно зауважити, що широке запровадження досягнень науки і техніки можливе лише за умов ринкової економіки, економічної та політичної свободи.

Характерною прикметою світової економіки є її глобалізація. Після краху комунізму у Східній Європі дедалі більше країн включається в систему світо господарських зв'язків. Один із найвідоміших сьогодні американських спеціалістів у галузі світової економіки проф. Лестер Туроу писав із цього приводу: "У 90-ті роки стало зрозумілим, що людство уже володіє всіма технологіями в галузі комунікацій і транспорту, які тільки необхідні для формування повною мірою глобальної економіки. Товари можуть створюватися у будь-якому місці світу залежно від того, де їх виробництво обійдеться дешевше, і збуватися там, де їх вдасться продати за найвищою ціною. Національні економіки замінюються глобальним господарством". Учений вважає, що основними силами, які викликали зміни, "стали крах комунізму і поява технологій, які роблять можливим становлення глобальної господарської системи". Глобалізація виявляється у стандартизації технології, діяльності фінансових інститутів, національної статистики, у боротьбі із забрудненням довкілля. Стандарт поширюється також на освіту і культуру. Запроваджується уніфікація вимог до податкової політики та політики зайнятості. Посилюється також глобалізація економічних зв'язків. У 1980 р. інвестиції у Східну Азію сягали 1,3 млрд. дол., а в 1994 — 42,7 млрд. дол. Водночас близько половини населення країн, що розвиваються, живуть у замкнутій економіці, відірвані від руху капіталу, міжнародного економічного обміну. Глобалізація, таким чином, ще не стала глобальною і наштовхується, як показали події грудня 1999 р. в Сіетлі (США), січня 2000 р. в Давосі (Швейцарія), липня 2001 р. в Генуї (Італія), на значний опір, особливо з боку населення слаборозвинутих країн, яке вважає, що вона призводить до використання капіталів не там, де вони потрібні в першу чергу. Однак реальність підтверджує рух світової економіки в напрямі глобалізації. Уже сьогодні її інфраструктуру складають такі міжнародні організації, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), ФАО (Продовольча і сільськогосподарська організація ООН), МОП (Міжнародна організація праці), СОТ (Світова організація торгівлі), "Велика сімка", регіональні організації (близько 60), багатонаціональні корпорації (близько 60 тис), інституційні інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії), неурядові організації (рух "зелених", "лікарі без кордонів" і т. ін.), великі міста (Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Франкфурт, Париж), окремі індивіди (наукові працівники, університетські професори, артисти, видатні підприємці на зразок Б. Гейтса).

Примітною ознакою 90-х років став приватизаційний процес у багатьох країнах, у тому числі й розвинутих, що є показником прагнення зробити економіку більш ефективною. Лише з 1988 по 1997 р. урядами від приватизації отримано 242 млрд. дол.

Водночас у 90-х роках видозмінювалася регулююча функція держави. Зокрема, спостерігався відхід від норм та принципів кейнсіанства. Держава з учасника економічного зростання трансформується в гаранта основ законності, політичної стабільності та макроекономічної обстановки, соціального забезпечення та освіти, захисту довкілля.

Не менш важливим є також розширення соціальної сфери. На перше місце вийшли проблеми людського капіталу, зростання ролі моральних цінностей. Та й самі економічні успіхи стали наслідком великих зусиль у соціальній сфері, охороні здоров'я, створенні здорового клімату в суспільстві.

Важливу роль у становленні світової економіки як єдиної системи відіграють міжнародні організації, особливо такі, як ГАТТ, МБРР, МВФ, ЄБРР тощо. Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ) створена в 1947 р. її діяльність спрямована на регулювання світової торгівлі, зниження митних та інших бар'єрів. Діяльність Міжнародного валютного фонду, створеного у 1944 p., має за мету підтримку валютних курсів. З 1944 р. функціонує Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який опікується питаннями надання позик тим чи іншим країнам з метою їхнього подальшого розвитку чи виходу з економічної кризи. У 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) для обслуговування посткомуністичних країн Східної Європи. Водночас з розширенням традиційних економічних зв'язків (торгівля, інвестиції капіталів) з'явилися нові транснаціональні компанії, спільні підприємства, спільні наукові проекти тощо.

Кардинальні зміни, що відбулися в економіці та суспільстві унаслідок процесу поглиблення НТР та краху комуністичної системи у Східній Європі, дають можливість зазирнути в майбутнє сучасного виробництва. Цілком очевидно, що процеси, які мають місце уже сьогодні — проникнення мікроелектроніки в усі сфери життя, диверсифікація виробництва, — будуть поглиблюватися. Триватиме формування міжнародної економічної системи як єдиного цілого, в якому національні економічні комплекси виступатимуть обов'язковими і необхідними елементами виробництва. Розгортатиметься суперництво за заповнення ніш світового ринку. Висока конкурентоспроможність для національних економік стане єдиним пропуском на світовий ринок до цих ніш. Хід конкурентної боротьби визначатиметься тим, хто володіє базисними технологіями, інакше кажучи, тим, хто вироблятиме й постачатиме найважливіші елементи всіх виробництв і технологій (наприклад, логічні чіпи, мікропроцесори, програмні продукти). Виграватиме в цій конкурентній боротьбі той, хто матиме, таким чином, високотехнологічні виробництва. А тому основою структурної політики має стати підтримка високотехнологічних галузей та науково-дослідних і дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР).

Ситуація на світовому ринку загострюється також у зв'язку з появою нових конкурентів з Центральної та Східної Європи, перевагою яких є низькі ціни на робочу силу.

З крахом тоталітаризму і виходом на світовий ринок нових держав конкуренція у світі ще більше загостриться, спонукання до новацій стануть ще сильнішими, і дослідницька робота та її практичне втілення у системі НТР поглибляться і глобалізуються. А тому регулюючі дії з боку міжнародних структур ООН будуть украй необхідними, щоб не допустити дублювання в тих чи інших напрямах, розпорошення сил і засобів. Об'єктивно цьому сприятиме глобалізація виробництва, основана на інтернаціоналізації господарських зв'язків, комп'ютеризації та інтернетизації економіки. Уже сьогодні з'явилися компанії, у яких дослідження проводяться у Німеччині, проектування у Норвегії, складові частини надходять з Тайваню, а монтажні роботи здійснюються у Південній Кореї. Усі зв'язки забезпечуються через Інтернет.