Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

59. Країни ПІВНІЧНОЇ Європи 1945-2002

Данія, Норвегія, Швеція — королівства, Фінляндія - республіка. У країн Північної Європи - багато спільного Однак Друга світова війна роз'єднала їх, і вони опинилися в різних таборах. Данія та Норвегія в числі перших стали об'єктами німецької агресії та окупації, Фінляндія у війні виступила на боці фашистської Німеччини, Швеції вдалося зберегти свій традиційний нейтралітет. Вибір долі в період війни для трьох перших країн не був самостійним. У світовій війні великих держав Північна Європа стала ареною військових змагань та політичних ігор.

За роки війни Данія втратила 5 тис. чол., а її збитки склали 8 млрд. крон Втрати Норвегії виявилися ще більшими — 10 тис чол. і 21 млрд. крон. У Фінляндії, змушеної воювати на боці фашистської Німеччини (Радянський Союз, який розв'язав у 1939 р. війну з метою поглинути Фінляндію, Тим самим штовхнув її на військовий союз із Третім рейхом), промислове виробництво за роки війни скоротилося на 17 %, а сільськогосподарське - на всі 30 %. Водночас Швеція вигідно торгувала з воюючими сторонами Кожен третій німецький танк був виготовлений із шведської залізної руди.

Політичний та економічний розвиток у перші повоєнні роки

Загальне післявоєнне полівіння європейського політичного клімату охопило і країни Північної Європи. Тут лівоцентристські сили на чолі з соціал-демократами не тільки прийшли до влади, а й на тривалий час утвердилися в керівництві північно-європейських держав, що дало їм можливість визначати політичні та соціальні процеси, пов'язані з утвердженням і розвитком демократії, як основного принципу соціального, політичного та правового розвитку.

Першочерговим завданням для Данії, Норвегії та Фінляндії після війни була відбудова народного господарства, для Швеції — зберегти економічні темпи періоду кон'юнктури за часів війни. Економічному розвиткові Данії та Норвегії сприяв "план Маршалла", до якого вони приєдналися в 1948 р. Атлантична солідарність привела ці країни в 1949 р. до НАТО. Шведський уряд, вірний принципові нейтралітету, якого Швеція дотримується уже близько 180 років, заявив, що він здійснюватиме політику "вільну від союзів", проте "план Маршалла" прийняв, справедливо убачаючи в ньому могутній фінансовий та технологічний важіль прискорення економічного розвитку. Фінляндія, північна сусідка Радянського Союзу, змушена нести тягар поразок у війнах з СРСР, пішла по лінії "Паасіківі—Кекконена" (президенти Фінляндії: Ю. К. Паасіківі, 1948—1956 pp., У. К. Кекконен, 1956—1982 pp.), лінії відособлення капіталістичної Фінляндії від демократичного Заходу і зближення з СРСР в обмін на залишення за нею права на суспільний вибір та незалежність. Для радянського керівництва "добросусідські відносини" з Фінляндією стали в ідеологічній війні із Заходом еталоном пропаганди мирного співіснування країн з різними системами, прикладом політики "фінляндизації", тобто визнання Заходом легітимності внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, навіть деякого підігравання їй. Лінія "Паасіківі—Кекконена" дістала практичне втілення в радянсько-фінляндському договорі про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу (підписаний у 1948 p.), що містив ряд негативних моментів для Фінляндії (вона не могла прийняти "план Маршалла", стати членом НАТО тощо). Натомість Фінляндія здобула величезний радянський ринок, на якому високоякісні товари фінських фірм не мали конкурентів. Водночас Фінляндія дістала можливість купувати дешеву радянську сировину та енергоносії і сповна використала переваги ринкової економіки для швидкого господарського розвитку. Внаслідок цього капіталістична Фінляндія невдовзі стала процвітаючою країною, набагато випередивши прибалтійські радянські союзні республіки, які до війни були економічно більш розвинуті. До того ж СРСР зменшив, а відтак зовсім анулював репарації з Фінляндії.

Економічний бум та політичний розвиток 50—60-х років

Для економіки північноєвропейських країн 50—60-ті роки були сприятливими. Данія у цей період стала промислово-аграрною країною. У 60-ті роки обсяг її промислового виробництва збільшився у два рази. Особливо швидко розвивалися такі галузі, як електроніка, суднобудування, фармацевтика тощо. Високопродуктивним стало сільське господарство. За експортом свинини, тваринного масла, сиру Данія посідає одне з перших місць у світі.

Так само розвивалася господарська ситуація і в Норвегії. Особливо інтенсивно нарощувала обсяги виробництва традиційна галузь — суднобудування. Норвегія стала однією з найбільших морських держав світу. У I960 р. тоннаж торговельного флоту країни у два рази пере ви шив довоєнний рівень, і за цим показником вона посіла третє місце у світі після США та Великої Британії. У Норвегії широко застосовувалася система державного регулювання.

У політичному житті країни домінувала Норвезька робітнича партія, заснована у 1887 p., котра у своїй діяльності керувалася принципами соціал-демократії. Зростання економіки сприяло нагромадженню соціальних фондів, призначених здійснювати різноманітні виплати трудящим. У 1962 р. запроваджено пенсії за вислугу років. У 1965 р. норвезький стортинг (парламент) спеціальним законом увів місячну оплачувану відпустку для всіх категорій представників найманої праці. У 1961—1966 pp. витрати на соціальне страхування взяла на себе держава. У 1967 р. пенсії за вислугу років поширилися на всі категорії трудящих, а з 1970 р. почали здійснюватися виплати на кожну дитину віком до 26 років. Такою була хроніка становлення норвезької соціальної політики. Усе це відбувалося в обстановці консенсусу між підприємцями та найманою робочою силою. Проте найбільших успіхів у соціальному плані було досягнуто в повоєнні роки у Швеції. Знову ж таки, завдяки економічним успіхам. Порівняно з 1950 р. валовий продукту Швеції станом на 1960 р. зріс на 46 %. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років у країні спостерігався економічний бум.

Паралельно з цим відбувалося становлення тієї соціальної політики, яку сьогодні вважають зразковою, на яку рівняються. У 50-ті роки реальна заробітна плата виросла на 35 %. Протягом 60-х років почасова оплата підвищилася у два рази. У 1955 р. було запроваджене загальнообов'язкове медичне страхування та регулювання пенсій з урахуванням цін та інфляції. У 1963 р. встановлено 40-годинний робочий тиждень. Починаючи з січня 1964 р. більш як удвоє зросли компенсаційні виплати на квартплату низькооплачуваним сім'ям з дітьми. У 1968 р. на 38 % збільшено пенсії. Водночас вводився податок на нерухомість розміром у 100 тис. крон. Усі ці заходи сприяли підвищенню авторитету соціал-демократичного уряду. Хоча у зовнішній політиці Швеція продовжувала дотримуватися нейтралітету, вона брала активну участь у діяльності багатьох європейських та регіональних організацій, що сприяло розвиткові торгово-економічних та інших зв'язків країни. Швеція стала повноправним членом низки економічних та правових організацій країн Західної Європи — Європейської Ради, Європейського платіжного союзу, Європейського об'єднання вугілля і сталі. Щоправда, Швеція обмежувала свою участь у цих організаціях, а також у створеній в 1952 р. Північній Раді лише економічними та культурними питаннями. Водночас вона підтримувала на високому рівні свою обороноздатність, завжди була готова дати відсіч агресорові, направляла підрозділи своїх військ у розпорядження ООН для виконання миротворчих функцій у багатьох районах планети.

Економічне піднесення переживала також Фінляндія. Валовий національний продукт починаючи з 1950 р. збільшувався у середньому на 7 %. Як і інші скандинавські країни, вона досягла неабияких успіхів у соціальній сфері. Розвиваючи свої зв'язки з СРСР, Фінляндія водночас розширювала стосунки із західноєвропейськими країнами. А в травні 1963 р. відомий державний і політичний діяч, президент Фінляндії Урхо Кекконен, висунув ідею проголошення Північної Європи зоною вільною від ядерної зброї.

Країни Північної Європи в 70-ті роки. Економічні труднощі та політичні метаморфози

Погіршення економічної кон'юнктури у світі не обминуло також країни Північної Європи. У Данії, Швеції, Фінляндії сповільнилися темпи економічного розвитку, що спонукало керівництво цих країн до активного пошуку виходу із складного становища.

Урядові заходи в Данії звелися до підвищення непрямих податків і запровадження високих тарифів на імпорт. Водночас були скасовані дотації на сільськогосподарську продукцію з метою вирівнювання цін, що призвело до їх зростання. 1 січня 1973 р. Данія стала членом "Спільного ринку".

У Швеції промислове виробництво скоротилося в 1975— 1977 pp. на 8,5 %. Намагаючись виправити економічне становище, риксдаг (парламент) у 1971 р. прийняв закон про представництво робітників і службовців у правліннях підприємств, про охорону праці і гарантії зайнятості.

У 1975 р. парламент Швеції прийняв нову конституцію, відповідно до якої виший законодавчий орган — однопалатний риксдаг — у кількості 349 депутатів обирається на основі вільних, таємних і прямих виборів строком на три роки (з 1994 р. депутатський мандат продовжено до чотирьох років). У конституції записані основні права та обов'язки громадян, гарантується недоторканність приватної власності. Правом голосу наділені усі громадяни, яким виповнилося 18 років. Політичні партії можуть бути представленими в парламенті, якщо вони набрали не менше 4 % голосів. Риксдаг призначає і звільняє прем'єр-міністра. Главою держави є король. Фактично позбавлений політичної влади, він, однак, виконує одну важливу функцію: в разі потреби розпускає риксдаг і призначає нові вибори. У 1973 р. королем Швеції став Карл XVI Густав. Згідно з новим законом (1976) король сплачує податки і звітується за використання бюджетних засобів (близько 100 млн крон на рік).

У другій половині 70-х років, унаслідок економічних труднощів, Швеція здійснювала політику "затягування пасків", що супроводжувалася девальвацією крони, підвищенням податків, ліквідацією відрахувань підприємців на

соціальні потреби. І хоча ціни на внутрішньому ринку виросли, соціальні завоювання, хай і не повною мірою, були збережені. Ці непопулярні заходи здійснив уряд Турбйорна Фельдина, сформований парламентською більшістю після виборів 19 вересня 1976 р. До його складу увійшли представники трьох буржуазних партій: Партії центру, Поміркованої коаліційної партії та Народної партії. Соціал-демократична партія Швеції, яка незмінно перебувала при владі з 1932 p., перейшла в опозицію. Відставка соціал-демократів була зумовлена, в першу чергу, економічними труднощами та неможливістю здійснити обіцяні народові соціальні реформи. Новому урядові вдалося виправити перекоси в економічній і соціальній сферах, стабілізувати ситуацію в економіці.

У 1982 р. до влади знову повернулися соціал-демократи. Крісло прем'єр-міністра зайняв Улоф Пальме.

У зовнішній політиці Швеція підтримувала курс на ослаблення міжнародної напруженості. У 1972 р. вона підписала угоду з Європейським економічним співтовариством про створення "зони вільної торгівлі промисловими товарами". У Фінляндії, незважаючи на збільшення притоку енерго-спровинних ресурсів з СРСР (у 1974 р. Фінляндія почала отримувати від цього сусіда природний газ), також відбувалося сповільнення темпів економічного розвитку. Особливо болісним було скорочення виробництва в головній галузі фінської економіки — деревообробній промисловості, де падіння з 1975 р. становило 24 %. У 1976—1977 pp. фінська економіка переживала фазу депресії. її активність багато в чому залежала від радянських замовлень, особливо в галузі суднобудування. Таким чином, стагнація "народного господарства" СРСР, що проявилася ще в 70-ті роки, не могла не позначитися на економіці Фінляндії, орієнтованій на радянський ринок.

У 70-ті роки Фінляндія, як позаблокова країна, перебувала в центрі міжнародного життя. 1 серпня 1975 р. в Хельсінкі було підписано Заключний акт з безпеки та співробітництва в Європі, а столиця Суомі (так фіни називають свою країну) перетворилася на один із центрів діалогу "Схід — Захід".

Серед країн Північної Європи в найкращому становищі в 70-х роках була Норвегія. За величиною валового національного доходу на душу населення вона посідала третє місце в

Європі (після Швейцарії та Швеції). Стабілізуючу роль для Норвегії мав видобуток нафти з дна Північного моря. У 1975 р. Норвегія увійшла до числа країн — нафтових експортерів. Економічний спад 70-х років, що, як відомо, був пов'язаний, насамперед, з енергетичною кризою, Норвегію зачепив мало. В усіх країнах Північної Європи, як і раніше, спостерігався прогрес у сфері поглиблення демократії, розширення свобод і прав особи.

Політичний та економічний розвиток країн Північної Європи у 80-ті роки. "Шведський соціалізм". На початку 80-х років усі країни Північної Європи переживали кризу, спад виробництва, застій. Загальним явищем стали банкрутства. Атому заходи "жорсткої економії" застосовувались повсюдно. Проте вже з 1983 р. економічне піднесення охопило всі країни регіону.

Країни Північної Європи характеризувалися високопродуктивною соціальною економікою і адекватно високим життєвим рівнем, а також не менш високим рівнем розвитку демократії. І це попри далеко не ідеальні кліматичні умови та бідність природних ресурсів. У чому ж причини цього феномена? Найбільш яскраво це видно на прикладі Швеції. Основний чинник успіху — це розумне використання елементів ринкової економіки. Головне, вважають шведи, дозволити ринковим силам вільно виробляти матеріальні блага та цінності, а державі якомога рівномірніше розподіляти багатство, створене за умов приватної власності. Суть "шведської моделі" — поєднання динамічного ринку з досягненням соціальних цілей. Ця теза, що дістала назву "функціонального соціалізму", сформувалася ще на початку 30-х років. Смисл її простий: щоб було що розподіляти, треба раціонально використати найбільш ефективний шлях до створення національного багатства. Головні ознаки цього шляху — приватна власність та вільна ринкова економіка. Звичайно, у Швеції, як і в інших демократичних країнах, є різні форми власності, однак приватна займає панівне становище і становить 90 % усього національного багатства. І про це не слід забувати, аналізуючи причини успіху так званого "шведського соціалізму".

У Швеції не прийнято керувати. У 14 міністерствах Швеції 2000 експертів, завдання яких полягає у тому, щоб вивчати стан справ і давати рекомендації економіці, фінансам, торгівлі тощо. їм допомагають організації типу "Експериментальна група для вивчення економіки" та ін. Свої міркування вони надсилають усім заінтересованим організаціям для детального розгляду. Одна з важливих особливостей цих досліджень — прагнення зберегти творчу ініціативу за певного втручання держави в економіку. Як бачимо, організація економічного життя країни поставлена на солідну наукову основу.

Стабільність економіки базується на трьох китах:

· прогнозування економічної рівноваги на найближчу перспективу (тенденції у сфері зайнятості, темпи росту інфляції і стан зовнішнього та внутрішнього платіжних балансів);

· контроль за капіталовкладеннями, їх цілями та обсягами;

· розподіл ресурсів серед населення, вирівнювання можливостей кожної людини.

Шведи, дотримуючись універсальних загальнолюдських законів, порушення яких — дорога у глухий кут, зуміли створити суспільство благополуччя. Рівень життя у Швеції — один з найвищих у світі. За цим показником Швеція посідає шосте місце у світі, а за рівномірністю розподілу доходів усередині країни — перше. Союз фермерів з лихвою забезпечує всіма необхідними продуктами країну. Держава через комуни покриває квартплату, якщо вона надто обтяжує бюджет шведської сім'ї, на кожну дитину до 16 років виплачується близько 5000 крон на рік, а тим, хто має лише одного з батьків, — ще більше. Кожен член суспільства має високий юридичний, соціальний і побутовий захист. З іншого боку, швед не ремствує на високі податки. Допомогти ближньому, тому, кому не повезло, стало загальноприйнятим правилом. Високий гуманізм — прекрасна нагорода за багаторічне формування національного менталітету. До страйків шведи, як і інші північно європейці, вдаються лише у крайніх випадках. У Швеції досить поширені кооперативи, в яких панує дух свободи і демократії. Щоб стати членом кооперативу, не обов'язково в ньому працювати. У будь-якому з 1800 супермаркетів можна зробити внесок у касу, щоб стати співвласником і членом кооперативу, причому, за схемою: один член — один голос. Самі ж супермаркети мають власне виробництво, серйозно конкурують з компаніями, збивають ціни і працюють за принципом: заробляти не за рахунок інших, а один для одного.

Неабияку роль у "шведській моделі" відіграють також риси скандинавського менталітету, такі як висока працездатність, акуратність, пунктуальність, доброзичливість, вимогливість людини до себе, спокійність та небагатослівність, господарська впевненість у собі тощо.

Слід зазначити також, що на рахунок так званого шведського соціалізму існує чимало навмисних інсинуацій та помилкових суджень. Проте далеко не всі, хто захоплюється "шведським соціалізмом", згодні рівнятися на шведський, а точніше скандинавський, менталітет у ставленні до праці, до ближнього, виконання громадських обов'язків.

У зовнішньополітичному плані Північна Європа останнім часом зробила цілий ряд рішучих кроків у бік європейської економічної та політичної інтеграції. Запорука цьому — високий рівень економічного розвитку та зрілість демократичного життя в суспільних стосунках. З 1 січня 1995 р. Швеція та Фінляндія стали повноправними членами Євросоюзу. Що ж до Норвегії, то референдум з питань вступу до Євросоюзу не набрав тут потрібної кількості голосів. У цьому теж своєрідна перемога демократичного волевиявлення норвезького народу.

Економічний розвиток у 90-х роках XX — на початку XXI ст. На початку 90-х років в усіх країнах Північної Європи спостерігався спад виробництва, зумовлений станом господарської кон'юнктури на європейському та світовому ринках. Однак, починаючи від 1993—1994 pp., уже всюди стала помітною тенденція до економічного піднесення.

У Швеції в 1991—1992 pp. промислове виробництво скоротилося майже на 10 %. Проте вже з 1993 р. починається подолання кризових явищ. Головним чинником зростання був експорт, а також заходи соціал-демократичного уряду в 1997 p., спрямовані на скорочення безробіття. У 1998 р. ВВП збільшився майже на 3 %.

Зростання внутрішнього споживання та експорту сприяли нарощуванню виробництва у Данії. У 1998 р. випуск промислової продукції збільшився на 2,5 %. Основною соціальною проблемою залишався високий рівень безробіття.

Економічна депресія початку 90-х років найбільш згубно вплинула на економічне життя Фінляндії. Крім звичайних циклічних факторів, відчутних збитків господарству країни завдали відміна клірингу в торгівлі з СРСР та зниження попиту на західних ринках. Як наслідок — ВВП у 1991 р. зменшився на 7,1 %, промислове виробництво — на 8,8 %, капіталовкладення — на 23,1 %. Проте уже з 1993 р. почалося піднесення виробництва. Експорт товарів і послуг збільшився на 16,7 %, а в 1994 р. — на 13,3 %. Приріст ВВП у 1998 р. становив 4 %. Починаючи з другої половини 90-х років у країні здійснюється програма бюджетної економії. Внаслідок цього у 1996—1999 pp. державні витрати скоротилися на 23 млрд. марок. Фінляндія водночас є нетто-експортером капіталу. Якщо в 1996 р. прямі іноземні інвестиції в економіці країни становили 41 млрд. марок, то зарубіжні інвестиції фінських фірм — 82 млрд. Глобалізація для фінських фірм означає спеціалізацію у лісопаперовій та електронній галузях. Фінляндія підтримує тісні господарські зв'язки з Росією. 98 % експорту східного сусіда до Фінляндії — сировина і напівфабрикати. Фінляндія цілком відповідає критеріям членства в економічному та валютному союзі ЄС. З найменшими втратами зі складної економічної ситуації початку 90-х років вийшла Норвегія. Значне збільшення виробництва і зайнятості почалося з другої половини 1993 р. Середньорічний приріст ВВП після 1993 р. становив 5 %. Його рушійною силою став споживчий попит, розширення ринків збуту на Східну Європу. Характерною прикметою господарського життя є також збільшення зайнятості. У 1997 р. кількість новостворених робочих місць порівняно з попереднім роком збільшилася на 25 %. Високі темпи розвитку спостерігаються у риболовецькій галузі, будівництві, хімічній промисловості, металургії. У 1998 р. ВВП збільшився на 4 %. Важливу роль для Норвегії відіграють прибутки від нафтодобування.

Загальний спад виробництва у світі на початку XXI ст. позначився також на країнах Північної Європи. Падіння попиту на світових ринках призвело до зменшення експорту північ іюєвропсйських країн. Як наслідок знизилися темпи економічного розвитку. Для Швеції у 2001 р. вони становили 1,5 %, Норвегії — 1,7, Данії — 1,2, Фінляндії — 1,8 %. У вигіднішому становищі опинилися Норвегія, як експортер нафти, і Данія, експорт якої складається з продовольчих та фармацевтичних товарів.

Загалом економіка країн Північної Європи характеризується високим рівнем розвитку. Своїми потужними, всесвітньовідомими концернами такими, як "Вольво", СЛАБ, АГА, СКФ, Буфорс, виділяється Швеція. Вона — один із найбільших у світі виробників та експортерів продукції машинобудування і точної апаратури. Данія посідає друге місце у світі з виробництва ліків — інсулінових препаратів, вітамінів, антибіотиків, сульфамідів, психотропних засобів. Продукцію фармацевтики Данія вивозить у 170 країн світу. За рахунок власного видобутку повністю покриває свої потреби в нафті й газі. На енергетику працює також 2 тис. вітряних електростанцій. Торговельний флот Норвегії є найбільшим у світі, крім того, вона входить до числа найбільших у світі експортерів нафти й газу. Фінляндія славиться продукцією електронного концерну "Нокіа", паперової та деревообробної промисловості. У всіх країнах Північної Європи високим рівнем розвитку характеризуються інтенсивне сільське господарство, особливо тваринництво, та пов'язані з ними харчова й переробна промисловість.

Зміни у зовнішньополітичному курсі країн Північної Європи в 90-х роках XX ст.

Крах комуністичної системи в Європі, припинення "холодної війни", розпад Радянського Союзу внесли серйозні зміни у практику зовнішньополітичного життя країн Північної Європи. Вони дотримуються курсу на зміцнення різноманітних зв'язків з союзниками і західними партнерами, розбудову нових відносин з сусідами на Сході. Зокрема, вступ Швеції і Фінляндії до ЄС сприяв зміцненню їхніх зв'язків із Заходом. Цей крок фактично нівелював відмінності між курсом членів НАТО (Данія, Норвегія, Ісландія) і країн, що раніше дотримувалися нейтралітету (Швеція, Фінляндія). У цьому ж контексті відбувався вихід Фінляндії із системи особливих стосунків з Росією.

Дещо осторонь від західноєвропейської інтеграції стоять Ісландія та Норвегія. Хоча остання компенсує це зміцненням атлантичних стосунків зі США. Значення Норвегії для бідної на енергоносії Європи важко переоцінити. Норвезький видобуток нафти на шельфі Північного та Норвезького морів щорічно становить 50—60 млн. та поклади нафтогазової сировини у цій водній акваторії сягають 10 % розвіданих світових запасів.

У цьому ж руслі посилилась підтримка країнами суб-регіону НАТО як єдиного стабілізуючого чинника на Балканах і в Східній Європі. Водночас відбувалося політичне зближення північних країн у військовій сфері в рамках ПЗМ ("Партнерство заради миру"). Навесні 1997 р. проводилися спільні військові навчання у норвезькій провінції Тромс за участю Фінляндії, Данії, Швеції і Норвегії. У Фінляндії зростає кількість прихильників входження країни до НАТО, які розглядають цей крок як можливість ліквідації політичної ізоляції і небезпеки маргіналізації, отримання права голосу в Північноатлантичному альянсі для захисту своїх інтересів.

Характерною прикметою 90-х років XX ст. стало й те, що Копенгаген, Хельсінкі і Стокгольм взяли на себе функції "великого брата" стосовно Литви, Латвії та Естонії, які після відновлення своєї незалежності органічно стали входити у сферу інтересів країн Північної Європи. Останні, розглядаючи нові незалежні країни Балтії як свою периферію, що вимагає постійної політичної, економічної і фінансової підтримки, з великою настороженістю сприймають будь-які кроки Росії, спрямовані на посилення свого впливу в цьому субрегіоні.

Водночас країни Північної Європи не замикаються на регіональному рівні й разом з країнами Західної Європи освоюють колишні простори Радянського Союзу. Уже в грудні 1991 р. Швеція, Норвегія, Фінляндія і Данія визнали незалежну Україну. Між країнами Північної Європи і Україною почали налагоджуватися взаємовигідні зв'язки. Україні є що запропонувати і є що взяти у них. Взаємна заінтересованість сторін лежала в основі зустрічей президента України Л. Кучми і президента Фінляндії М. Ахтісаарі. 23—27 березня 1999 р. відбувся державний візит Л. Кучми до Швеції, під час якого проводилися переговори з главою шведської держави — королем Карлом XVI Густавом, спікером риксдагу Б. Далем та прем'єр-міністром країни Й. Перссоном. На 1 травня 2000 р. між Швецією і Україною було укладено десять угод різних рівнів. Дружні, взаємовигідні зв'язки розвивають з Україною Данія і Норвегія, які також підписали з нею низку угод.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.