Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки
46. Міжнародні відносини у 60-х першій половині 70-х роках.
Політичний та ідеологічний поділ Європи став причиною розколу її найбільшої країни — Німеччини. Рішення Потсдамської конференції щодо збереження єдиної німецької держави не були реалізовані. 4 квітня 1949 р. Бельгія, Великобританія, Данія, Ісландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Франція, США й Канада (дванадцять держав) заснували Північноатлантичний союз (НАТО). «Зоною відповідальності» НАТО оголошувалася Північна Атлантика й території держав учасників альянсу. Договір визначив присутність американських військ у Європі на невизначений строк. Учасники НАТО розширювали й модернізували свої збройні сили. Уздовж кордонів Радянського Союзу були створені десятки військових баз. Був відкритий шлях до переозброєння Німеччини, що в 1955 р. вступила в НАТО.
На противагу НАТО в 1955 р. Радянський Союз створив свій військово-політичний союз. Рішення про його формування було прийнято після вступу до Північноатлантичного альянсу Федеративної Республіки Німеччини. Керівництво СРСР розцінило цей акт як загрозу безпеці країни й ревізію результатів Другої світової війни. До Організації Варшавського Договору (ОВД) увійшли СРСР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Болгарія, Румунія й НДР. Радянські війська, що перебували на території ряду країн-учасниць ОВД, надалі відігравали роль гаранта збереження прорадянських режимів. У травні I960 р. радянсько-американські відносини були затьмарені появою в повітряному просторі СРСР американського літака-розвідника, що був збитий силами ППО. Берлінська криза 1961 року поклала край короткочасній епосі потепління міжнародних відносин. Вона вибухнула після невдалої радянсько-американської зустрічі у верхах у Відні, коли президент Дж. Кеннеді відмовився розглядати пропозиції щодо статусу Берліна.
19 серпня 1961 р. за згодою Москви уряд Східної Німеччини спорудив бетонну стіну, що відгородила Західний Берлін від території НДР. Цими діями порушувалися рішення Потсдамської конференції, які передбачали вільне пересування містом. США розглядали ймовірність військового конфлікту з СРСР. Американськими військовими планувався прорив танкових колон до Берліна з території ФРН. Одночасно атомному бомбардуванню могла піддатися одна з радянських військових баз, що перебували в НДР. Однак протести західнонімецьких політиків, які побоювалися перетворення країни на театр ядерної війни, запобігли гіршому варіанту розвитку подій. З кінця 60-х років стали назрівати конфлікти в соціалістичному таборі. У 1968 р. у Чехословаччині почався процес відновлення, відмови від сталінської моделі деформованого соціалізму. У країні говорили про «плюралізм», «різноманітність соціалістичної моделі», громадянське суспільство. «Празька весна» викликала переляк у радянського керівництва, що розглядало події в Чехословаччині як відхід від радянської моделі. У серпні частини Радянської Армії, разом із частинами ГДР, Польщі, Угорщини, Болгарії перейшли кордон ЧРСР. Це була агресивна акція проти суверенної країни, у ході якої були розстріляні тисячі мирних жителів і відновлений колишній порядок. У 1970 р. відбулися масові виступи робітників у Польщі, утворилася незалежна профспілка «Солідарність». Це була перша в «соціалістичному таборі»масова суспільно-політична сила, що виникла не в результаті реформ «зверху», а з ініціативи мас. Цей рух став цілком реальною альтернативою комуністичній владі. Незважаючи на введення в грудні 1981 р. воєнного стану, саме ця сила спричинила падіння комуністичного режиму.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України