Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

35. Австрія в 1918-1945 рр

За умовами Сен-Жерменського мирного договору (1919) нова австрійська держава мала невелику територію і німецькомовне населення. Райони з німецьким населенням у Чехії і Моравії відійшли до Чехословаччини, а Австрії було заборонено об'єднуватися з щойно створеною Німецькою (Веймарською) республікою. Значні території в південному Тіролі, населені німцями, відійшли до Італії. Австрія отримала від Угорщини східну землю Бургенланд.

Конституція Австрійської Республіки, ухвалена в 1920 р., передбачала введення посади президента з представницькими функціями, двопалатного законодавчого органу, нижня палата якого повинна була обиратися всім дорослим населенням країни. Уряд на чолі з канцлером ніс відповідальність перед парламентом. Нова Австрія фактично була федерацією, населення міста Відень і восьми земель обирало земельні збори (ландтаги), що користувалися широкими правами самоврядування. У 1933 р., коли криза призвела до зубожіння населення в містах, канцлер Енгельберт Дольфус (ХСП) розгорнув фронтальний наступ на соціалістів. У травні 1934 р. була ухвалена нова Конституція, що перетворила Австрію в корпоративну державу на основі католицьких соціальних принципів. Прихід до влади в Німеччині націонал-соціалістів (1933) надихнув австрійських прихильників аншлюсу. Німецька пропаганда підігрівала ентузіазм місцевих послідовників Гітлера. У липні 1934 р. націонал-соціалісти увірвалися до резиденції канцлера Дольфуса і смертельно поранили його. Однак вірні уряду війська запобігли здійсненню аншлюсу. Після смерті Дольфуса влада перейшла до його заступника, доктора Курта Шушніга, пристрасного прихильника незалежності Австрії. Вступивши в 1936 р. в контакт з Гітлером, австрійський лідер отримав від нього гарантії незалежності Австрії. Однак ця угода залишилася на папері, а нацистська пропаганда продовжувала все більше впливати на розум доведених до убогості австрійців. Беніто Муссоліні, який раніше захищав австрійську незалежність і режим Дольфуса — Шушніга, в листопаді 1936 р. відрікся від своїх австрійських союзників після створення політичної осі Рим — Берлін, і з цього часу почав підтримувати аншлюс. Включена в Німецький рейх як провінція, Австрія стала працювати на нацистську військову машину. Після економічної кризи, від якої страждала республіка, настав період процвітання. Після початку Другої світової війни в 1939 р. людські й матеріальні ресурси Східної марки були спрямовані на забезпечення німецької армії. Тисячі австрійських солдатів воювали за Гітлера на Східному фронті. Бомбардувальники союзників здійснювали авіанапади на австрійські міста, що призводило до значних руйнувань. Проти нацистського режиму боролися невеликі, але активні групи Опору. В кінці війни радянські війська увійшли до Австрії з території Угорщини, а британські й американські війська вступили в південні і західні землі. Взяття «фортеці Відень» супроводжувалося запеклими вуличними боями. Австрія була розділена на чотири зони окупації. Радянська зона включала північний схід країни, де були розташовані багато заводів і нафтових родовищ. Американська зона розташовувалася на півночі і заході; британська — на півдні, французька — на південному заході. Відень, який знаходився всередині радянської зони, також розділили на чотири окупаційних сектори, причому старий центр (внутрішнє місто) знаходився під спільним контролем всіх чотирьох союзних держав. Звільнившись від нацистського ярма, австрійці прагнули до незалежності і відновлення споконвічної назви країни — Австрія. З дозволу окупаційної влади була створена Друга республіка. Для керівництва процесом відновлення демократичного ладу канцлером тимчасового уряду був призначений ветеран соціал-демократії Карл Реннер. Досвідчений, шанований всіма політик, Реннер на посаді канцлера, а пізніше і президента республіки всіляко сприяв встановленню в країні порядку і стабільності. У квітні 1945 р. він сформував тимчасовий уряд, до якого увійшли представники його власної Соціалістичної партії (колишньої Соціал-демократичної), Народної партії (так стала називатися Християнсько-соціалістична партія) і комуністів. Була введена обов'язкова участь у виборах, а відмова від голосування могла каратися штрафом або навіть ув'язненням. На виборах у листопаді 1945 р. Австрійська народна партія (АНП) отримала 85 місць у парламенті, Соціалістична партія (СПА) — 76, а комуністи — 4 місця.