Відповіді до екзамену - історія країн Європи та Америки

25. Робітничий і соціалістичний рухи

Перша світова війна справила значний вплив на організований робітничий рух. До війни робітничий і соціалістичний рухи були єдиними в національному і міжнародному масштабі. У кожній країні Заходу були соціалістичні або соціал-демократичні партії, які об’єднувались у Робітничому (2-му) інтерна­ціоналі. Війна розколола робітничий рух за національно-державними ознаками. Соціал-демократи більшості воюючих країн підтримали свої уряди і опинилися по різні боки фронтів. Це призвело до припинення функціонування 2-го інтернаціоналу.

Після закінчення війни соціал-демократи зробили спробу відродити 2-й інтернаціонал. Вони скликали в Берні (Швейцарія) конференцію з метою згуртувати їхні лави та відновити діяльність інтернаціоналу. Hа конференції було заявлено, що країни Антанти вели війну за демократію, свободу націй та виконання міжнародних домовленостей. Конференція підтримала плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених на Паризькій мирній конференції. Європейські соціалісти засудили вимогу встановити диктатуру пролетаріату, яку висунули більшовики, і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ і парламентської демократії.

Соціал-демократи поновили свої позиції в робітничому русі. У 1919 р. на міжнародному конгресі професійних спілок в Амстердамі було створено Міжнародне об’єднання профспілок — Амстердамський інтернаціонал. Він об’єднав 23 млн членів. Головну роль у цій організації відігравали англійські тред-юніони. Керівництво Амстердамського інтернаціоналу намагалося реформами покращити становище робітників.

Соціал-демократичні партії багатьох європейських держав у післявоєнний період входили до урядів, мали свої фракції в парламентах і в такий спосіб впливали на розроблення законів, на вироблення внутрішньо - і зовнішньополітичного курсу своїх країн.

У 1920 р. на конгресі в Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний інтернаціонал. Він об’єднав 15 партій. Hайбільшим впливом у ньому користувалися англійська лейбористська та німецька соціал-демократична партії. На конгресі було прийнято резолюцію "Про політичну систему соціалізму". Головним протиріччям в існуючому суспільстві автори документа вважали протиріччя між демократією і диктатурою. В резолюції висувалася вимога до членів Соцінтерну захищати парламентську демократію.

У 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій створили Міжнародне об’єднання со­ціалістичних партій. Центристи займали проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. Провідну роль у цій організації стали відігравати Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, Соціал-демократична партія Австрії та Незалежна ро­бітнича партія Великобританії. На конференції було обґрунтовано теоретичну необхідність революцій, але для Заходу ви­знано практичну неможливість їх здійснення за тогочасних умов. Керівники об’єднання намагалися підтримати парламентську демократію та більшовицькі ради, але поступово відмовилися від цього наміру.

Наступного року було ухвалено рішення про об’єднання двох інтернаціоналів. Офіційно це сталося 1923 р. під час Гамбурзького конгресу. На ньому було створено Соціалістичний робітничий інтернаціонал. У програмних документах було сформульовано ідею покращання існуючих порядків через реформи. Так було оформлено міжнародне об’єднання соціал-демократичних партій. Воно виступало послідовником політичної лінії 2-го інтернаціоналу.

У міжнародному робітничому русі 20-30-х рр. існували дві впливові організації: Соціалістичний робітничий інтернаціонал і Комуністичний інтернаціонал. Обидва прагнули прийти до соціалізму, але перший — через реформи, а другий —встановленням так званої диктатури пролетаріату.