Історія України опорні конспекти 9 клас
Тема 2. Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII — у першій третині XIX ст.
Українські землі в складі Російської імперії
Адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ
Адміністративно-територіальний устрій — поділ території держави на систему адміністративних одиниць (область, губернія, воєводство тощо), відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади й управління. Регіон — область, район, частина країни, що відрізняється від інших певними природними, економічними та іншими особливостями.
Українські землі в адміністративному аспекти ввійшли в загальну систему територіального поділу всієї Росії. Наддніпрянську Україну було розділено на три генерал - губернаторства.
1. Малоросійське — землі Лівобережної України, колишні Гетьманщина і Слобожанщина. В офіційних імперських документах територію лівобережної Наддніпрянщини називали Малоросією.
До його складу належали три губернії:
Харківська,
Чернігівська,
Полтавська.
2. Київське — землі Правобережної України.
У її складі було три губернії:
Київська,
Подільська,
Волинська.
3. Новоросійсько-Бессарабське — землі Південної (степової) України, Північного Причорномор’я від Бессарабії до Криму.
До його складу належали три губернії:
Катеринославська,
Херсонська,
Таврійська.
На чолі генерал-губернаторств стояли військові генерал- губернатори, які користувалися майже необмеженою владою, були наділені всіма цивільними, державними та військовими правами і проводили колонізаторську політику російського царизму.
Найстараннішими провідниками, царської колонізаторської політики в Україні були такі генерал-губернатори:
• граф Д. Бібіков — київський генерал-губернатор,
• князь М. Долгоруков — малоросійський,
• граф М. Воронцов — новоросійський.
Про діяльність цих губернаторів в Україні Т. Шевченко писав:
Во дні фельдфебеля царя
Капрал Гаврилович Безрукий
Та унтер п’яний Долгорукий
Україну правили. Добра
Таки чимало натворили,
Чимало люду оголили
Оті сатрапи — ундіра ...
Губернаторів призначав сам цар.
Губернське управління здійснювали за підтримки станових органів — дворянських зборів на чолі з головами (предводителями) дворянства.
Губернії поділялися на повіти, на чолі яких стояли справники. Повіти поділялися на стани, очолювані поліцейськими приставами.
Судова й адміністративна влада над кріпосними селянами була в руках поміщиків.
Висновки
1. Адміністративно-територіальний поділ не враховував географії територіального розселення українців. Значна частина українців компактно проживала у Курській, Воронезькій, Бєлгородській губерніях та на Кубані.
2. Царський уряд проводив політику, спрямовану на посилення влади чиновників, бюрократичного апарату, поліцейського контролю над населенням, позбавлення його будь-яких елементів самоврядування.
3. Політика російського уряду щодо українських земель та самих українців мала колоніальний характер.
4. Російська імперія встановлювала політичну, економічну та національну зверхність панівної нації над підкореними, посилювала владу центру над українським народом, намагалася ліквідувати його національні особливості та проводила зросійщення українців.
5. Символом реакційної, шовіністичної політики російського царизму на українських землях була теорія офіційної народності С. Уварова про єдність “православ’я, самодержавства і народності”.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України