Історія України опорні конспекти 9 клас
Утворення першої політичної партії в Україні
Політична партія — політична організація, що виражає інтереси певної соціальної групи (або груп), об’єднує найактивніших її представників і прагне до досягнення певної мети та ідеалів. 1890 р. Під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка і М. Павлика, навколо яких об’єдналася група студентської молоді, було засновано першу західноукраїнську політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП) — першу легальну українську політичну партію.
Програма партії складалася з двох частин
1. Програма-мінімум — накреслювалися найближчі завдання партії.
Економічні:
• підвищення матеріального добробуту трудящих;
• усунення економічного гноблення та будь-якої експлуатації;
• проведення реформ, спрямованих на економічне піднесення краю.
Для цього радикали пропонували перебудувати суспільство за допомогою виробничих спілок.
Національні:
• запровадити українську автономію в Австро-Угорській монархії, що забезпечувало б культурний і національний розвиток краю і народностей, які тут проживають.
Ще не ставилося питання про державну самостійність України.
Політичні:
• запровадження загального безпосереднього таємного голосування;
• скасування політичних привілеїв для панівної верхівки;
• ліквідація постійної армії та заміна її ополченням;
• проведення мирної зовнішньої політики.
2. Програма-максимум, в якій ішлося про соціалізм, прагнення до колективної праці й колективної власності на засоби виробництва.
Утім цього можна Досягти еволюційним шляхом.
У 1895 р. прийнято важливе доповнення до програми партії:
"Здійснення соціалістичних ідеалів можливе лише за повної самостійності політичної русько-українського народу”.
Діяльність партії на першому етапі:
• керівництво селянським рухом;
• намагання надати йому організованості й політичної зрілості;
• прагнення виховати серед селян талановитих організаторів і пропагандистів;
• організація видання політичної літератури, в якій піддавався політичний критиці устрій Австро-Угорської монархії.
1. Радикальна партія у своїй діяльності намагалася поєднати теоретичні положення соціалізму з захистом соціальних інтересів українських селян та національних інтересів українців Галичини.
2. Партія належала до табору лівих опозиційних сил у західноукраїнському суспільстві.
Іван Франко (1856-1916)
Видатний представник українського демократичного руху кінця XIX — початку XX ст.
Це була людина величезного таланту, різнорідної діяльності і творчої праці. Політика, проза й поезія, публіцистика й філософія, економіка, етнографія, літературна критика та історія, література перекладна і редагування часописів — усе це було притаманне І. Франкові.
“Як син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом, я почував себе до обов’язку віддати працю простому народові”, — писав І. Франко, не приховуючи свого селянського походження.
Під впливом М. Драгоманова у Галичині сформувалася група молодої інтелігенції, яка в середині 70-х років започаткувала радикальну течію та національний рух на чолі з І. Франком, М. Павликом і О. Терлецьким та прагнула надати йому модерного європейського характеру.
Упродовж усього свого життя І. Франко боровся за права народу. Він видавав (частково коштом М. Драгоманова) журнал “Громадський друг”, який через переслідування властей змінив назву на “Дзвін”, а потім на “Молот”.
Після заборони журналу І. Франко, щоб якось прожити, був змушений працювати в польських газетах і народовському “Ділі”.
У 1877—1878 pp. відбувся перший львівський судовий процес проти українських соціалістів (І. Франка та його товаришів).
Доказів проти І. Франка у поліції не було, і після дев’ятимісячного ув’язнення його випустили з тюрми. Уже після процесу І. Франко познайомився з соціалістичною літературою, в тому числі з працями К. Маркса і Ф. Енгельса.
Він підтримував ідею ліквідації класових відмінностей, виступав за широке самоврядування сільських громад повітів і країв. Але на початку XX ст. в низці філософських і суспільно-політичних статей він критикував марксизм. У статті “Що таке поступ?” він прозірливо зазначав, що “Енгельсова народна держава стала би величезною народною тюрмою”.
У 1880 р. він був знову заарештований, перебував у Коломийській тюрмі, де написав вірш “Вічний революціонер”. У 1886 р. через розбіжності з народовцями перейшов до польської газети демократичного напрямку “Львівський кур’єр”.
Улітку 1889 р. І. Франка знову заарештували, і він провів у тюрмі два з половиною місяці. Слідство через відсутність доказів його вини було припинено.
90 -ті роки були найуспішнішими у творчому політичному житті І. Франка.
З 1890 р. він редагував новий журнал “Народ” і був одним з організаторів та керівників Русько-української радикальної партії, яка висувала соціалістичні гасла. В середині 90-х років ця партія прийняла програмну вимогу надати Україні державну незалежність.
У 1899 р. праве крило партії об’єдналося з оновленими народовцями та утворило Національно-демократичну партію, але вже без соціалістичних гасел. І. Франко став одним із лідерів цієї партії. Одночасно він плідно працював у Науковому товаристві ім, Т. Шевченка, очоливши філологічну секцію. Творча спадщина І. Франка дуже велика. Він відомий: • поетичними творами, зібраними у багатьох збірках (“Зів’яле листя” та інші); прозовими творами (“Борислав сміється”, “Перехресні стежки”);
• казками для дітей (“Лис Микита”);
• багатьма драмами (“Украдене щастя” та інші). Найвидатніший проповідник національно-визвольного руху на західноукраїнських землях, І. Франко віршем “Розвивайся ти, високий дубе” висловив тверде переконання, що ідея соборності України, виплекана віковічними сподіваннями і прагненнями народних мас, колись втілиться в життя. Вважав своїм ідеалом “національну самостійність” і в культурному, і в політичному житті.
