Історія України опорні конспекти 8 клас

Порушення територіальної цілісності України

Гетьманство Юрія Хмельницького

Вересень 1659 р. Білоцерківська рада, на якій козацька старшина вручила гетьманську булаву Юрію Хмельницькому, в якому хотіла бачити гідного продовжувача справи свого батька.

Через нього козацька старшина сподівалася відновити колишню роль України та її відносини з сусідніми країнами.

Юрій Хмельницький мав добру освіту, але не мав здібностей ні політика, ні полководця і великим авторитетом не користувався. Він був людиною слабовільною і безталанною, хворобливою. Емоційно неврівноважений, він не користувався авторитетом серед старшини, не міг твердо тримати кермо влади. Намагався перейматися долею України і прагнув вирвати з рук царського уряду низку поступок, але не спромігся. Юрій був нездатний продовжити справу батька.

Під загрозою застосування сили Ю. Хмельницький і старшина змушені були підписати Переяславські статті (у Переяславі в цей час перебувало велике московське військо).

Переяславський договір 1659 р.

(Договір з Москвою, підписаний на Переяславській раді)

1. Козацька Україна позбавлялася права без дозволу царя переобирати гетьмана.

2. Гетьман втрачав право призначати і звільняти полковників, карати смертю старшин, виступати в похід без царського дозволу.

3. Заборонялися зносини з іншими країнами.

4. Царські воєводи разом із залогами мали розміститися у Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві та Умані, причому утримувати їх повинно було місцеве населення.

5. Київська митрополія підпорядковувалася московському патріархові.

Висновки

• За цим договором Україна фактично набула статусу обмеженої автономії у складі Московської держави.

• Переяславські статті допомогли Москві укріпитися в Україні.

• Вони розчарували навіть ту старшину, яка дотримувалася промосковської орієнтації.

• Викликали глибоке обурення серед козаків.

• Особливо незадоволеною була правобережна старшина, що й зумовило розкол України за територіальною ознакою.

Чуднівська кампанія 1660 р.

Щоб скасувати Гадяцьку угоду, яку ратифікував польський сейм, Москва знову була змушена воювати проти Польщі.

Літо 1660 р. Почалися воєнні дії між Москвою і Польщею.

Україна стала театром воєнних дій.

Командувачем військ в Україні було призначено В. Шереметьева, який ухвалив такий план дій:

1. Московські війська та українські лівобережні полки виступлять проти польської армії (на чолі В. Шереметьев).

2. Ю. Хмельницький з правобережними полками залишиться на Подніпров'ї для боротьби проти татар, аби не допустити об’єднання їх з поляками.

Вересень 1660 р, В. Шереметьев на чолі 40-тисячного московсько-українського війська був оточений 70-тисячним польсько-татарським військом під Чудновом (на Житомирщині).

Наприкінці вересня 1660 р. Ю. Хмельницький зі своїм військом прибув до Слободищ, що за 20 км від Чуднова.

Тут він зазнав поразки від польсько-татарського війська і вирішив піти на переговори з Польщею, з якою було підписано договір, відомий в літературі під назвою Слободищенського трактату (від назви села на Житомирщині).

Укладення Слободищенської угоди

(8 (18) жовтня 1660 р.)

(Договір між Польщею і Україною)

Слободищенський договір (трактат) майже повторював Гадяцький, тобто Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах, але ще більше було обмежено політичну незалежність України:

• було скасовано статті про Велике князівство Руське;

• гетьман зобов’язувався надавати допомогу Польщі у війнах проти інших держав;

• польській шляхті й магнатам поверталися всі маєтності в Україні.

Висновки

1. Цей договір означав розрив союзу з Москвою.

2. Україна визнала владу Польщі.

3. Така політика Ю. Хмельницького викликана масове незадоволення населення.

4. Найтрагічнішим наслідком цього договору став початок територіального розколу України на Правобережну і Лівобережну.

Боротьба за владу в Лівобережній Україні

Лівобережні полки не прийняли Слободищенського договору і війна продовжувалася. Українська держава розкололася на дві частини: Правобережну і Лівобережну.

За цих складних умов Юрій Хмельницький у союзі з поляками і татарами намагався силою повернути під свою владу Лівобережну Україну, де сформувалася сильна опозиція на чолі з переяславським полковникомЯковом Сомком, котрий проголосив себе наказним гетьманом, та ніжинським полковником Василем Золотаренком. Спроби Ю. Хмельницького придушити опозицію виявилися невдалими. Навесні 1662 р. він був вщент розгромлений Сомком та його московським союзником князем Г. Ромадановським.

На початку січня 1663 p., відчуваючи близькість своєї катастрофи, Ю. Хмельницький старшинську раду в Корсуні, на якій висловив бажання добровільно скласти з себе гетьманські повноваження.

Після відходу Ю. Хмельницького від влади гостра боротьба почалася за владу в Правобережній і Лівобережній Україні.

На Правобережжі гетьманська булава дісталася зятеві Богдана Хмельницького, переяславському полковникові Павлу Тетері (1663-1665 pp.).

Павло Тетеря — людина освічена, розумна, здібна; обіймав важливі посади ще за Б. Хмельницького, виконував важливі дипломатичні доручення.

Проводив в основному пропольську політику і тому втратив підтримку у народі.

Народні повстання проти польської шляхти на Правобережжі у 1664—1665pp. набрали великої сили . Їх очолювали Іван Сірко, Василь Варениця, Василь Дрозденко та інші. Повстанці знищували польсько шляхетські війська, а ті жорстоко мстилися їм та жителям Правобережної України, руйнуючи міста і села, що призвело до перетворення цієї території на руїну. Поляки розкопали навіть могилу Б. Хмельницького й розкидали його останки. Багато людей загинуло.

Втративши підтримку населення, відчуваючи загальну ненависть до себе і зневірившись у своїй політиці, П. Тетеря зрікся гетьманування і втік до Польщі, прихопивши військову скарбницю, клейноди, корогви, гармати й залишки архіву. Правобережжя залишалося на деякий час без гетьмана.

У 1671 р. П. Тетерю отруїли поляки.

На Лівобережжі старшинська рада обрала гетьманом Я. Сомка.

Вересень 1663 р. Царський уряд звинуватив Я. Сомка у сепаратизмі, за судовим вироком його було страчено. Страчено було і В. Золотаренка.

У червні цього самого року на скликаній на околиці Ніжина Чорній раді московські воєводи домоглися обрання гетьманом Лівобережної України кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького.

"Чорними” називали загальні ради, в яких брали участь не тільки козаки, а й селяни та міські жителі.

Іван Брюховецький був наближеним до Б. Хмельницького, мав авторитет серед козаків, але прагнув більшого — гетьманства.

Гетьманом став після інтриг і доносів московському цареві на своїх конкурентів, яких було страчено. Гетьманом на Лівобережжі він був у 1666—1668рр. і став першим українським гетьманом, який віддав Україну під безпосередню владу царя, одразу ж почав війну з Правобережжям. Усі свої надії та сподівання покладав на царську допомогу. Свою владу використовував для особистого збагачення дбав про зміцнення довіри з боку царського уряду, від якого одержав великі маєтки, титул московського боярина й одружився з донькою князя Дмитра Долгорукого.

Серед народу І. Брюховецький стрімко втрачав колишню довіру і популярність, бо не дбав про українську державність, про український народ, дозволив царським воеводам грабувати міста, обпадати їх високими податками. За своє власне збагачення і благополуччя платив долею України, нехтував її інтересами, постійно йшов на всі поступки московському уряду.

За словами козацького літописця Самійла Величка, І. Брюховецький "для срібла й золота не тільки дав би виколоти собі око, а й брата й батька не пощадив би, не те, що вболівати за Україну".

Кінець І. Брюховецького був безславний. Поліг він не в бою за рідну землю й волю, а став жертвою розгніваних його політикою соратників, які вбили його у с. Будищі на Полтавщині, бо не могли вибачити йому утисків, сваволі, непослідовності у діях, продажності.

Висновки

1. Обрання Павла Тетері та Івана Брюховецького гетьманами остаточно закріпило поділ України на дві частини:

Правобережну, залежну від Польщі, і Лівобережну, орієнтовану на Московську державу.

2. У Лівобережній Україні, яка отримала назву "Гетьманщина", московський уряд систематично і послідовно обмежував автономію, посилював свою політичну владу й економічний вплив.

3. І. Брюховецький проводив промосковську політику, йшов на поступки московському урядові.

Московські статті

(осінь 1665 р.)

(Договір, що його уклав І. Брюховецький з Москвою)

1. Передбачав вибори гетьмана України лише в присутності царського представника.

2. Гетьманові було заборонено зовнішньополітичну Діяльність.

3. Дозволялося перебування воєвод і московських залог в усіх великих містах.

4. Збір податків передавався до рук воєвод, а податки повністю мали йти в царську казну.

5. Українська церква переходила в підпорядкування московському патріарху.

Березень 1665 p. І. Брюховецький отримав з Москви наказ:

• передати воєводам міські ключі, гармати й запаси продовольства в містах;

• розпочати перепис населення та збирання податків до московської скарбниці.

Висновки

• Московські статті ще більше обмежували права українського народу, а його землі проголошувалися володіннями московського царя.

• Ця політика І. Брюховецького призвела до повстання народних мас, під час якого його було вбито.

Андрусівське перемир'я

(20 (30) січня 1667 р.)

(Між Москвою та Річчю Посполитою, укладене у селищі Андрусів поблизу Смоленська на 13,5 років без участі українських представників)

Україну було поділено між двома державами — Польщею та Московською державою.

1. До складу Московської держави ввійшла Лівобережна Україна з Києвом (тимчасово).

2. Київ через два роки мав відійти до Польщі.

3. Польща повертала Москві Смоленськ і Сіверщину.

4. До Польщі ввійшла Правобережна Україна.

5. Запорозька Січ мала перебувати під владою обох держав.

Наслідки договору

• Цей договір знехтував інтересами козацької України та української державності.

• Андрусівським перемир'ям Москва остаточно відмовилася від свого зобов'язання 1654 р. про ДОПОМОГУ Україні в боротьбі проти Речі Посполитої.

• Українське територіальне питання набуло міжнародного значення.

• Перекреслювалася більшість здобутків українського народу, завойованих під час Національно-визвольної війни.

• Узаконено і закріплено насильницький поділ українських земель, завдано удару її економічному розвиткові.

• Перемир'я стало гальмом на шляху об'єднання Правобережної і Лівобережної України.

Висновки

1. Цей період приніс жахливе спустошення українських земель, спалахи громадянської війни, загострення боротьби за гетьманську булаву.

2. Наростали соціальні конфлікти і протистояння, посилилося розорення та спустошення українських земель.

3. Козацька старшина відійшла від державницької ідеї самостійності України, сформульованої Б. Хмельницьким, і повернулася до ідеї автономізму, тобто входження України до складу інших держав.

4. У справи України втручалися сусідні держави: Польща, Московія, Туреччина, Кримське ханство.

Громадянська війна — боротьба за державну владу всередині країни між різними верствами населення.



Підтримати сайт і наші Збройні Сили можна за посиланням на Buy Me a Coffee.