Всесвітня історія опорні конспекти 11 клас

Тема 5. КРАЇНИ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ТА СХІДНОЇ ЄВРОПИ

ВСТАНОВЛЕННЯ РАДЯНСЬКОГО ДОМІНУВАННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

ВСТАНОВЛЕННЯ КОМУНІСТИЧНИХ РЕЖИМІВ

Передумови встановлення комуністичних режимів у східноєвропейських країнах

1. Країни Східної Європи внаслідок розгрому фашистської Німеччини були визволені військами Радянської Армії. З того часу сім країн регіону — Румунія, Угорщина, Болгарія, Польща, Чехо-Словаччина, Югославія, Албанія, а також радянська зона окупації Німеччини — потрапили в повну залежність від СРСР.

2. Популярність серед широких верств населення східноєвропейських країн Радянської армії, яка визволила Європу від фашизму.

3. Комуністичні партії цих країн брали участь у русі Опору і сподівалися після розгрому фашизму при допомозі СРСР захопити владу.

4. Місцева буржуазія була ослаблена.

ВСТАНОВЛЕННЯ В СХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ “РАДЯНСЬКОЇ МОДЕЛІ” СОЦІАЛІЗМУ

Етапи встановлення комуністичних режимів Перший етап

1. До влади в цих країнах прийшли Народні фронти, які складалися з кількох партій та організацій, орієнтовані на боротьбу з окупантами і пронімецькими режимами, за відновлення національної незалежності, демократичних свобод. Сформовані коаліційні уряди, за винятком Албанії й Югославії, де уряди були однопартійними, складалися з комуністів, які почали значні соціальні перетворення.

2. Коаліційні уряди протрималися недовго: у Болгарії — до січня 1945 р., у Румунії — до лютого 1945 р., в Угорщині — до весни 1947 p., у Чехо-Словаччині — до лютого 1948 р.

3. Були ліквідовані фашистські партії та організації.

4. Поновлювалася дія демократичних конституцій.

5. У багатьох країнах поновлювали свою роботу парламенти.

6. Створювалися нові органи місцевого управління — національні комітети.

7. У деяких країнах ще зберігалася монархічна форма правління (Болгарія, Румунія, Югославія).

Другий етап

1. Підтримка з боку СРСР комуністів в урядах східноєвропейських країн створювала сприятливі умови для поступового витіснення комуністами своїх союзників по Народних фронтах.

2. Ліквідовується поміщицьке землеволодіння (крім Болгарії, де не було поміщицького землеволодіння).

3. Були націоналізовані промислові підприємства й банки, які належали фашистам та їхнім поплічникам.

4. Здійснювалися соціальні реформи, створювалися умови для здобуття освіти й користування культурними цінностями.

5. На цьому етапі ще не йшлося про ліквідацію приватної , власності.

6. Ще зберігалася багатопартійність, плюралізм думок, різноманітність форм власності.

7. Велику роль почало відігравати створене у 1947 р. Комуністичне інформаційне бюро (Комінформбюро). До нього увійшли представники дев’яти Комуністичних партій Європи:

СРСР, Болгарії, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини, Угорщини, Югославії, Італії, Франції.

Формально Комінформбюро ставило своєю метою координацію діяльності компартій, обмін досвідом роботи. Фактично мало стати інструментом радянського керівництва компартіями, контролю за їхньою діяльністю і засобом поширення комуністичної експансії.

Третій етап

Встановлення комуністичних режимів “радянського зразка”:

у Болгарії та Румунії — восени 1947 p.; у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 p.; в Угорщині — в березні 1948 р.

1. Зникла представницька демократія з її вільними виборами.

2. Встановлюються однопартійні комуністичні диктатури.

3. Права та свободи громадян формально декларувалися, а в реальному житті не визнавалися.

4. Керівна роль належить Комуністичним партіям.

5. Встановлюється партійний контроль над усіма державними органами та суспільним життям.

6. Складаються режими одноособової влади.

7. “Культи” місцевих вождів:

Б. Берута — у Польщі;

Й. Броз Тито — в Югославії;

К. Готвальда — у Чехо-Словаччині;

Г. Георгіу-Деж — у Румунії;

М. Ракоші — в Угорщині;

Е. Ходжа — в Албанії.

9. Головною опорою влади стають силові структури, насамперед репресивні органи.

10. Проводяться репресії, проте вони не були такими масовими, як у СРСР.

11. Знищується ринкова економіка та економічні свободи.

12. Згортається дрібнотоварне виробництво.

13. Здійснювалася індустріалізація, яка мала прискорений характер.

14. Проводиться примусова колективізація, руйнування міцних селянських господарств, які давали вагому частку товарної продукції.

Виробниче кооперування було завершено:

У Болгарії — в 1958 p.;

НДР, Чехо-Словаччині — в 1960 p.;

Угорщині — в 1961 p.;

Румунії — в 1962 р.

Тільки в Польщі та Югославії соціалістичний сектор у сільському господарстві не перевищував 20%.

15. Було запроваджено централізоване управління.

16. Запанувала командно-адміністративна розподільча система.

17. Утверджується марксистсько-ленінська ідеологія.

18. Здійснюється ідеологізація культури, науки, освіти.

19. Була запроваджена політична цензура засобів масової інформації.

Висновки

1. У східноєвропейських країнах утвердилася тоталітарна модель державного ладу радянського зразка.

2. У 1949 — 1952 pp. у країнах Східної Європи в ході політичних процесів і репресій було ліквідовано так зване національне крило комуністичних партій, що виступили за збереження національного суверенітету своїх країн.

3. Уже в першій половині 50-х pp. виникли диспропорції в економічному розвитку: при швидкому зростанні важкої індустрії значно відставало сільське господарство й виробництво товарів широкого вжитку, знизився життєвий рівень населення.

“Народна демократія”

Коли Червона Армія окупувала Центральну і Південно-Східну Європу, то зразу ж сприяла встановленню політичних режимів, які називалися “народними демократіями”. Формувалися Тимчасові коаліційні уряди, що створювали ілюзію демократичного розвитку. Влада фактично в таких урядах належала комуністам. За підтримки СРСР швидко були сформовані комуністичні уряди без блоку коаліційних партій:

у Болгарії та Румунії — у 1947 p.;

у Чехо-Словаччині — в лютому 1948 p.;

в Угорщині — в березні 1948 р.

Доступившись до влади, комуністичні уряди почали втілювати в життя сталінську модель побудови соціалізму.

У східноєвропейських країнах було проголошено встановлення диктатури пролетаріату у формі народної демократії за керівної ролі Комуністичних партій.

“Народна демократія” — це форма політичної організації суспільства, що утвердилася в країнах Східної Європи. Це насильницьке знищення народно-демократичних режимів і коаліційних урядів та заміна їх тоталітарними режимами “радянського зразка”.

Мета “народної демократії”

1. Викорінення господаря.

2. Знищення ринку та приватної власності.

3. Заборона економічних та політичних свобод.

4. Побудова міфічного “світлого майбутнього”. Здійснювався жорсткий контроль з боку СРСР над країнами Східної Європи, лише Югославія на чолі з И. Броз Тито проводила самостійну політику.

Наростання внутрішньої нестабільності в 50-70-х pp. Наприкінці 40-х pp. Югославія перша спробувала вийти за межі радянської моделі соціалізму. Це був перший вияв невдоволення політикою радянської імперії.

Цей конфлікт врегульовано, коли у 60-х pp. СРСР визнав право Югославії будувати соціалізм за власною моделлю.

1953 р. Незадоволення робітників НДР підвищенням тарифних норм та організацією за зразком СРСР соціалістичного змагання.

Робітники у Східному Берліні організували демонстрацію, яка загрожувала перетворитися на відкритий бунт.

У 300 містах і селищах НДР страйкувало понад 400 тис. осіб. За допомогою радянських військ виступи було придушено: загинуло 200 робітників, тисячі було ув’язнено.

28 червня 1956 р. У Познані (Польща) тисячі робітників вийшли на вулиці, вимагаючи “хліба і свободи”, проведення вільних виборів, виведення з країни радянських військ. Виступи були жорстоко придушені військами. Були жертви: 100 осіб загинуло, кілька сотень поранено, понад 300 заарештовано.

23 жовтня 1956 р. Початок повстання народних мас в Угорщині. В Будапешті тисячі людей вийшли на демонстрацію. Вони вимагали встановлення демократичного ладу і виведення радянських військ.

До влади прийшло нове керівництво на чолі з Імре Надєм, бо старе попереднє керівництво (М. Ракоші, Е. Гере) припустилося грубих помилок у своїй політиці: порушувалася законність, погіршився життєвий рівень народу, зменшилася зарплата, зросли ціни.

Імре Надь заявив про відновлення політичного плюралізму, про Вихід Угорщини з Варшавського договору і звернувся за допомогою до військ НАТО. Прорадянські сили на чолі з Я. Кадаромзвернулися за допомогою до СРСР. Радянські війська ввійшли до Будапешту і придушили повстання. Загинуло 3 тис. угорців, до в’язниці було кинуто 28 тис, осіб, близько 500 (у тому числі й Імре Надя) було страчено. Десятки тисяч угорців залишили свою батьківщину.

1968-1970 pp. Відбувалися виступи народних мас Польщі, які протестували проти погіршення рівня життя.

1968 р. Події в Чехо-Словаччині.

Січень 1968 р. Відбулася зміна керівництва Чехо-Словаччини, яке очолив О. Дубчек. Він розробив програму політичних та економічних реформ:

• намагався побудувати “соціалізм з людським обличчям”;

• скасовувалася цензура;

• намагався демократизувати суспільство;

• втілити в життя свободу слова;

• надати свободу засобам масової інформації.

У Чёхо-Словаччині почався процес демократизації, що отримав назву „празька весна”. Всі ці заходи О. Дубчека стурбували СРСР.

Ніч на 21 серпня 1968 р. У Чехо-Словаччину були введені війська п’яти держав — членів Варшавського договору — СРСР, НДР, Польщі, Болгарії, Угорщини, Чехословацькі патріоти, переважно молодь; чинили опір. О. Дубчека було усунено від влади і відправлено у заслання. На чолі Чехо-Словаччини поставили Г. Гусака — вірного СРСР. Листопад 1971 р. Заворушення в Хорватії, учасники яких виступили з вимогами відокремлення від Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії.

1980-1981 pp. Криза в Польщі. Великого авторитету набула нова профспілкова організація “Солідарність” на чолі з електриком Гданської корабельні Лехом Валенсою. На початку 80-х pp. прихильників “Солідарності” налічувалося до 10 млн осіб.

Наприкінці 1981 р. У країні було запроваджено військовий стан.

Причини наростання внутрішньої нестабільності

1. Панування диктатур партійно-державного апарату, які базувалися на репресіях, примусі й повністю виключали демократію.

2. У цих країнах не проводилася власна внутрішня і зовнішня політика, а насаджувалася з боку СРСР.

3. Східноєвропейські країни були ізольовані від західноєвропейських країн.

4. Ігнорувалися національні, соціально-економічні особливості кожної з країн, відбувалося насильницьке руйнування національних традицій.

5. Трудящі були позбавлені власності, відірвані від засобів виробництва.

6. Екстенсивні методи виробництва та командно-адміністративна система управління економікою, відсутність конкуренції та економічних стимулів до праці погіршували якість продукції, яка була неконкурентоспроможною на світовому ринку, що викликало загальне незадоволення населення.

7. Відсутність ринкових механізмів саморегулювання економіки, слабкість розвитку сільського господарства породжували імпорт продовольства, що викликало незадоволення населення.

8. Загальна технологічна відсталість, за винятком військово-промислового комплексу.

9. Сприяли наростанню внутрішньої нестабільності:

• успіхи країн Західної Європи у відновленні економіки у післявоєнний період;

• високий рівень життя населення країн Західної Європи;

• смерть Й. Сталіна і початок “відлиги” в СРСР;

• критика “культу особи” Й. Сталіна на XX з’їзді КПРС.

Революції наприкінці 80-х — на початку 90-х pp., їхній характер, спільні риси та особливості

Події 1989-1990 pp. ми називаємо революціями, бо вони якісно змінили соціально-економічні й суспільно-політичні відносини.

Демократичні революції відбулися у країнах Східної Європи — Польщі, Угорщині, Чехо-Словаччині, Румунії, Болгарії, Східній Німеччині, Албанії, Югославії.

Передумови революцій:

1. Перебудовчі процеси в СРСР.

2. “Нове політичне мислення” у зовнішній політиці СРСР, визнання права народів Східної Європи самостійно обирати шлях свого розвитку.

3. Посилення реформаторських елементів у комуністичних партіях і дискредитація консервативного неосталінського керівництва в роки перебудови.

Причини революцій:

1. Криза тоталітарних режимів, насамперед у СРСР.

2. Політичне банкрутство керівництва правлячих партій східноєвропейських країн.

3. Небажання більшості населення жити в умовах тоталітарного режиму.

4. Неспроможність адміністративно-командних методів управління вивести країну з економічної й політичної кризи.

5. Банкрутство соціалістичної системи господарювання, що породжувала злидні, несвободу та беззаконня.

6. Масове невдоволення існуючими порядками.

Характер революцій: демократичні, національно-визвольні, антитоталітарні.

Рушійні сили революцій: інтелігенція, студенти, молодь, робітничий клас.

Спільні риси:

1. Вони розгорталися майже одночасно в усіх країнах (1989-1990 pp.).

2. У всіх країнах спочатку відбувалася зміна влади, а потім політичні, соціально-економічні перетворення.

3. Народ прагнув ліквідувати монопольну владу правлячої партії, встановити демократичні форми правління і на основі широкої демократії обновити соціально-економічне й політичне життя суспільства.

4. У всіх країнах широка участь у революційних подіях народних мас.

5. Революції сприяли зростанню політичної активності народів, їх прагненню побудови цивілізованих держав.

Особливості, революцій:

У різких країнах революції здійснювалися різними шляхами:

1. Мирні, безкровні:

• у Чехо-Словаччині ("оксамитова революція"), Болгарії, НДР — мирні революції, коли було усунено від влади партійно-державну номенклатуру;

• у Польщі внаслідок проведення виборів і перемоги багато мільйонної “Солідарності”;

• в Угорщині демократичні революційні перетворення розпочалися зверху реформаторським крилом УСРП (Угорської Соціалістичної Робітничої партії). На всіх етапах зламу тоталітаризму не було масових виступів трудящих;

• в Албанії — останньої и найвідсталішої серед комуністичних держав Європи із запізненням відбувся злам тоталітарної системи мирно.

2. Кровопролитні:

• у Румунії внаслідок всенародного повстання;

• у Югославії поєднувався процес розвалу тоталітаризму з міжусобною війною і розвалом держави. Розгорілася громадянська війна, що набула характеру міжетнічного і міжконфесійного (міжрелігійного) конфлікту.

Наслідки революцій:

1. Крах комунізму як теорії й практики.

2. Крах тих партій, що стояли на платформі марксизму-ленінізму.

3. Формується багатоукладна економіка, яка базується на ринкових засадах.

4. Виникла й діє багатопартійна система з її свободами та правами людини.

5. Закінчилася конфронтація між Сходом і Заходом, покладено кінець "холодній війні".

6. Швидкими темпами почало здійснюватися реформування суспільства.

7. Утвердився конституційно-парламентський механізм зміни влади.

8. Відбувається перехід від тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства.

Значення революцій:

1. Вивели з-під комуністичного впливу на шлях свободи і демократії всю Східну Європу з населенням 140 млн осіб.

2. Вони були кроком до ліквідації штучного розколу Європи і всього світу.

3. Відбувся розпад соціалістичного табору.

4. На політичній карті Центральної та Південно-Східної Європи відбулися значні зміни:

• 1990 р. припинила своє існування Німецька Демократична Республіка (НДР);

• з 26 червня і 991 р. припинила існування Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

• з 1 липня 1991 р. перестала діяти Організація Варшавського Договору.

5. У всіх країнах Східної Європи повернулися до утвердження цінностей демократії, правової держави, ринкової економіки, громадянського суспільства.

6. Розпочався процес європейської інтеграції.

Висновки

1. Демократичні революції у Центральній та Східній Європі — це важлива подія другої половини XX ст.

2. Привели до кардинальних змін всередині країни.

3. Показали, що сталінська модель нового суспільства зазнала краху.

4. Стали кроком до становлення цілісного світу.

5. Викликали нове співвідношення сил в Європі.

Революції наприкінці 80-х — на початку 90-х pp. у країнах Східної Європи

З приходом М. Горбачова до влади в СРСР, внаслідок політики “нового політичного мислення” тиск СРСР на країни Східної Європи перестав діяти і соціалістичні режими почали розвалюватися.

1989 р. — це переломний рік у відході країн Східної Європи від соціалізму “радянського зразка” до європейської цивілізації.

Польща

Червень 1989 р. На парламентських виборах правляча Польська Об’єднана Робітнича партія(ПОРП) зазнала поразки. Профспілкова організація “Солідарність” здобула більшість. Один з її керівників Тадеуш Мазовецький став головою уряду. Лідер “Солідарності” Лех Валенса у 1990 р. був обраний президентом Польщі. У 1996 р. президентом Польщі став А. Кваснєвський. У країні розпочалися економічні реформи.

Угорщина

1988 р. Початок осмислення необхідності перетворень на Конференції Угорської Соціалістичної Робітничої партії

(УСРП), де було визнано необхідність проведення політичних та економічних реформ.

1989 р. Розпочалося створення багатопартійної системи.

23 жовтня 1989 р. Проголошена Угорська Республіка і прийнято поправки до конституції, які свідчили про демократизацію країни.

Навесні 1990 р. Відбулися вибори до парламенту, на яких перемогла опозиція.

1991 р. З Угорщини виведено радянські війська. Розпочався процес формування ринкових і правових основ угорського суспільства.

Чехо-Словаччина

Листопад 1989 р. У Чехо-Словаччині розпочалися багатотисячні демонстрації. Комуністична партія Чехо-Словаччини зазнала краху.

Грудень 1989 р. Президентом Чехо-Словаччині був обраний відомий дисидент і письменник Вацлав Гавел.

1991 p. З Чехо-Словаччини були виведені радянські війська. Ці події дістали назву “оксамитової революції”, бо вони відбувалися мирно.

1992 р. На виборах у Чехії й Словаччині перемогу здобули партії, що виступали за розз’єднання Чехо-Словаччини на дві держави — Чехію і Словаччину.

31 січня 1993 р. Чехо-Словаччина як єдина держава перестала існувати.

Німецька Демократична Республіка

9 листопада 1989 р. Було відкрито кордон між Східним і Західним Берліном і зруйновано Берлінську стіну.

1 липня 1990 р. НДР і ФРН об’єдналися в економічний, соціальний і валютний союз.

12 вересня 1990 р. У Москві міністри закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції, ФРН і НДР уклали договір про остаточне врегулювання німецького питання.

1 жовтня 1990 р. НДР увійшла до складу ФРН.

Болгарія

Генеральний секретар болгарської комуністичної партії Тодор Живков був знятий з усіх керівних посад.

Листопад 1989 р. До влади в Болгарії прийшли реформатори. Лідерство серед опозиційних сил належало Союзу демократичних сил.

Грудень 1990 р. Було сформовано коаліційний уряд, до складу якого ввійшли колишні комуністи й опозиціонери.

У країні розпочалися ринкові перетворення, на шляху яких були великі труднощі.

Румунія

У Румунії з 1965 р. існувала диктатура Чаушеску.

17 грудня 1989 р. В м. Тимішаарі була розстріляна мирна демонстрація. Ці події — початок революції.

Чаушеску оголосив про введення надзвичайного стану та віддав наказ стріляти в демонстрантів. Це вже не могло зупинити народного виступу, до якого приєдналася армія. Чаушеску разом з дружиною втекли, але були затримані й 25 грудня 1989 р. розстріляні.

Влада перейшла до Фронту національного порятунку на чолі з Іоном Ілієску, якого 1992 р. обрали президентом. Створювалися політичні партії, впроваджувалися ринкові відносини.

Югославія

Тут відбувалися дуже складні зміни, які супроводжувалися війнами і конфліктами.

Югославія складалася з шести республік.

1991 р. Зі складу Югославії вийшли Боснія і Герцеговина, згодом — Словенія, Хорватія і Македонія.

Залишилися у складі єдиної держави Союзної Республіки Югославії Сербія і Чорногорія. Політику нової держави — Союзної Республіки Югославії — цілковито визначало сербське керівництво на чолі з лідером Союзу комуністів Сербії, перейменованого на Соціалістичну партію Сербії, Слободаном Милошевичем^ У Югославії виявилося переплетення національних, соціальних і релігійних проблем. Почалася громадянська війна, яка забрала життя сотень тисяч осіб, мільйони людей були переселені або стали біженцями. Для врегулювання конфлікту використовуються сили ООН і НАТО.