Всесвітня історія опорні конспекти 10 клас

ЛІТЕРАТУРА

ОСНОВНІ НАПРЯМИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XX ст.

На початку XX ст. посилюється вплив модернізму й авангардизму.

Авангардизм — загальна назва різних напрямів у мистецтві XX ст., представники яких заперечували існуючі норми, критикували традиційні форми і стилі. Авангардизм тісно пов’язаний з модернізмом.

Модернізм (від фр. — новітній, сучасний) — один із напрямів у мистецтві й літературі початку XX ст.

Найвпливовішими представниками авангардизму в літературі були:

Джеймс Джойс (1882-1941) — англійський письменник. У романі “Портрет юного художника” (1816 р.) реалістично показав світ обивателів. Роман “Улісс” (1922 р.) — хроніка одного дня з життя двох героїв;

Марсель Пруст (1871-1922) — французький письменник. Автор циклу романів “У пошуках втраченого часу”. Суб’єктивно відображав дійсність у сприйнятті героя. Внутрішнє життя людини описував як “потік свідомості”;

Франц Кафка (1883-1924) — австрійський письменник. У романах “Америка” (1914 p.), “Процес” (1915 p.), “Замок” (1922 р.) та низці оповідань показав трагічне безсилля людини перед абсурдністю суспільства. Досягнув особливої виразності в описах фантастичних перетворень (“Перетворення”, 1916 p.). Майстерно описав ситуації страху, відчаю. Близький до експресіоністів.

Експресіонізм (від лат. — вираження) — напрям у літературі початку XX ст., який проголосив єдиною реальністю духовний світ людини. Твори експресіоністів відірвані від реальної дійсності.

Інтерес до модернізму виявили й ті письменники і поети, які пізніше стали видатними майстрами реалізму:

Йоганес Бехер (1891-1958) — німецький письменник. Автор антивоєнного роману “Люізіт” (1926 p.). Вів антифашистську боротьбу. Великою популярністю користувалася його поетична збірка “Шукач щастя і сім тягот” (1938 p.);

Пабло Неруда (1904-1973) — чилійський поет, громадський діяч. Автор ліричної книги “Двадцять віршів про кохання і одна пісня відчаю” (1924 p.). Змалював антифашистську війну в Іспанії у книзі “Іспанія в серці” (1937p.);

Луї Арагон (1897-1972) — французький письменник і громадський діяч. Починав свою творчість як сюрреаліст. Автор циклу романів “Реальний світ” (1934-1954 pp.).

Сюрреалізм (від фр. — надреальне, надприродне) — модерністський напрям у мистецтві й літературі початку XX ст., який проголосив джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомого, інтуїтивного, а методом — розрив логічних зв’язків, заміну їх суб’єктивними асоціаціями.

До жанру антиутопії зверталися такі письменники:

Євген Замятін (1884-1937) — російський письменник. Сатирично змалював провінційне міщанство в повісті “Островітяни” (1918 p.). Автор антисоціалістичного роману “Ми”, який був опублікований англійською мовою за кордоном у 1924 р. У 1932 р. емігрував з СРСР;

Андрій Платонов (1899-1951) — російський письменник. Автор лірико-епічних, сатиричних творів, низки оповідань і повістей. Найвідоміші його твори: “Епіфанські шлюзи” (1927 p.), “Походження майстра” (1929 p.), “Річка Погудань” (1937 р);

Джордж Оруелл (1903-1950) — англійський письменник і публіцист. Стояв на позиціях реформізму. Автор сатиричних творів, романів. Змалював майбутній суспільний лад, який приходить на зміну буржуазному суспільству як тоталітарний, який знищує свободу і гідність особистості.

Письменники “втраченого покоління”

“Втрачене покоління ” (вперше вжила цей термін американська письменниця Г. Стайн) — напрям у літературі, що відображає протест проти воєн, настрої песимізму й зневіри в існуючій дійсності.

Еріх Ремарк (1898-1970) — німецький письменник. Стояв на абстрактно-гуманістичних позиціях, змалював прагнення “втраченого покоління”, яке намагалося знайти опору в житті — у любові, дружбі. Автор романів “На Західному фронті без змін” (1929 p.), “Три товариші” (1938 p.).

Річард Олдінгтон (1892-1962) — англійський письменник. Долям “втраченого покоління” присвятив роман “Смерть героя” (1929 p.), що має антивоєнний пафос. Автор біографічних романів про О. Бальзака, низки оповідань.

Ернест Хемінгуей (1899-1961) — американський письменник. У романі “Прощай, зброє” (1929 р.) висловив настрої “втраченого покоління”. У романі “За ким подзвін” (1940 р.) змалював громадянську війну в Іспанії у 1936-1939 pp. Його прозі характерна зовнішня простота, сувора об’єктивність, ліризм, філософська глибина, реалістичність, художня майстерність, що тісно пов’язані з пафосом антифашистської боротьби.

Реалістична література першої половини XX ст.

У своїй творчості письменники віддзеркалювали проблеми суспільства і сприяли його прогресивному розвитку, відображаючи правду життя.

Джон Голсуорсі (1867-1933) — англійський письменник. В трилогії “Сага про Форсайтів” (1906-1921 pp.), “Сучасна комедія” (1924-1928 pp.) і “Кінець глави” змалював картину буржуазної моралі Англії кінця XIX — початку XX ст. В . публіцистиці відстоював принципи реалізму. У 1932 р. одержав Нобелівську премію.

Рабіндранат Тагор (1851-1941) — індійський письменник-гуманіст і громадський діяч. Автор ліричних віршів, романсів, повістей, оповідань, п’єс, книг з філософії, літератури, релігії. Його публіцистика спрямована проти феодальних і релігійних пережитків, безправ’я жінок, дискримінації і кастової системи. Твори Тагора проникнуті ідеями патріотизму і національно-визвольної боротьби. Пісня “Душа народу” стала національним гімном Республіки Індії, а “Моя золота Бенгалія” — гімном Республіки Бангладеш.

У 1913 р. йому було присуджено Нобелівську премію. Бернард Шоу (1856-1950) — англійський письменник. Автор критичних статей про музику і театр. У своїй творчості відображав соціально-етичні проблеми (“Візок із яблуками”, 1929 p.), виступав проти догматизму (“Свята Іоанна”, 1923 p.).

Іван Бунін (1870-1953) —російський письменник. У своїх оповіданнях і повістях показав занепад дворянських господарств, важке життя села. У 1920 р. емігрував за кордон. У 1933 р. одержав Нобелівську премію.

Теодор Драйзер (1971-1945) — американський письменник. Реалістично змалював американську трагедію “процвітання”, де головним мірилом щастя й успіху є гроші (“Американська трагедія”, 1925 p.). Майстерно показав моральну загибель молодого хлопця, який будь-якою ціною прагнув соціального успіху. У своїй творчості поєднував реалізм з натуралістичними тенденціями.

Письменники, які вели боротьбу проти фашизму:

Ромен Роллан (1866-1944) — французький письменник, музикознавець, громадський діяч. Автор роману-епопеї “Зачарована душа” (1929-1933 pp.), художніх біографій великих людей (Бетховена, Мікеланджело, Л. Толстого). У 30-х роках вів антифашистську боротьбу;

Анна Зегерс (нар. 1900) — німецька письменниця, яка у 1933-1947 pp. перебувала в антифашистській еміграції. У романі “Великий хрест” (1942 р.) утверджує Моральну перемогу борців-антифашистів, віру в майбутнє німецького народу;

Томас Манн (1875-1955) — німецький письменник, який з 1933 р. перебував в антифашистській еміграції. В кращих традиціях критичного реалізму 20-х pp. показав інтелектуальні й моральні пошуки ліберальної інтелігенції. Автор філософського роману про німецьке суспільство наприкінці Першої світової війни “Чарівна гора” (1924 p.). Т, Манн протиставив фашизму гуманістичне осмислення німецької і світової культурної спадщини (статті про Гете, Ф. Міллера, Л. Толстого). В антифашистському філософському романі “Йосиф і його брати” показав війну в її нелюдському вигляді;

Генріх Манн (1871-1950) — брат Т. Манна, письменник і громадський діяч. Теж перебував в антифашистській еміграції. У романі “Юність і зрілість короля Генріха IV” (1935 -1958 pp.) стверджував, що носієм історичного прогресу є “гуманіст із мечем у руках”;

Клаус Манн (1906-1949) — син Т. Манна, письменник і журналіст. У романі “Мефістофель” (1936 р.) сатирично трактує тему “випадкових людей’, які не протистояли фашизму в самій Німеччині;

Ульріх Бехер — німецький письменник. У 1933-1945 pp. перебував в антифашистській еміграції. У своїх творах протиставив людяність фашизму. Писав філософські поеми;

Віллі Бред ель (1901-1964) — німецький письменник, який у 1933-1934 pp. перебував у концтаборі, а в 1934-1945 pp. — в антифашистській еміграції. Його роман “Випробування” (1935 p.), трилогія “Рідні і знайомі”(почав писати у 1941 р.) мали антифашистське спрямування.