Історія України опорні конспекти 10 клас
Утворення Директорії
Відновлення УНР в умовах збройного конфлікту з радянською Росією
(існувала в Києві та на більшій частині території України 1,5 місяця)
Питання теми
1. Відновлення УНР в умовах збройного конфлікту з радянською Росією.
2. С. Петлюра.
3. Трудовий конгрес.
4. Отаманщина.
5. Військові поразки УНР.
6. Боротьба з денікінцями.
7. Об’єднання українських армій.
8. Психологічний клімат у суспільстві, знецінення людського життя.
Відновлення УНР в умовах збройного конфлікту з радянською Росією
1. Опозиційні сили, які виступали проти гетьманату, об’єдналися навколо Українського національного союзу (УНС), що виник на початку серпня 1918 р.
До його складу увійшли:
• українські есери;
• українські соціал-демократи;
• українські соціалісти-федералісти;
• низка дрібних громадсько-політичних організацій.
Голова УНС — В. Винниченко.
2. Початок жовтня 1918 р. Переговори гетьмана П. Скоропадського з УНС (делегацію УНС представляли В. Винниченко, А. Ніковський, Ф. Швець).
Український національний союз поставив вимоги:
• проведення аграрної реформи через ліквідацію великого землеволодіння і забезпечення землею трудового селянства;
• встановлення демократичних свобод;
• опрацювання демократичного виборчого закону.
3: Кінець жовтня 1918 р. П. Скоропадський погодився на входження до складу Ради міністрів Української держави представників УНС.
4. Втративши підтримку держав Четверного союзу внаслідок їх поразки у Першій світовій війні, 14 листопада 1918 р. П. Скоропадський заявив про федерацію з небільшовицькою Росією і про «відновлення Великої Росії».
Відреченням від державної самостійності гетьман розраховував здобути якщо не допомогу, то хоча б прихильність з боку дипломатів Антанти.
Це викликало незадоволення і створення потужної опозиції проти гетьманату.
5. Відбулися таємні збори Українського національного союзу за участі представників селянської спілки, профспілки залізничників і комісарів загонів Січових стрільців. Вирішено розпочати боротьбу проти гетьмана.
6. Для керівництва повстанням було створено Директорію УНР з п’яти осіб:
B. Винниченко (голова),
C. Петлюра (головний отаман військ УНР),
Ф. Швець (професор геології Київського університету),
О. Андрієвський (адвокат),
А. Макаренко (голова профспілки залізничників).
7. 15 листопада 1918 р. Директорія звернулася до населення України з закликом до збройної боротьби проти Гетьманату. Директорія обіцяла:
• демократичні свободи;
• 8-годинний робочий день;
• передачу поміщицьких земель селянам.
8. Центром повстання стала Біла Церква.
Ядро військ Директорії — полк Євгена Коновальця, командира Січових стрільців.
9. 16 листопада 1918 р. Початок збройного повстання, виступ Січових стрільців у Білій Церкві. На бік повстанців переходили військові частини гетьмана. Збройні сили Директорії поповнювалися селянськими загонами.
10.17 листопада 1918 р. Директорія підписала угоду з представниками окупаційних військ про їхній нейтралітет у подіях.
11. 18 листопада 1918 р. Розгром гетьманських військ під Мотовилівкою, перехід значної частини гетьманських військ на бік повстанців. Гетьман втратив усі військові сили. Німецькі війська дотримувалися нейтралітету.
12.14 грудня 1918 р. Гетьман зрікся влади. З допомогою Німців він виїхав за кордон.
Влада в Україні перейшла до Директорії.
13. 18 грудня 1918 р. Директорія Української Народної Республіки урочисто вступила до Києва.
Причини падіння Гетьманату
1. Вузька соціальна база (влада спиралася лише на заможні верстви населення).
2. Незадоволення різних верств населення залежністю від Німеччини, грабунками України окупаційними військами.
3. Незадоволення селян;
• спробою повернути поміщикам землю;
• обов’язковою передачею селянами урожаю у розпорядження держави.
4. Незадоволення робітників:
• збільшенням тривалості робочого дня на промислових підприємствах до 12 годин;
• забороною страйків;
• суворим покаранням за участь у страйках (позбавленням волі до двох років);
• великими штрафами.
5. Поразка Німеччини у війні позбавила Українську державу необхідної підтримки.
6. Відсутність численної дієздатної регулярної української національної армії, бо не завершено формування повноцінних збройних сил.
7. Спроба гетьмана змінити орієнтири (проголошення федеративного союзу з небільшовицькою Росією).
8. Наростання соціальної напруги та формування організованої опозиції.
9. Гетьман не спромігся стати національним лідером. Поразка Четверного союзу і революція в Німеччині прискорили падіння гетьманського режиму.
18 грудня 1918 р. Директорія прибула до Києва.
26 грудня 1918 р. Директорія проголосила Декларацію з програмою своїх дій (декларацію проголошено на Софійському майдані).
Програмні завдання Директорії, проголошені у Декларації
• Заявлено про відновлення УНР.
• Відмінено всі закони і постанови гетьманського уряду.
• Усіх призначених за гетьмана чиновників звільняли з роботи.
• Влада в УНР належить трудовому народу.
• В організації влади покладено ідею, «трудового принципу».
• Нетрудові, експлуататорські класи позбавляються права голосу.
• Директорія — тимчасова верховна влада до скликання Конгресу трудового народу України.
• Відновлюється 8-годинний робочий день та свободи, скасовані гетьманом.
Директорія намагалася встановити в Україні національний варіант радянської влади.
Причини приходу Директорії до влади
• Прихід Директорії до влади забезпечено вдало вибраним моментом для атаки на гетьманський режим, бо у середині листопада 1918 р. П. Скоропадський залишився без підтримки Німеччини, яка потерпіла поразку у війні.
• П. Скоропадський відмовився від державної незалежності України та проголосив непопулярний проросійський курс, що викликало велике незадоволення.
• Незадоволення народних мас економічною політикою гетьманського уряду.
• Директорія проголосила популярні в народі гасла (аграрна реформа і передача землі селянам, відновлення 8-годинного робочого дня тощо).
• Директорія спиралася на масовий рух проти політики гетьманату та окупаційного режиму.
• Під своїми знаменами Директорія зібрала досить впливових та авторитетних лідерів — В. Винниченка, С. Петлюру, М. Шаповала, М. Порша та інших.
1. Армія повстанців складалася, переважно з селян, які, поваливши Гетьманат, розійшлися по домівках, де ділили землю відповідно до закону про передачу селянам поміщицької землі без викупу.
2. Україна була оточена ворогами:
• на заході зосереджувалися польські війська;
• після краху німецько-австрійської окупації України посилився рух російських військ на Україну;
• з південного сходу активізувався натиск військ Денікіна;
• на півдні висадилися французькі й англійські інтервенти.
3. Серед членів Директорії не було єдності поглядів і дій: одна частина її членів виступала за союз із більшовиками (В. Винниченко, В. Чеховський, М. Шаповал); інша — за союз з Антантою проти більшовиків (її очолював С. Петлюра).
4. Точилося особисте суперництво між В. Винниченком і С. Петлюрою.
5. Часто змінювалися уряди. Почергово його очолювали
В. Чеховський, С. Остапенко, Б. Мартос, І. Мазепа, В. Прокопович).
6. Соціалістичні гасла були негативно сприйняті заможною частиною суспільства.
7. Жодного із соціально-економічних заходів, про необхідність яких заявляла Директорія, не було втілено в життя.
8. УНР відновлено у складній міжнародній обстановці. Країни Антанти домагалися відновлення єдиної і неподільної Росії і робили ставку на Денікіна.
Було встановлено, що вища влада належить Директорії з п’яти членів:
голова Директорії — В. Винниченко (член УСДРП),
С. Петлюра (член УСДРП) — головний отаман армії УНР, Ф. Швець (член УПСР) — професор геології,
А. Макаренко (представник об’єднаної ради залізничників України)— безпартійний,
П. Андрієвський (член Української партії самостійників- соціалістів) — адвокат;
законодавча — Трудовому конгресові,
виконавча — Раді народних міністрів,
на місцях — трудовим радам селян, робітників, трудовій інтелігенції, капіталісти, поміщики, вища інтелігенція позбавлені виборчого права.
• Відновлено попередню назву держави— УНР.
• Головою першого уряду Директорії УНР — Ради народних міністрів — став В. Чеховський.
• Розпущено обрані на основі майнового цензу органи місцевого самоврядування і призначено нові вибори за трудовим принципом, за яким влада в губерніях і повітах мала належати трудовим радам без участі експлуататорів.
• До «ненадійних капіталістичних елементів» влада зарахувала адвокатів, учителів, лікарів тощо і це вело до поглиблення дестабілізації в суспільстві.
• Відновлено чинність законів УНР.
• Після формальної злуки УНР і ЗУНР до складу Директорії увійшов представник ЗУНР Є. Петрушевич.
• Ухвалено новий закон про передачу поміщицької землі селянам без викупу.
Не підлягали конфіскації наділи до 15 десятин.
Вирішення земельного питання
• Директорія декларувала вилучення землі у поміщиків.
• Земля передавалася селянам без викупу.
• Щоб заспокоїти поміщиків, їм було обіцяно:
— компенсацію затрат на різноманітні (агротехнічні, меліоративні тощо) вдосконалення, проведені раніше у маєтках;
— за землевласниками залишалися будинки, де вони досі жили, породиста худоба, виноградники тощо;
— оголошено про недоторканність земель промислових підприємств і цукрових заводів, що належали промисловцям і поміщикам-цукрозаводчикам;
— конфіскації не підлягали землі іноземних підданих;
— у заможних селян залишалися ділянки площею до 15 десятин землі.
Більшість селян розцінили ці заходи як поміщицькі та прокуркульські.
Поміщики й буржуазія теж були невдоволені політикою Директорії, яка ігнорувала їхні інтереси.
Зовнішня політика Директорії
1. Директорія змогла розширити міжнародні зв’язки з УНР. Україну визнали Угорщина, Чехо-Словаччина, Голландія, Ватикан, Італія.
2. Директорія не домовилася про мир із радянською Росією, хоча переговори про його укладення велися від кінця грудня 1918 р.
Радянська сторона відкинула звинувачення у веденні неоголошеної війни, лицемірно заявивши; що ніяких регулярних військ в Україні вона не має.
Директорія не погодилася на об’єднання з українським радянським урядом і відмовилася прийняти інші вимоги, що означали самоліквідацію УНР.
3. Домовитися з країнами Антанти про допомогу Директорія не спромоглася.
Директорія і махновці
Директорія прагнула не допустити конфлікту з Н. Махном, за яким стояли широкі, маси селянства Катеринославщини та Півдня Таврії.
Представники Петлюри офіційно звернулися до штабу Н. Махна з пропозицією укласти «спілку» проти білогвардійців.
У той час махновці нерозважливо діяли як союзники більшовиків, тому пропозицію С. Петлюри Н. Махно відхилив.
15 грудня 1919 р. Представники Н. Махна прибули до Катеринослава, де домовилися з петлюрівцями про спільні дії проти білогвардійців, а також про забезпечення махновських частин зброєю, одягом і продовольством. Махновці отримали вагон патронів і піввагона гвинтівок.
Отримавши зброю, Н. Махно підступно виступив проти Директорії, знищив роту петлюрівців і захопив Синельникове.
Наприкінці грудня 1919 p. Н. Махно, домовившись про спільні дії з більшовиками, спробував вибити частини УНР з Катеринослава. Але тут махновці зазнали поразки, багато їх загинуло.
Після цих подій про союз махновців із Директорією годі було й думати.
Чому Директорії не вдалося надовго втримати владу?
Недоліки
• За складних умов російсько-радянської агресії місцеве самоврядування діяло не всюди.
• Реалізація законів Директорії в умовах війни була неможливою.
• Запроваджено авторитарне правління С. Петлюри (з другої половини 1919 p.).
• На місцях посилювалася влада отаманів.
• УНР опинилася в кільці фронтів:
— зі сходу наступали більшовики;
— на південному сході посилювався натиск білогвардійської армії Денікіна;
— на заході активізувалася польська агресія.
• Серед керівництва Директорії не було єдності.
• Армія розбігалася.
• Ширилося безладдя.
• Нерішучість, а нерідко й невизначеність внутрішньої політики.
• Протистояння різних політичних сил
• Часті переїзди і зміна уряду (уряд змінювався шість разів). Уряд очолювали по черзі В. Чеховський, С. Остапенко, Б. Мартос, 1. Мазепа, В. Пилипенко.
• Не було єдності в українському суспільстві.
У цей час з’явилося прислів’я: «У вагоні — Директорія, під вагоном — територія».
Державний, політичний, військовий діяч, літератор, публіцист. Народився 10 травня 1879 р. у Полтаві в родині міщан козацького походження. Освіту здобув у Полтавській духовній семінарії. Брав активну участь у національному русі. Член РУП з 1900 p., з 1905 р. — член УСДРП. Займався журналістикою. Був учасником військових з’їздів. З червня 1917р. — Генеральний секретар військових справ. Був в опозиції до гетьманського режиму. Очолив антигетьманську боротьбу, став членом Директорії. 3 11 лютого 1919 р. став її головою.
Протягом 1919 р. керував боротьбою проти червоних та денікінських нападників. У 1920 р. очолив війська УНР, які разом з польськими силами вступили в Україну. Внаслідок невдачі наступу та договору Польщі з Росією вивів свої війська за р. Збруч, де їх було інтерновано (роззброєно).
С. Петлюра наприкінці 1922 р. виїхав до Польщі. У 1923 р. уряд радянської України зажадав від польської влади видачі С. Петлюри як «ворога трудящих», тому він перебрався до Будапешта, а потім — до Відня й Женеви. З 1924 р. жив у Парижі, керував урядом УНР у вигнанні, редагував , тижневик «Тризуб», публікував статті, присвячені боротьбі українського народу за незалежність. 25 травня 1926 р. був убитий в Парижі агентом НКВС. Поховано С. Петлюру в Парижі на Монпарнаському кладовищі.
Погляди С. Петлюри
Симон Петлюра — полум’яний борець за свободу і незалежність Української держави. Він був представником поміркованих кіл УСДРП. Спершу Дотримувався автономіських поглядів, а згодом прийшов до розуміння необхідності самостійності України. Все своє життя був вірним ідеї державності України, вів рішучу безкомпромісну боротьбу проти більшовиків. С. Петлюра присвятив себе розбудові Української держави — спочатку як громадський діяч і публіцист, потім як організатор української армії, а опісля як державний діяч. Мав особисті амбіції. Не бажав сліпо коритися будь-яким наказам, суперничав з В. Винниченком.
Після відставки В. Винниченка сам очолив Директорію. Стояв на позиціях побудови влади у формі диктатури Директорії та своєї особисто, а не парламентської демократії, як хотів М. Грушевський.
С. Петлюра не зробив армію боєздатною. Вона діяла на зразок партизанщини, розпадалася. Змушений воювати і проти більшовиків, і проти денікінців, і проти Н. Махна. За цих складних обставин багато уваги довелося приділити й дипломатичній роботі— переговорам із представниками Антанти, обмінові в Румунії цукру на набої, пошукам підтримки в Польщі.
Утім боротьба С. Петлюри проти Червоної армії була приречена на поразку.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України
