ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО ПОЧАТКУ XX СТ.

УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ЗА ДОБИ РОЗВИНЕНОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(друга половина XІ—середина XVI ст.)

Остаточна ліквідація автономії руських князівств у складі Литви

Після смерті Вітовта литовські та руські феодали на сеймі у Вільно обрали великим князем литовським Свидригайла Ольґердовича, відомого своїм негативним ставленням до унії Литви з Польщею. Король Ягайло розпочав воєнні дії проти Свидригайла, прагнучи захопити Волинь і Поділля. У 1430—1431 pp. польське військо здобуло Кам'янець, Володимир-Волинський, взяло в облогу Луцьк. На Волині й Поділлі розпочалася народна війна проти загарбників.

Невдалі дії Свидригайла та його орієнтація на руських православних феодалів викликали невдоволення литовських магнатів. У 1432 р. вони обрали великим князем литовським Сиґізмунда (брата Вітовта), який відновив унію Литви з Польщею. Водночас, намагаючись позбавити Свидригайла опори серед православних феодалів, Сиґізмунд привілеєм від 15 жовтня 1432 р. зрівняв їх у правах з литовськими феодалами-католиками. Це дало змогу Сиґізмундові 1 вересня 1435 р. остаточно розгромити Свидригайла і його прибічників — руських князів. Свидригайло змушений був відмовитися від боротьби за великокнязівський престол. Під його владою залишилася тільки Волинь.

Руські князі не змирилися з поразкою. Вони організували змову і в 1440 р. вбили Сиґізмунда. Після цього на білоруських і українських землях спалахнуло повстання проти Литви.

Литовські магнати на чолі з новообраним великим князем Казимиром IV Ягайловичем (1440— 1492 pp.) придушили повстання, але були змушені піти на поступки місцевим князям і боярам. Були відновлені Київське та Волинське удільні князівства і надано їм автономію.

Київським князем став Олелько Володимирович, а на Волині князем залишався Свидригайло.

У 30—40-х pp. XV ст. городяни, дрібна православна шляхта на українських землях чинили рішучий опір польському і литовському пануванню; місцеві ж українські пани-князі в інтересах збереження своєї влади у вирішальні моменти йшли на згоду з литовськими магнатами.

Але поступки з боку Литви православним князям, боярам Волині та Київщини були тимчасовими. Спираючись на підтримку польських феодалів, литовський уряд уже на початку 50-х pp. XV ст. узяв курс на остаточну ліквідацію залишків автономії українських земель. У 1452 р. після смерті Свидригайла Волинське князівство припинило своє існування.

У 1471 р. після смерті князя Семена Олельковича також було ліквідоване Київське князівство. Великий князь литовський і король Польщі Казимир IV призначив воєводою в Київ литовського магната Гаштольда, однак кияни відмовилися впустити його в місто. Гаштольд здобув Київ лише за допомогою війська. Після скасування місцевої автономії Волинь, Київщина і Поділля були перетворені на воєводства, очолювані намісниками-воєводами, що підлягали безпосередньо владі великого князя.

Останньою спробою української знаті вибороти державні права в межах Литовсько-Руського князівства стало повстання 1508 р. під проводом Михайла Глинського. М. Глинський походив з Полтавщини, із татарського українізованого роду. Навчався у Німеччині, був при дворі цісаря Максиміліана, служив у курфюрста Саксонського Альберта. У 1500 р. повернувся додому, став управителем двору Великого князя Литовського Олександра Казимировича. Це викликало заздрість литовських магнатів і привернуло увагу руських панів. Незважаючи на католицьку віру, він став їх керівником.

У 1506 р. польські пани звинуватили М. Глинського в отруєнні князя Олександра. Новий великий князь і король Польщі Сиґізмунд усунув Глинського з посади управителя двору, і той виїхав до своїх поліських маєтків. У 1508 p. M. Глинський разом із братами підняв повстання із закликом захищати релігійні й політичні права. Повстанці здобули кілька замків на Білій Русі, у тому числі міста Турів і Мозир, і взяли в облогу Житомир і Овруч. Але ні татари, ні Москва не надіслали обіцяної допомоги. Та головне, що більшість українських аристократів не підтримали повстання.

У липні 1508 р. Сиґізмунд І розбив війська Глинського, багато шляхти було заарештовано. Так закінчилася остання спроба українських аристократів за допомогою зброї здобути державну незалежність України. Після цього українське панство обстоювало в Литві й Польщі тільки станові й особисті інтереси.

Час після занепаду Галицько-Волинського князівства став епохою драматичних подій в історії України — майже півстоліття тривала війна сусідніх держав за її землі. Утрата державності негативно позначилася на соціально-економічному становищі населення та розвитку культури.