Відтоді, коли Піпін Короткий подарував папі римському землі в Італії, багатства церкви значно зросли, однак її вплив на європейські справи був незначним. Церква залежала від світських володарів. Оскільки церковні посади приносили чималі прибутки, герцоги і графи надавали їх своїм родичам і друзям. У середовищі церковників було чимало незадоволених таким станом речей. Найсвідомішими серед них були ченці абатства Клюні, що розташовувалося на сході Франції. Вони здобули повагу своїм аскетизмом і прагненням змінити церковне життя. Клюнійці, зокрема, вимагали:

— звільнити церкву від підпорядкування світській владі;

— встановити сувору дисципліну для всього духівництва— від ченців до папи римського.

Клюнійський рух поступово поширювався. Деякі з клюнійських ченців були обрані єпископами та абатами і почали наводити лад у церковному житті. Нарешті один з них став папою Григорієм VII. Він розгорнув боротьбу за втілення в життя ідей клюнійців.

Ще одна важлива подія в житті християнської церкви припала на XI ст. Суперечки між християнством Заходу і Сходу 1054 р. призвели до остаточного розколу. Римський папа і константинопольський патріарх прокляли один одного. Відтоді єдина християнська церква поділилася на римо-католицьку і православну. Слово «католицька» означає всесвітня, а «православна» — істинна, справжня.