СЕРЕДНІ ВІКИ
Німеччина в Х-ХІІІ ст.

Григорій VII та Генріх IV

Протистояння церковної та імператорської верхівок особливо загострилося в другій половині XI ст., коли римським папою став Григорій VII (1073-1085).

Спершу Григорій VII узаконив новий порядок обрання римських пап конклавом — зібранням кардиналів (вищих духовних осіб католицької церкви), що виключало можливість втручання у вибори світських осіб. Потім він запровадив целібат — заборону одруження для духовних осіб. Цим актом він забезпечив недоторканність земельних володінь церкви, що їх раніше єпископи могли залишати своїм дітям. Нарешті, 1075 р. Григорій VII оголосив про скасування інвеститури — права імператора чи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.

Саме остання реформа обурила 26-річного німецького імператора Генріха IV (1056-1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася довга і виснажлива боротьба. Спершу імператор зібрав у Вормсі німецьких єпископів і домігся від них ухвали рішення про позбавлення сану Григорія VII. Тоді папа зібрав у Римі єпископів Франції та Італії, відлучив від церкви Генріха IV і звільнив його підданців від присяги імператорові. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали і розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріхові IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор з невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса, що на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV змушений був стояти босоніж перед ворітьми замку, допоки Григорій VII пробачив свого супротивника. Відтоді слово «Каносса» стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів «ходіння у Каноссу» означає глибоке приниження переможцем переможеного.

Одначе Генріх IV не забув приниження і не змирився. У 1084 р. він, зібравши велику армію, рушив на Рим і захопив його. Григорій VII утік на південь Італії, а наступного року помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів.