Основну масу городян складали бюргери (від нім. Burg — фортеця). Вони були повноправними мешканцями міст, жили з торгівлі і ремесла. Одні виробляли і торгували дрібничками, необхідними городянам і селянам з околиць. Інші, багатші, вели торгівлю з областями або країнами, закуповуючи і продаючи великі партії товарів. Окрім названих груп, значну частину населення складали вантажники, водоноси, вугільники, м'ясники, пекарі, себто ті, що були зайняті у сфері обслуговування. Сеньйорам та їхньому оточенню, представникам світської та духовної влади, тобто знатним людям, належали найкращі будинки в місті, вони мали доступ до міської влади і разом із заможними бюргерами утворювали патриціат — правлячу верхівку міста. Найбідніші прошарки міського населення називалися плебеями. У різних містах плебеї складали від 20 до 70% населення.

X p відродження деяких старих і виникнення нових місту Західній Європі, які, хоч і постали на основі старих римських, але суттєво відрізнялися від них. Насамперед вони були економічними центрами—осередками ремесла і торгівлі.

Що ж зумовило відродження міського життя в Європі? Передусім, процеси в економіці, розвиток сільського господарства. Так, у Х-ХІ ст. зросло виробництво зерна, розвивалося садівництво, виноградарство, городництво тощо. Виник надлишок сільськогосподарських продуктів, які можна було обміняти на ремісничі вироби. Відповідно зросла майстерність сільських ремісників, які з часом відокремилися від сільського господарства. Для збуту продукції вони зосереджувались у тих містах, де були значні скупчення людей: на перехрестях важливих шляхів, річкових переправах, під стінами замків, резиденцій єпископів і королів. Поступово в цих містах формувалися постійні поселення ремісників.

Отже, на основі розвитку ремесла та його відокремлення від сільського господарства і виникло середньовічне європейське місто.

Найбільше міст було в Італії (половину населення складали мешканці міст) і Фландрії (2/3 жителів — городяни). Середньовічні міста, зазвичай, були невеликими —2-3 тис. мешканців. Обов'язковими елементами, завдяки яким населений пункт міг вважатися містом, були оборонні стіни, цитаделі, кафедральний собор, ринкова площа. У містах могли також розташовуватись укріплені палаци-фортеці феодалів, монастирі. Плану забудови середньовічного міста не було. Вони розбудовувалися концентричними колами від центру — фортеці або ринкової площі. Вулиці були вузькими (достатніми лише для проїзду вершника), не освітлювалися, тривалий час не мали бруківки та каналізації.

Будинки стояли досить тісно і мали два-три поверхи. Нерідко верхній поверх нависав над нижнім, тому що через дорожнечу землі фундаменти будували вузькими. Тривалий час міста зберігали сільський вигляд: біля будинків розташовувалися сади і городи, у дворі тримали худобу і птицю. За мурами міста мешканці мали земельні ділянки і виноградники.