Після скасування кріпосного права в російській промисловості вільнонаймана праця почала поступово переважати примусову. Від середини 60-х pp. російський уряд більше підтримував приватний капітал, передавши в його руки державні підприємства. Успішно розвивалася текстильна промисловість — виробництво бавовняних тканин зросло за 20 років удвічі. В металургії потрібно було не лише перейти на використання вільнонайманої робочої сили, а й здійснити технічне переозброєння. Виробництво металу на Уралі, старій металургійній базі імперії, у пореформені роки занепало; дедалі більше набирала темпів металургійна та гірнича промисловість у Донецько-Криворізькому басейні.

У 60-х pp. розгорнулось активне будівництво залізниць. Уряд сприяв розвиткові машинобудування, в результаті чого з другої половини 70-х pp. пересувний склад залізниць був переважно вітчизняного виробництва.

Промислова революція спричинила появу нових міст. Значним центром текстильної промисловості став Іваново-Вознесенськ, швидко зростало портове місто Ростов-на-Дону, найбільшим сибірським взагалі і торговельним містом зокрема став Томськ.

Розшарування селянства після реформи спричинило те, що більшість на селі становили бідні та середні за рівнем достатку селяни — заможних господарів було мало.

У пореформені десятиріччя в економіці Російської імперії відбувався перехід до нової економічної моделі, заснованої на використанні вільнонайманої робочої сили. Економічний розвиток спричинився до появи передової промисловості, яка співіснувала з численними кріпосницькими пережитками на селі та самодержавною політичною системою, що позбавляла громадян елементарних демократичних прав. Це вело до численних соціальних конфліктів, які ставали небезпечним джерелом нестабільності в країні.