ІСТОРІЯ СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
Падіння республіки та утворення імперії
Диктатура Юлія Цезаря.
Перемога над Спартаком поставила Красса в ряд найавторитетніших державних діячів. Не менш знаменитим став і Гней Помпей — завойовник Сирії. Плебеї підтримували Гая Юлія Цезаря — родича улюбленого в народі Гая Марія. У середині 60-х років до н.е. між Крассом, Помпеєм і Цезарем було укладено «союз трьох» — тріумвірат.
З тріумвірату виділявся Гай Юлій Цезар. Він походив зі знатного роду, був розумним, освіченим і красномовним. Цезаря обрали консулом. За нього голосували бідняки, а також прихильники Красса і Помпея. Після закінчення консульського року Цезаря призначили намісником провінції Галлія. Близько десяти років він воював у Заальпійській Галлії, підкоривши її та оголосивши римською провінцією.
Війна в Галлії принесла Цезарю славу талановитого полководця, багатство і відданість війська. Красс, бажаючи перевершити славу завойовника Галлії, відправився походом на схід проти могутнього Парфянського царства.
Однак військо Красса було розгромлене, а сам він потрапив у полон і був убитий.
У 49 р. до н.е. Помпей умовив сенат наказати Цезарю розпустити військо і беззбройним повернутися в Рим, щоб відзвітуватись у своїх діях. У випадку відмови Цезар оголошувався «ворогом батьківщини».
Дізнавшись про рішення сенату, Цезар підійшов до річки Рубікон, що відокремлювала провінцію Галлію від Італії. Він перейшов її зі словами: «Жереб кинуто!» (тобто «рішення прийнято»). За наказом Цезаря військо рушило на Рим. Почалася громадянська війна.
Рим був зайнятий без бою. Помпей втік на Балканський півострів, де зібрав військо. Але Цезар розбив його у битві під Фарсалом (48 р. до н. е.). Сам Помпей незабаром загинув.
Перемігши Помпея, Цезар втрутився у міжусобну боротьбу в Єгипті і посадив на трон Клеопатру, яка стала його дружиною. Вона була привабливою, освіченою, розумною, знала декілька мов. Згодом йому довелося вирушити в Сирію, де він розгромив сина понтійського царя Мітридата VI Варнака. Війна була настільки швидкоплинною, що Цезар у звіті до сенату написав всього три слова: «Прийшов, побачив, переміг». Потім Цезарю довелося воювати з прихильниками та синами Помпея, що прагнули повернути собі владу. Громадянська війна завершилася перемогою Цезаря, який зосередив у своїх руках величезну владу. Він був одночасно народним трибуном, консулом, цензором, претором, а також верховним понтифієм — головним жерцем Риму.
Цезар виконав частину своїх обіцянок народу. В Італії і провінціях він наділив землею десятки тисяч ветеранів — старих солдатів. За його пропозицією були відбудовані Коринф і Карфаген, куди переселилися багато незаможних громадян. Сенат подарував йому довічне звання диктатора — правителя з необмеженою владою, який не був зобов'язаний звішуватися перед кимось у своїх діях.
Але були в сенаті і таємні вороги Цезаря, незадоволені його єдиновладдям. Вони мріяли відновити республіку, тому вирішили убити диктатора. Очолили змову молодий сенатор Брут, якого Цезар вважав своїм другом і до якого ставився як до сина, та офіцер Кассій. Змовники виконали свій задум під час засідання сенату 15 березня 44 р. до н.е.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України