Внаслідок падіння Бастилії ініціатива повністю перейшла до Установчих зборів, які розпочали перебудову держави і суспільства. У серпні 1789 р. депутати ухвалили два важливих рішення.

По-перше, в «Ніч чудес» — як назвали ніч на 4 серпня 1789 р.— Установчі збори розробили давно очікуваний законопроект, прийнятий протягом наступного тижня у вигляді законів (декретів). Проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті податків, скасовувалися станові привілеї, особисті феодальні повинності селян, церковна десятина. Повинності, пов'язані із землекористуванням, необхідно було викупити.

По-друге, взявши за взірець американську Декларацію незалежності 1776 p., Установчі збори 26 серпня 1789 р. проголосили Декларацію прав людини і громадянина, яка згодом використовувалась у багатьох країнах як основа для підготовки національного законодавства.

Документ проголошував загальні принципи побудови нового суспільства. Джерелом вищої влади визнавалася нація. Це означало ліквідацію абсолютизму, але не заперечувало існування конституційної монархії. Основою нового суспільства стали природні права людини — свобода слова, думки, совісті, недоторканність особи і приватної власності, рівність усіх перед законом. «Люди народжуються і залишаються вільними та рівними у своїх правах», — стверджувалось у декларації.

З прийняттям цих документів центр політичної боротьби перемістився до Установчих зборів. Попервах більшість там мали помірковані прихильники конституційної монархії, їхніми лідерами були добре знані й популярні в країні маркіз Лафаєтт і граф Мірабо.

Мірабо вважав взірцем конституційну монархію в Англії. Талановитий оратор, він приваблював слухачів, умів переконувати їх. Аристократ за походженням, Мірабо пройшов шлях від ворога короля до його прихильника.

Лафаєтт упродовж деякого часу очолював Національну гвардію. Як і Мірабо, вважав за необхідне зберегти владу короля, але надати Установчим зборам значних прав.

Таким поміркованим угрупованням протистояли прихильники рішучих революційних дій — ліві. Цю назву зони отримали через те, що на засіданнях Установчих зборів сиділи з лівого боку. Згодом лівими почали називати всіх прихильників радикальних, революційних поглядів. Найбільшу їх групу очолював молодий адвокат Максимі-ліан Робесп'єр, майбутній лідер якобінців.

Установчі збори ліквідували інститут спадкового дворянства, цехову систему, внутрішні митні кордони, конфіскували церковні землеволодіння. Для безробітних організували благодійні майстерні, але проведення страйків і створення робітничих спілок було заборонено спеціальним законом.

У вересні 1791 р. Установчі збори прийняли першу Конституцію Франції, яка законодавчо закріпила існування конституційної монархії. Виконавча влада залишалась у короля та його міністрів. Він також мав право на відкладальне вето, тобто міг будь-коли зупинити заходи, схвалені законодавчою владою. Вища законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам. Судова влада базувалася на виборності суддів та участі присяжних у судовому процесі. Перебудовувалася також система місцевого самоуправління. Франція поділялася на 83 департаменти, влада в яких належала виборним радам.

Вибори до Законодавчих зборів були двоступеневими, на основі високого майнового цензу. Право голосу отримали лише чоловіки, що досягай 25-річного віку і сплачували не менше півтора лівра податку. Таких у Франції налічувалося 4,3 млн. Вони обирали виборців, а ті, у свою чергу, — депутатів.