НОВА ІСТОРІЯ (XVI—КІНЕЦЬ XVIII СТ.)
Німецькі держави у XVIII ст.
Система управління імперії Габсбургів. Економічний розвиток
Після Вестфальського миру австрійські Габсбурги, які були ще й імператорами Священної Римської імперії німецької нації, володіли ерцгерцогствами Австрією, Штирією, Тиролем, Північно-Західною Угорщиною і рядом інших територій. Габсбурги, хоча й зазнали поразки у Тридцятилітній війні, все ж залишались одними з наймогутніших володарів Європи. Особливістю володінь австрійських Габсбургів було те, що, крім австрійців, тут жили чехи, словаки, хорвати, угорці, італійці та ін. Панівне становище посідали австрійці. Інші народи зазнавали національного та релігійного гніту. Католицька церква мала величезний вплив. Протестанти переслідувались.
Економічний розвиток окремих володінь був різним. Найбільш розвиненими виявилися власне Австрія та Чехія, найвідсталішими — Тироль та Угорщина.
В Австрії та Чехії розвивалося цехове ремесло, створювалися мануфактури. Місто Відень наприкінці XVII ст. налічувало 100 тис. мешканців. Уряд провадив політику меркантилізму, сприяв розвиткові власної промисловості, особливо військової. Заборонялося вивозити за кордон монети, обмежувалося ввезення товарів.
Аграрні відносини вирізнялися неабиякою строкатістю. Так, у Тиролі селяни-горці були вільними; у Чехії, Угорщині, Словаччині — закріпачені; в Австрії — фактично вільні. Залежно від їхнього становища визначались і їхні повинності — від грошового оброку до панщини.
Незважаючи на значну територію та національну строкатість, у володіннях було досягнуто помітної централізації влади. Країна поділялася на провінції, в які особисто імператором призначалися губернатори. Водночас у провінціях зберігалися станово-представницькі зібрання (чини) з місцевих дворян, духовенства та міщан. Чини затверджували податки з населення.
Цей контент створено завдяки Міністерству освіти і науки України