Шотландія, що займала північну частину острова, в XVI ст. була самостійним королівством. Вона поділялася на Північну, або Гірську, та Південну, або Долинну. У Гірській Шотландії панували патріархальні відносини, існували родові громади — клани — на чолі з вождями. Основними заняттями населення були скотарство і мисливство. Вожді кланів жорстоко експлуатували селян, збираючи з них податки, переважно в натуральній формі. Південна Шотландія розвивалася швидше, її жителі були не лише скотарями, а й рільниками. Тут існувало багато міст, які вели жваву торгівлю з Англією, Нідерландами та Францією.

У XVI ст. шотландський престол належав династії Стюартів. Але королівська влада була дуже слабкою. Великі землевласники Південної Шотландії та вожді кланів на півночі зберігали незалежність і не корилися королю. Городяни Південної Шотландії теж не підтримували короля, оскільки їх більше цікавив розвиток зв'язків з Англією, ніж об'єднання з відсталою Північчю. За таких обставин Стюарти, не маючи підтримки в країні, самі ставали іграшкою в боротьбі родових кланів.

Економічно слабка, роздерта внутрішньою боротьбою Шотландія у XVI ст. перетворилася в об'єкт загарбницьких домагань Англії. Війна проти Шотландії в першій половині XVI ст. тривала упродовж кількох десятиріч. У 1542 р. шотландський король, який зазнав поразки в цій війні, помер. Корона перейшла до його доньки Марії Стюарт, яка народилася того ж 1542 р. Марію відправили на виховання до Франції, де вона стала ревною католичкою. Шотландією в цей час керувала мати королеви — Марія Гіз, представниця могутнього французького роду Гізів.