Генріх VIII наважився на розрив із католицизмом, сподіваючись на підтримку більшості населення країни. Нова англійська (англіканська) церква посіла чільне місце між католицизмом і протестантством.

За рішенням парламенту в Англії закривалися всі монастирі, а їхнє майно переходило до короля. За часів Генріха VIII в країні було закрито 3 тис. монастирів; їхні землі король роздав своїм прибічникам або розпродав, значно збагативши скарбницю. Землі купували нові дворяни та буржуазія для створення на них нових прибуткових господарств. Отже, реформа церкви сприяла розвиткові ринкових відносин в Англії.

Наступний король Едуард VI (1547-1553) продовжив реформування церкви. Всі церковні служби мали відправлятися англійською мовою, було спрощено і церковні обряди.

За правління королеви Марії Тюдор (1553-1558) — доньки Генріха VIII та Катерини Арагонської, яка дотримувалася католицизму, в Англії було здійснено спробу повернутися до старої, католицької, віри. Марія Тюдор відновила католицьку церкву, почала страчувати протестантів, за що її назвали Марією Кривавою. Однак англіканська церква вже глибоко вкоренилася в англійському суспільстві. Повертати землі монастирям ніхто не хотів.

Після смерті Марії Тюдор корона перейшла до Єлизавети 7(1558-1603). Вона відновила англіканську церкву, бо Рим не визнавав її права на престол.

Було видано суворі закони проти католиків. Перехід з англіканської церкви до католицької вважався державною зрадою. Діяльність ордену єзуїтів було заборонено. У 1571 р. прийнято англійський «Символ віри» (39 розділів), в якому проголошувалися основні принципи англіканської церкви.

Як і в лютеранстві, декларувався принцип спасіння людини вірою, але в Англії зберігалися три таїнства: хрещення, причастя і спокути. Богослужіння мало здійснюватися лише англійською мовою за особливим служебником, затвердженим урядом. В усьому іншому нова церква нагадувала католицьку: було дозволено шанування ікон, зберігалися розкішне вбрання духовенства, органна музика, урочисті процесії.

Порівняно з лютеранством і кальвінізмом англіканська церква мала поміркованіший характер. Серед частини невдоволеної обмеженістю Реформації буржуазії поширились ідеї кальвінізму. Ці люди виступали за «очищення» англіканської церкви від залишків католицизму. Називали їх пуританами (від лат. pura — чистий). Пуритани заперечували будь-яку церковну ієрархію, не визнавали влади єпископів. Поступово порвали з англіканською церквою, вийшли з неї та стали створювати власні церковні громади на чолі з виборними старшинами (пресвітерами).

Пуритани помилково розраховували на підтримку Єлизавети І. Королеві не сподобалися деякі погляди пуритан (відокремлення церкви від держави, підпорядкування короля церкві), і вона почала жорстоко переслідувати та карати їх. «Спершу вони вимагатимуть прибрати єпископів, — казала Єлизавета І, — а потім — і самого монарха». Історія засвідчила, що королева виявилася далекоглядною. У середині XVII ст. відбулася Англійська революція, яку багато істориків називають «Пуританською». У ті буремні роки саме пуритани разом з англійським парламентом виступили проти короля Карла І Стюарта і засудили його до страти.