На початку XVII ст. Франція була найбільш населеною країною Європи. Наприкінці XV ст. її населення складало 14-15 млн, а в середині XVII ст. досягло 16-18 млн чоловік. Переважна його більшість жила в селах, і країна в цілому залишалася аграрною. Об'єднання Франції в єдину централізовану державу було завершено наприкінці XV ст.

Одночасно з об'єднанням країни міцніла влада короля. Генеральні штати (станово-представницький орган влади) не скликалися з 1484 р. Вже король Людовік XII (1498— 1515), не радячись із ними, вів війну за підкорення Італії, встановлював податки на утримання армії, витрачав величезні кошти на здійснення своїх амбітних планів.

Наступні кроки зі створення у Франції абсолютної монархії було зроблено за правління Франциска І (1515-1547). Він зумів підпорядкувати своїй владі католицьку церкву. У 1516р. Франциск І досяг домовленості з папою римським Левом X, за якою король сам призначав вищих церковних посадовців, а папа тільки затверджував його рішення. Церковні особи стали підлеглими короля. Усі державні справи вирішувалися на Королівській раді, яка готувала укази короля, розглядала важливі судові справи, призначала нові податки. Для затвердження указу чи податку Францискові І варто було написати: «Така моя добра воля».

Свою владу король здійснював, опираючись на величезну армію чиновників. У жодній країні тогочасної Європи не було такої кількості урядовців. Створювати нові посади королю було надзвичайно вигідно, тому що переважна більшість посад продавалася за гроші, які надходили до королівської скарбниці.