Боротьба між прихильниками та противниками ідей М. Лютера в Німеччині тривала майже 30 років після закінчення Селянської війни. Прихильники ідей Лютера в північній Німеччині реформували католицьку церкву. її главою у кожному князівстві став князь, було скасовано дорогі обряди, шанування ікон, богослужіння відтепер велося рідною мовою. Всі церковні володіння конфісковувалися.

У 1529 р. на засіданні рейхстагу у Шпаєрі князі-католики виступили з вимогою засудити лютеранську церкву. У відповідь 5 князів і 14 вільних міст, прихильників лютеранства, оголосили протест. Відтоді прихильників лютеранської віри почали називати протестантами, а їхню церкву — протестантською.

Боротьба затяглася на довгі роки. Розв'язку її прискорило втручання імператора Карла V. Він вирішив скористатися суперечностями між католицькими і протестантськими князями для того, щоби приборкати їх.

Загроза втрати незалежності змусила князів об'єднатися. Спільне військо вирушило проти Карла V, який змушений був піти на перемир'я. 1555 р. на імперському рейхстазі в Аугсбурзі було укладено релігійний мир, який визнавав рівноправ'я католиків і протестантів. Право визначати релігію у своїх володіннях отримали князі; піддані мусили дотримуватися тієї віри, яку сповідував князь.

Хоча Аугсбурзький мир не вирішив усіх проблем, але припинив суперечки між католиками та протестантами. Вперше перемогла ідея віротерпимості, що стало одним із проявів культури нового часу.

Усвідомлюючи неможливість підпорядкування собі всієї Німеччини, Карл V зрікся престолу. Австрійські володіння, Чехію та частину Угорщини з короною Священної Римської імперії він передав братові Фердинанду І (1556-1564), Іспанію, Нідерланди, володіння в Італії та іспанські колонії в Новому світі — синові Філіппу ІІ (1556-1598).