СЕРЕДНІ ВІКИ
Країни Сходу за доби середньовіччя

Індія в епоху середньовіччя

В історії Індії, як і всіх держав Сходу, дуже важко провести межу між стародавньою епохою та середньовіччям. Коли в Європі відбувалися серйозні зміни, пов'язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, Індія продовжувала розвиватися за своїм звичним сценарієм. Безліч дрібних держав воювали між собою, тоді як засади життя основної маси населення лишалися непорушними. Сільська громада була основою життя суспільства, поділеного за кастовими ознаками. Вищі касти (брахмани і кшатрії) продовжували управляти та воювати, а нижчі (вайші та шудри) працювати. Траплялося, що одна з багатьох держав вирізнялась і прагнула підпорядкувати собі інші. Проте, вичерпавши свій потенціал у війнах проти сусідів, гинула і знову розпадалася. Так сталося з державою Гуптів, що постала у 320 р. завдяки діяльності раджі Чандрагупті. Але його наступники не змогли зберегти єдності держави, і наприкінці VI ст. вона припинила своє існування.

Значні зміни в житті Індії почалися з XII ст., коли її північні області захопили мусульмани. Вони намагалися підкорити Індію з VIII ст., але безуспішно. Зрештою, правитель сусідньої з Індією держави Газневідів, що постала після розпаду Багдадського халіфату, Махмуд Газневі (998-1030) розпочав систематичні грабіжницькі походи до Індії. 17 разів він розорював її, просуваючись чимраз далі у глиб країни: завдяки награбованим багатствам і захопленим рабам перетворив свою столицю Газні в одне з найкрасивіших міст Сходу.

Після його смерті, в 1206 р. намісник Кутб-уд-дін Айбек відокремився від Газні і заснував самостійну державу на Півночі Індії з центром у місті Делі. Нова держава була названа Делійським султанатом. Від кінця ХНІ ст. султанат досить швидко збільшував свою територію і до початку XIV ст. захопив майже весь півострів Індостан. Максимальних своїх розмірів султанат досяг за Мухаммеда Туглака (1325-1351), який навіть виношував плани здійснити завойовницькі походи до Персії та Китаю. Така завойовницька політика підірвала внутрішню міць держави, що почала розвалюватися. Наприкінці XIV ст. Делійський султанат займав територію меншу, ніж на початку XIII ст. Йому доводилося відбиватися від вторгнень могутніх сусідів, що постали після розпаду султанату. Цим скористалися монголи, які почали здійснювати систематичні набіги на Північну Індію, грабуючи міста і населення. У 1398 р. в Індію спрямував свій похід Тимур. Головною його метою було не приєднання Індії до своїх володінь, а її пограбування. 120-тисячна армія вогнем і мечем пройшла містами Північної Індії. Місто Делі, яке здалося на милість переможців, теж стало об'єктом пограбування і вбивств. У 1399 р. Тимур повернувся у свій Самарканд, куди було зігнано полонених в Індії ремісників для будівництва соборної мечеті на честь перемоги.

У результаті походів Тимура і міжусобної боротьби між двома десятками держав, що постали після розпаду Делійського султанату, Індія виявилася ослабленою і незахищеною перед загрозою європейського проникнення, що почалося з XVI ст., та вторгнення моголів на чолі з Бабуром (1526).

Протягом XIII-XV ст. в розвитку Індії були два суттєві моменти. По-перше, на півночі Індії тривав процес поєднання елементів мусульманської та індійської цивілізацій. По-друге, досить інтенсивно розвивалося міське життя, що було пов'язано з розбудовою резиденцій різних правителів і залученням Індії до міжнародної торгівлі за посередництва арабських купців. Швидко зростали міста Гоа, Ка-лікут, Камбай, Агра, Паніпат, Лахор, Мультан, Делі.



buymeacoffee