Візантійська імперія опинилась одна проти османів. З її колишніх теренів залишилися Константинополь і незначне володіння в Греції. Візантійський імператор, не маючи значної армії та грошей, у відчаї звернув свій погляд на Захід. У 1399-1403 pp. він відвідав Венецію, Мілан, Флоренцію, Париж, Лондон. Повсюди імператора зустрічали з пишністю, але, крім обіцянок, ніякої допомоги він не отримав. Будь-яку допомогу Захід обіцяв за умови об'єднання православної та католицької церков.

Католицька церква давно плекала надії на підкорення православної. Візантійські імператори, керуючись політичними міркуваннями, були готові визнати зверхність пап, і 1274р. на Ліонському соборі було укладено Ліонську унію, але її не підтримало населення, особливо духівництво.

У 1437-1439pp. під час Ферраро-Флорентійського собору було укладено Флорентійську унію, яка теж залишилася на папері. Ніякої реальної допомоги Візантія не отримала. Згодом папа римський використовував умови Флорентійської унії для подальших спроб приєднання православної церкви (для України це відбилось у Берестейській унії та створенні уніатської церкви).

Під впливом зовнішньополітичних факторів і суперечок навколо уній відбувся останній розквіт візантійського богослов'я на підмурку православного містицизму.