Наскрізний зріз української історії від найдавніших часів до сьогодення

Дарча грамота князя Лева Даниловича на с. Вітошинці у Перемишльській землі з усіма належними до нього землями (1296 p., вересня 21)

[...] Сповіщаємо всіх, що наші слуги, дідичі села Вітошинців Василь, Ігнатко, Ілля, Іван, Грицько і Степан, вшанували нас вірними й достойними послугами. Зважаючи на їх вірну службу, а також на подане ними клопотання, ми, порадившись із боярами нашого двору, підтверджуємо їх цим нашим листом у дідичному й спадковому володінні дідичним маєтком Вітошинці і надаємо їм на вічні часи все те, що споконвіку належало до вищезгаданого маєтку разом з ґрунтами, луками, лісами, пустками і полем, що зветься Круель, та прилеглими до нього пущами. Стародавній обвід маєтку починається на гребені гори в лісі під назвою Липник і простує вниз лісом до так званого Кального Потоку, який тягнеться вздовж поля, називаного Старівкою, до струмка чи до Криниці, а від струмка чи Криниці далі вниз до потоку, а від цього потоку через поле до лук, а від лук прямо по полю до кінця долини, себто на Задні Болоні, а з долини, себто з Болоні, навпрушки полем аж до гори, тобто Шоломоня, і далі горою аж до лісу, що зветься Іване, а від цього ж таки лісу Іваня до Круеля, і від Круеля попід горою, тобто по Загір’ю, до так званих Тернових заростей або Тернового Корча [?], і від цих заростей, званих Терновими, прямо по гребеню гори аж до того місця, де на гребені гори [починається] ліс під назвою Липник. Таким ось чином уздовж, ушир і доокола, згідно з відмітками чи урочищами, простягається це [володіння].

А крім того, як їм, так і їхнім спадкоємцям, вільно рубати, вивозити до своїх домівок і вживати на власну користь як для будівель, так і для всіляких потреб лежаче й живе дерево в господарських лісах нашого князівства.

Це все ми надали їм та їхнім нащадкам на вічні часи, нічого не притримуючи на власну користь. Вони ж нам і нашим нащадкам мусять служити під час війни, виставляючи ратників. [...]